Справа № 22ц-8223/2009 Головуючий у І інстанції Принцевська В. П.

Категорія 52 Доповідач Барков В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

26 листопада 2009 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді     Маширо О. П.,

суддів             Баркова В. М.,

Резникової Л. В.,

при секретарі         Хачатрян А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Національного природного парку «Святі гори», з участю третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2008 року позивач ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, посилаючись на те, що з 04 липня 2001 року працював директором Національного природного парку «Святі гори». Наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища України від 11 квітня 2008 року № 239-о його було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків та цього ж дня ознайомлено з ним. Вважав цей наказ незаконним оскільки не допускав одноразового грубого порушення своїх трудових обов’язків, пояснень у нього не витребували. Крім того, вказував на те, що його звільнено під час знаходження на лікарняному. Просив визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на посаді директора Національного природного парку «Святі гори», а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

На підставі рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2008 року ОСОБА_1 поновлено на попередньому місці роботи та стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9 413 грн. 25 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року вказане рішення місцевого суду скасовано, справу повернуто на новий розгляд.

02 березня 2009 року позивач ОСОБА_1. уточнив свої вимоги. Вказував, що наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища України від 02 жовтня 2008 року № 712-о його було поновлено на попередньому місці роботи, а наказом від 07 жовтня 2008 № 720-о його знов було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків. Вважав ці накази незаконними, оскільки вони ґрунтуються на судовому рішенні, яке не набрало законної сили. Просив вказані накази скасувати, поновити його на посаді директора Національного природного парку «Святі гори» та стягнути з останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 квітня 2008 року в сумі 28 203 грн. 94 з урахуванням компенсації втрати частини доходів, а також 15 000 у відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Заочним рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 серпня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про визнання незаконним звільнення з 11 квітня 2008 року є безпідставними, оскільки наказ про це звільнення скасований відповідачем і його поновлено на роботі, а вимоги щодо визнання незаконним звільнення з 07 жовтня 2008 року задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Як встановлено судом, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04 липня 2001 року № 199-о ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Національного природного парку «Святі гори» (а.с. 5).

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11 квітня 2008 року № 239-о ОСОБА_1 звільнено з 11 квітня 2008 року з займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків (а.с. 7).

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2008 року, скасованим ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді директора Національного природного парку «Святі гори», стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9 413 грн. 25 коп. (а.а.с. 70-71, 121).

З матеріалів справи, пояснень позивача та представників Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Національного природного парку «Святі гори» в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що на виконання рішення суду від 19 серпня 2008 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України 02 жовтня 2008 року видано наказ № 712-о, яким скасовано наказ від 11 квітня 2008 року № 239-о та поновлено ОСОБА_1 з 11 квітня 2008 року на посаді директора Національного природного парку «Святі гори» (а.с. 166).

Оскільки цей наказ було видано без погодження з позивачем і згоди останнього на це, від вимог щодо визнання незаконним звільнення 11 квітня 2008 року він не відмовлявся, рішення суду, на підставі якого його було поновлено на роботі скасовано, наказ від 02 жовтня 2008 року не може мати правового значення для вирішення порушеної справи і тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення 11 квітня 2008 року.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. з 10 по 20 квітня 2008 року хворів, про що йому був виданий листок непрацездатності (а.с. 11).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що не можна визнати обґрунтованим та законним наказ № 239-о від 11 квітня 2008 року про звільнення позивача, оскільки його звільнено з посади в період тимчасової непрацездатності.

Судом також встановлено, що 07 жовтня 2008 року ОСОБА_1 наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07 жовтня 2008 року № 720-о звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків (а.с. 167).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії накази про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З вимогою про визнання незаконним наказу № 720-о від 07 жовтня 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду 02 березня 2009 року, тобто після збігу встановленого законом строку (а.с. 141-145).

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонним суд може поновити ці строки.

