Справа №2-7/2009 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

          5 жовтня 2009 року      Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

             головуючого-судді         Гудзюка І.В.,

при секретарі                   Хлівній Н.М.,

з участю адвоката           ОСОБА_1,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» м. Сміла в особі арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, виконавчий комітет Смілянської міської ради, про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним  та визнання права власності та за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод»    м. Сміла в особі арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

 в с т а н о в и в:

 12 листопада 2007 року ОСОБА_2 звернувся до  суду  з позовом до Смілянської міської ради про визнання договору, не посвідченого нотаріально дійсним та визнання права власності на нерухоме та рухоме майно.

Рішенням  суду  від 19 листопада 2007 року позов задоволено повністю.

Визнано нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу, за яким 15 березня 2000 року ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління» продало, а ОСОБА_2  купив приміщення контори на технічному плані під латерою «А», приміщення майстерні під літерою «Б», розташованих по Сунківському шоссе в м.Сміла Черкаської області, цистерну металеву ємкістю 70м3, маслогрійку, масляні насоси в кількості 2 шт., бочки для зберігання бітуму в кількості 6 шт., мазутний підвал, ваги для вимірювання максимальної ваги 500 кг., ваги для вимірювання максимальної ваги 30т, каток дорожній ДУ-49, бульдозер в несправному стані, цистерну автомобільну ємкістю 2 м3, дійсним та визнано за ОСОБА_2 право власності на це майно.

За заявою ТОВ «Асфальтний завод» ухвалою від 14 грудня 2007 року рішення  суду  від 19 листопада 2007 року скасовано за нововиявленими обставинами.  

У липні 2008 року ТОВ «Асфальтний завод» звернувся до  суду із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу від 15 березня 2000 року, укладеного між ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління» та ОСОБА_2 недійсним.

Ухвалою суду від 11 листопада вказані вище позови  об’єднано в одне провадження.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 неодноразово змінював та збільшував позовні вимоги. Заявою від 21 липня 2008 року остаточно просив визнати нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу від 15 березня 2000 року, укладений між                        ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління» та ОСОБА_2 дійсним, визнати за ним право власності на рухоме та нерухоме майно, визнати свідоцтво видане виконавчим комітетом Смілянської міської ради про право власності на нерухоме майно ТОВ «Асфальтний завод» недійсним, та витребувати спірне майно у відповідача.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 вказав, що правомірно набув право власності на спірне майно на підставі простого письмового договору купівлі-продажу від 15 березня 2000 року, в тому числі і на нерухоме майно, розташоване по Сунківському шоссе в м.Сміла Черкаської області, повністю оплативши його вартість. Внаслідок юридичної необізнаності не зареєстрував за собою право власності на дане майно.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову ОСОБА_2 та свої вимоги щодо визнання цього договору недійсним  представник ТОВ „Асфальтний завод” вказав, що при укладенні спірного договору порушено чинне законодавство недосягненням сторонами істотних умов, зловмисною домовленістю між представником ТОВ „Смілянське РБУ” ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та тим, що нерухоме майно, яке є предметом спору, було передане до статутного фонду ТОВ «Асфальтний завод», а сам договір сфальсифікований.

Фактично з цих же підстав проти позовних вимог ОСОБА_2 заперечують і інші відповідачі та треті особи.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, докази по справі, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 та обґрунтованість позову                         ТОВ «Асфальтний завод», виходячи з наступного.

Відповідно до ст.220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове  виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може такий договір визнати  дійсним.

Позивач не надав до суду доказів ухилення ТОВ “Смілянське ремонтно-будівельне управління” від нотаріального посвідчення договору. З наданої позивачем ОСОБА_2 ухвали господарського суду Черкаської області від 29 грудня 2003 року по справі №05/4796 вбачається, що ТОВ “Смілянське ремонтно-будівельне управління” ліквідоване.

Відповідно до ст.223 ЦК УРСР зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи.

Доводи ОСОБА_2 та його представника про те, що позивачем оплачено вартість майна, та майно, що було предметом купівлі-продажу, отримано ним у власність повністю спростовуються наявними у справі доказами.

Допитані в судовому засіданні  в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які на дату укладання  договору, що оспорюється, працювали відповідно директором та головним бухгалтером ТОВ “Смілянське ремонтно-будівельне управління” показали суду, що гроші за спірне майно були внесені до каси підприємства представником ОСОБА_2 і їх приймала касир. Майно ж було отримано позивачем за накладною №18 від 15 березня 2000 року.

Суд критично оцінює покази  вказаних свідків, оскільки їх покази суперечать наявним у справі доказам, а саме показам свідка ОСОБА_8, яка саме в цей період працювала касиром на підприємстві, та висновку судово-почеркознавчої експертизи.

