АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/3217/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М.

Провадження № 22-ц/789/1388/17 Доповідач - Загорський О.О.

Категорія - 43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2017 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Хома М. В., Костів О. З.,

секретар судового засідання - Панькевич Т.І.

за участі - ОСОБА_1 і її

представника ОСОБА_2,

ОСОБА_3 і його представника

ОСОБА_4, ОСОБА_3

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/3217/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 листопада 2016 року, ухваленого суддею Сташків Н.М.,  у справі за  позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання права на реєстрацію місця проживання,

ВСТАНОВИЛА:

28.03.2016 року ОСОБА_1 звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 2002 року по 2012 рік перебувала із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу вона з дітьми проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, яку її колишній чоловік придбав за час їхнього шлюбу. У вказаній квартирі зареєстрований, але не проживає, брат ОСОБА_3- ОСОБА_6

Оскільки квартиру було придбано у шлюбі, то вона вважається їхнім спільним сумісним майном, але ОСОБА_3 не дає згоду на реєстрацію у цій квартирі їй та їхнім дітям.

ОСОБА_6 не проживає у спірній квартирі, не сплачує комунальні послуги, а його реєстрація у квартирі позбавляє її можливості оформити субсидії. Просить визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі, визнати за нею та її дітьми право на реєстрацію місця проживання у квартирі.

Справа слухалась судами неодноразово і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 року рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26.01.2017 року скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2016 року в задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів того, що вона є співвласником квартири і відповідно має право вимагати усунення перешкод у здійснені нею права користування та розпорядження майном.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги і визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у зазначеній квартирі, визнати за нею та дітьми право на реєстрацію місця проживання у квартирі, посилається на невірне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вказує, що суд не надав належної оцінки факту придбання квартири у шлюбі, і що квартира належить їй і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні ОСОБА_1 і її представник апеляційну скаргу підтримали і навели доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Зазначили, що після рішення апеляційного суду від 26.01.2017 року вона і діти прописалися в спірній квартирі весною 2017 року.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, апеляційну скаргу заперечив і навів доводи аналогічні вказаним в запереченні на апеляційну скаргу.

Зазначив, що ОСОБА_1 прописалася з дітьми в спірній квартирі вже після того, як ухвалою ВССУ від 11.10.2017 року було скасовано рішення апеляційного суду від 26.01.2017 року, а тому рішення про їх реєстрацію незаконне і оскаржується.

ОСОБА_3 вказав, що квартира була придбана хоч і в шлюбі, але за його особисті кошти.

В 2008 році квартира була оформлена як заставне майно для отримання кредиту і ОСОБА_1, як його дружина, нотаріально давала згоду на оформлення кредиту. За кредитні кошти було придбано приміщення, яким на даний час користується ОСОБА_1 На момент отримання кредиту ОСОБА_1 з дітьми була прописана в батьків ОСОБА_1

ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечив.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що вона є співвласником квартири, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки тільки власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки висновок суду достатньо вмотивований і ґрунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що з 2002 року по 2012 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дітьми проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3, яка була придбана за час їхнього шлюбу. Право власності на цю квартиру зареєстроване на ОСОБА_3

У вказаній квартирі зареєстрований і брат ОСОБА_3 - ОСОБА_6

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира була придбана за час шлюбу, тому є спільним сумісним майном подружжя, проте ОСОБА_3 не дає згоди на реєстрацію у цій квартирі їй та їхнім дітям. ОСОБА_6, який зареєстрований у зазначеній квартирі, у ній не проживає, комунальні платежі не сплачує, а його реєстрація у квартирі позбавляє її можливості оформити субсидію.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 у свої апеляційній скарзі посилається тільки на те, що суд не надав належної оцінки факту придбання квартири у шлюбі, і що квартира належить їй і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не є власником чи співвласником житла, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач набула у встановленому порядку право власності на вказану квартиру, а тому позивач не може ставити питання про усунення будь-яких обмежень у здійсненні права власності.

Наявність між сторонами спору про поділ майна подружжя і його обсяг не може свідчити про наявність у ОСОБА_1 права власності на частину квартири.

Питання про поділ майна подружжя не є предметом розгляду у даній справі, а тому і доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів оцінюються критично.

З тих же підстав колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про незастосування судом ст.ст. 60, 61 СК України та ст. 368 ЦК України.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Щодо питання визнання права на реєстрацію ОСОБА_1 із дітьми у спірній квартирі колегія суддів зазначає наступне.

В судовому засіданні ОСОБА_3 вказав, що діти зареєстровані разом з ОСОБА_1 за місцем проживання батьків ОСОБА_1, що не спростовувалося і не заперечувалося ОСОБА_1 та її представником.

Крім того, не спростовано і доводів ОСОБА_3 про те, що при укладенні іпотечного договору, за умовами якого в іпотеку передано спірну квартиру ОСОБА_1 вказувала, що діти зареєстровані разом з нею у будинку її батьків і її згода щодо умов іпотечного договору нотаріально посвідчена.

Як вказано в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10.02.2010 року Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.

Керуючись ст.ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах сум ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 січня 2018 року.

Головуючий

Судді