Як пояснив ОСОБА_1. в судовому засіданні апеляційного суду, наказ про поновлення на роботі від 02 жовтня 2008 року надійшов на його домашній факс увечері 06 жовтня 2008 року. Наступного дня він вийшов на роботу, а вечором цього ж дня факсом отримав наказ про своє звільнення з 07 жовтня 2008 року. Вважав, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки неодноразово телефонував до Міністерства де йому казали, що наказ від 07 жовтня 2008 року є недійсним, а після повернення справи до місцевого суду – уточнив свої вимоги в судовому засіданні 02 березня 2009 року, оскільки попередні судові засідання декілька разів відкладалися. Крім того, вказував на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду від 19 серпня 2008 року йому було виплачено лише 26 лютого 2009 року.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що пропущений позивачем місячний строк звернення до суду підлягає поновленню, а порушене право – захисту.

З пояснень представника Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з 07 жовтня 2008 року за одноразове грубе порушення трудових обов’язків, оскільки позивач до роботи протягом тривалого часу не став, причини невиконання наказу від 02 жовтня 2008 року не повідомив. Також не заперечував, що з наказом від 02 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було ознайомлено лише ввечері 06 жовтня 2008 року.

Виходячи з характеру проступку, його тривалості, обставин, за яких його вчинено, шкоди, яку заподіяв або міг заподіяти позивач, апеляційний суд вважає, що порушення ОСОБА_1 трудових обов’язків не є грубим, одноразовим.

Тому звільнення ОСОБА_1 07 жовтня 2008 року за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є незаконним, а наказ про звільнення необхідно скасувати.

З врахуванням наведеного, оскільки рішення суду від 19 серпня 2008 року, на підставі якого виданий наказ від 02 жовтня 2008 року, скасоване, а також враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що наказ № 712-о від 02 жовтня 2008 року також необхідно скасувати та поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи з 11 квітня 2008 року.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та враховуючи, що позивач після поновлення 02 жовтня 2008 року до роботи фактично не став, про що сторони не заперечували, заробітку за місцем іншої роботи не мав, апеляційний суд вважає, що середній заробіток необхідно стягнути за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі за вирахуванням сплачених відповідачем 9 413 грн. 25 коп. за рішенням суду від 19 серпня 2008 року.

Як вбачається з довідки від 05 червня 2008 року № 229 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1  за два останніх повних місяці роботи складає 122 грн. 26 коп. (а.с. 29)

Відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України від 18 вересня 2007 року № 6884/0/14-07/13 та від 30 вересня 2008 року № 10338/0/14-08/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2008 та 2009 роки кількість робочих днів за період з 11 квітня 2008 року по 26 листопада 2009 року складає 409 днів.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, складає 40 591 грн. 09 коп. (409 дн. х 122 грн. 26 коп. - 9 413 грн. 25 коп.).

Оскільки заява позивача про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини ОСОБА_1, вказана сума середнього заробітку, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу.

Дія правил ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР і Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, поширюється на випадки порушення передбачених ст. 115 КЗпП України строків виплати заробітної плати.

При оплаті вимушеного прогулу, часу затримки видачі трудової книжки або затримки розрахунку при звільненні середній заробіток коригується відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

На підставі наведеного позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати задоволенню не підлягають.

З іншими вимогами ОСОБА_1. до суду не звертався.

При вирішенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, з урахуванням положень ст. 2371 КЗпП України, вважає за можливе задовольнити позов частково в розмірі 200 грн., які необхідно стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, оскільки порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, з відповідача – Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, яке видало незаконні накази, на користь держави, відповідно до 79, 81, 88 ЦПК України, підлягають стягненню судовий збір в сумі 59 грн. 50 коп. (51 грн. – із позовних вимог майнового характеру та 08 грн. 50 коп. – із позовних вимог немайнового характеру), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.  

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 серпня 2009 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Національного природного парку «Святі гори» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати накази Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 239-о від 11 квітня 2008 року, № 712-о від 02 жовтня 2008 року та № 720-о від 07 жовтня 2008 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Національного природного парку «Святі гори» з 11 квітня 2008 року.

Стягнути з Національного природного парку «Святі гори» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 квітня 2008 року по 26 листопада 2009 року в сумі 40 591 (сорок тисяч п’ятсот дев’яносто одна) грн. 09 коп. без врахування прибуткового податку й інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 200 (двісті) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь держави судовий збір в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 50 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн.  

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до  Верховного Суду України.

Головуючий

Судді