Так, із показань ОСОБА_8 вбачається, що на час укладання оспорюваного договору  вона була єдиним касиром ТОВ “Смілянське ремонтно-будівельне управління”, яка відповідала за приймання, видачу грошових коштів та оформлення касових документів, зокрема, прибуткових касових ордерів. ОСОБА_8 категорично заперечила приймання нею як касиром грошових коштів від ОСОБА_2 в сумі 38000,00 грн. за касовим ордером №23 від 15 березня 2000 року.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №426-П від 30 травня 2009 року підпис на касовому ордері №23 від 15 березня 2000 року не належить ОСОБА_8, а рукописний текст на ньому не виконаний нею.

Крім цього, обставина отримання ОСОБА_2 спірного майна у власність спростовується наступним.

Судом досліджено додану позивачем ОСОБА_2 до позовної заяви накладну №18 від 15 березня 2000 року, відповідно до якої, як стверджує позивач, ним було отримано рухоме майно в кількості 10 одиниць.

В графі „прийняв” відсутній підпис позивача, а сам бланк накладної, відповідно до листа Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» був виготовлений на замовлення магазину «Поліграфіст» для роздрібного продажу і отриманий для реалізації 05 лютого 2004 року. Таким чином, у 2000 році ОСОБА_2 не міг прийняти майно за накладною, яка була надрукована у 2004 році.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно слід зазначити наступне.

Статтею 128 ЦК УРСР (чинної на час укладання спірного договору) визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

В наданих позивачем доказах відсутні достатні дані які б могли ідентифікувати речі які є предметом позову.

Так, зазначені в договорі та накладних речі, а саме: маслогрійка, масляні насоси в кількості 2 шт., бочки для зберігання бітуму в кількості 6 шт., мазутний підвал, ваги для вимірювання максимальної ваги 500 кг., ваги для вимірювання максимальної ваги 30т, каток дорожній ДУ-49, бульдозер в несправному стані, цистерна автомобільна ємкістю 2 м3 не містять індивідуальних ознак, які дають можливість їх ідентифікувати.

Крім цього, позивач в позовній заяві стверджує, що придбав нерухоме майно, а саме приміщення контори на технічному плані під латерою «А», приміщення майстерні під літерою «Б», розташованих по Сунківському шоссе в м.Сміла Черкаської області.

Проте, відповідно до повідомлень Смілянського відділку ЧООБТІ від 05 жовтня 2009 року №1516 та від 01 жовтня 2009 року №1510 реєстрація прав власності будівель і споруд за адресою м.Сміла Сунківське шоссе відсутня. Натомість за ТОВ «Асфальтний завод» зареєстровані на праві власності два об’єкти нерухомості, а саме вагова-адміністративна будівля під літ. «А» та майстерні під літ. «Б, Б-1» за адресою вулиця Литвинова, 84. Дане майно було правомірно передане до статутного фонду ТОВ «Асфальтний завод».

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до додатку до договору купівлі-продажу державного майна від 14 травня 1996 року, нотаріально посвідченого державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори 12 вересня 1996 року, 17 січня 1997 року за №120, та змін до договору купівлі-продажу засвідчених нотаріально 26 травня 1997 року за №50, Регіональне відділення Фонду державного майна по Черкаській області продало, а товариство покупців членів трудового колективу Смілянського ремонтно-будівельного управління придбало цілісний майновий комплекс, в тому числі нерухоме майно розташоване за адресами в м.Сміла по вул. Литвинова та в м.Сміла по вул.Павлова.

В досліджуваному договорі та акті приймання передачі державного майна від 02  квітня  1998 року приміщення контори літ. «А», приміщення майстерні літ. «Б» - будівлі та споруди, що розташовані по Сунківському шоссе в м. Сміла, відсутні.

Відповідно до довідки від 23 жовтня 2007 року за №22 управління архітектури Смілянської міської ради майновому комплексу ТОВ «Асфальтний завод» надано адресу        вул. Литвинова 84.

Таким чином ОСОБА_2 не могли бути придбані у ТОВ “Смілянське ремонтно-будівельне управління” об’єкти нерухомості, а саме приміщення контори під літ. «А», приміщення майстерні під літ. «Б», розташованих по Сунківському шоссе в м.Сміла Черкаської області, оскільки таких об’єктів нерухомості не було у власності продавця.

Довідкою від 21 січня 2009 року за №24 управління архітектури, регулювання забудови та земельних відносин міста повідомило, що в адміністративних межах м. Сміла вулиці з назвами Сунківська або  Сунківське шосе відсутні.

В роз’ясненнях постанови Пленум Верховного Суду України  від 28 квітня 1978 року №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”  у п.4  зазначено, що у разі коли  угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, обмеження передбачені ст.ст. 105, 114 ЦК України).

За таких обставин, керуючись ст. 212 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним, за яким 15 березня 2000 року ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління продало, а ОСОБА_2 купив приміщення контори на технічному плані під літерою «А», приміщення майстерні під літерою «Б», розташованих по Сунківському шоссе в м.Сміла Черкаської області, цистерну металеву ємкістю 70м3, маслогрійку, масляні насоси в кількості 2 шт., бочки для зберігання бітуму в кількості 6 шт., мазутний підвал, ваги для вимірювання максимальної ваги 500 кг., ваги для вимірювання максимальної ваги 30т, каток дорожній ДУ-49, бульдозер в несправному стані, цистерну автомобільну ємкістю 2 м3, визнання права власності та витребування майна не підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про визнання свідоцтва про право власності недійсним також слід відмовити, оскільки рішення Смілянської міської ради №177 від 06 лютого 2008 року, на підставі якого видане Свідоцтво про право власності позивачем не оскаржувалось і чинне на день прийняття рішення судом.

В частині вимог ТОВ «Асфальтний завод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 березня 2000 року між ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління» та        ОСОБА_2 слід зазначити наступне.

Суд погоджується з доводами представника ТОВ «Асфальтний завод» стосовно того, що подання позивачем в якості доказу на підтвердження своїх вимог разом з іншими документами накладної №18 від 15 березня 2000 року, бланк якої надруковано типогра-фією «Тясмин» у 2004 році, може свідчити про наявність зловмисної домовленості між представником             ТОВ «Смілянське РБУ» ОСОБА_6 та позивача. Додатковим доказом цьому є і те, що договір купівлі-продажу від 15 травня 2000 року, додатки до нього та накладна №18 від 15 березня 2000 року скріплені печаткою ТОВ «Смілянське РБУ», яке станом на дату виготовлення бланку накладної у лютому 2004 року вже було ліквідовано.

Крім того, відповідно до ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Для даного виду договорів істотною умовою є умова про майно яке є індивідуально визначеним - таким, що має ціну марку, модель серійний номер іншу індивідуалізуючу ознаку, а для нерухомого майна також адресу.

В оспорюваному договорі дані умови для рухомого майна відсутні.

Нерухоме майно - приміщення контори (літ. «А») та приміщення майстерні (літ. «Б»), у ТОВ «Смілянське ремонтно-будівельне управління» було відсутнє.  

За змістом специфікації №2 від 15 березня 2000 року сторони при укладанні  договору в порушення вимог ст.ст.153, 224 ЦК УРСР узгодили тільки загальну вартість нерухомого майна, хоча предметом купівлі-продажу є індивідуально визначене нерухоме майно.

Відповідно до ст.228 ЦК УРСР продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Відповідно до ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до наданої позивачем інвентаризаційної справи на об’єкти нерухомості, виготовленої 26 грудня 1995 року, будівлі, що зазначені в цій справі  розташовані за адресою м.Сміла Сунківське шосе.

До моменту оформлення спірного договору у 2000 році реєстрація права власності не була здійснена, що суперечить чинному на той час наказу №121 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за №399/2839 «Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб».

За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи представника ТОВ „Асфальтний завод” про недійсність договору купівлі-продажу від 15 березня 2000 року, укладеного між позивачем та ТОВ „Смілянське РБУ” в особі ОСОБА_6, що порушує права товариства.

При цьому, згідно роз’яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленум Верховного Суду України  від 28 квітня 1978 року №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” за правилами ст. 48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Асфальтний завод» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 51 грн.,   витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 30 грн., витрат на проведення судової експертизи в сумі  1147 грн. 20 коп., а всього 1228 грн.20 коп.

На підставі наведеного, ст.ст. 48, 153, 224, 225 ЦК УРСР (1964 р.), ст.ст. 184, 232 ЦК України керуючись ст.ст. керуючись ст.ст.10, 60, 88, 213, 215   ЦПК України, суд, -

 в и р і ш и в:

 В позові ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» м. Сміла в особі арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, виконавчий комітет Смілянської міської ради, про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, визнання права власності та визнання свідоцтва про право власності недійсним  - відмовити.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю  «Асфальтний завод» м. Сміла в особі арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3  до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу недійсним задовольнити.

Визнати  недійсним договір купівлі-продажу майна (товару), укладений 15 березня 2000 року між товариством з обмеженою  відповідальністю «Смілянське ремонтно-будівельне управління» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю  «Асфальтний завод» в особі арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3  судові витрати: судовий збір в сумі 51 грн., оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 30 грн., витрати на проведення судової експертизи в сумі  1147 грн. 20 коп., а всього 1228 грн.20 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та подання протягом 20 днів після подання такої заяви - апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і в 10 денний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про його оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Головуючий: