копія
Справа № 2-а-8861/09/2270/1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2009року Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:
головуючого судді Блонського В.К.,
при секретарі Варченко В.В.,
за участі:
представника відповідача Котика І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницькій області про стягнення компенсації за роботу в режимі обмежень,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача в якому просить зобов’язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації за роботу, яка передбачає доступ за до державної таємниці в сумі 675,70 грн., зобов’язати відповідача в довідці про перерахування пенсії, яка надсилається Хмельницькому міському управлінню Пенсійного фонду України вказувати оплату праці у вигляді компенсації за виконання роботи в умовах режимних обмежень, стягнути з відповідача на його користь всі судові витрати, пов’язані із розглядом справи, поновити строк давності звернення до суду за захистом своїх прав, передбачений ст. 99 КАС України відповідно до п.2 ст. 100, п. 1 ст. 102 КАС України та ст. 238 КЗпП України.
Свій позов позивач мотивує тим, що він після закінчення вищого навчального закладу із серпня 1979 року по серпень 2001 року працював в органах прокуратури Хмельницької області на різних посадах. Після призначення на посади помічника прокурора області з питань нагляду за додержанням законів про національну безпеку, державний кордон та митну справу і старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно – розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства позивачу була надана перша форма допуску до інформації, що містить державну таємницю, тобто до роботи з документами, що мають ступінь секретності.
В порушення вимог ст. 30 Закону України «Про державну таємницю», та «Положення про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» керівництво прокуратури області не виплачувало позивачу компенсацію за виконання робіт в режимі обмежень. Такі дії відповідача позивач вважає незаконними так як він мав право на отримання такої компенсації. Крім того позивач узнав про порушення його права на отримання такої компенсації уже нещодавно, перебуваючи на пенсії, тому враховуючи також його стан здоров’я просить поновити строк давності звернення до суду.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснивши суду, що працюючи в обласній прокуратурі на відповідних посадах він мав право на отримання компенсації за роботу з таємними документами. Всупереч вимогам чинного законодавства такої компенсації він не отримував, що також в подальшому вплинуло на розмір його пенсійного забезпечення, тому необхідно його позов задовольнити. Крім того позивач, враховуючи також його стан здоров’я просить поновити строк звернення до суду. Про порушення свого права на отримання компенсації узнав в травні 2009 року. Також позивач змінив перший пункт своїх позовних вимог та просить зобов’язати відповідача провести нарахування та стягнути на його користь компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень за період з 28.01.1997 року по 16 серпня 2001 року.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, пояснивши суду, що дії відповідача відповідали чинному законодавству, позивач жодного разу ні в період своєї роботи у відповідача, ні в період перебування на пенсії не звернувся до керівництва обласної прокуратури для вирішення питання про отримання компенсації у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці. Крім того представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову так як позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач працював в прокуратурі Хмельницької області на посадах помічника прокурора області з питань нагляду за додержанням законів про національну безпеку, державний кордон та митну справу з 21.01.1997 року по 27.03.2000року та старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно – розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства з 02.10.2000 року по 16.08.2001 року. На займаних посадах позивач з 28.01.1997 року мав допуск до державної таємниці за формою 1 та працював в умовах режимних обмежень з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «цілком таємно», «таємно».
Наказом прокурора Хмельницької області № 331 – О від 07.08.2001 року позивач з 16 серпня 2001 року звільнений з роботи за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років.
Відповідно до 30 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 року № 3855 – 12 у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватись відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно наданих законом повноважень, Кабінетом Міністрів України 15 червня 1994 року прийнято постанову № 414 якою затверджено «Положення про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці».
Пунктами 1, 2 зазначеного Положення, визначено, що це Положення визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам державних органів, підприємств, установ і організацій, а також військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі – особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків.
Виходячи із змісту норм наведених у зазначених пунктах «Положення про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», суд приходить до висновку, що позивач мав право за характером своєї службової діяльності на компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень з 28.01.1997 року по дату свого звільнення, а саме по 16 серпня 2001 року в розмірі 15 відсотків.
Разом з тим ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 встановлено, що витрати на виплату зазначеної компенсації державні органи та інші бюджетні установи і організації здійснюють у межах бюджетних асигнувань, виділених на їх утримання, а госпрозрахункові підприємства і організації – за рахунок власних коштів з віднесенням цих витрат на собівартість продукції (робіт, послуг).
Тобто, зазначену компенсацію позивач міг отримувати за період роботи з 28.01.1997 року в розмірі 15 відсотків тільки у разі наявності певних бюджетних асигнувань, виділених на їх виплату та за певними розпорядженнями керівництва обласної прокуратури.
Вперше позивач звернувся до відповідача про виплату компенсації за роботу в умовах режимних обмежень 4.08.2009 року, про що свідчить копія письмової заяви наданої позивачем до матеріалів справи. Листом від 26.08.2009 року № 18 – 576 вих. 09 відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті компенсації за роботу в умовах режимних обмежень за період 1997 – 2001 роки, так як така компенсація згідно штатного розпису виплачувалась тільки прокурору області та начальнику режимно – таємної частини. Іншим працівникам бюджетні асигнування на виплату надбавки за доступ до державної таємниці за період з 1997 року по 2001 рік не виділялися та не виплачувалися.
Таку відмову відповідача позивачу у виплаті компенсації за роботу в умовах режимних обмежень суд вважає цілком законною, враховуючи положення ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414.
Крім того представник відповідача вважає, що позивачу необхідно відмовити у задоволенні позову так як позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду.
Із пояснень сторін та матеріалів справи судом встановлено, що із дати звільнення позивача з роботи у відповідача минуло більше восьми років. Із вимогами про виплату компенсації за роботу в умовах режимних обмежень позивач вперше звернувся в травні 2009 року, тоді, коли як позивач стверджує він взнав про порушення свого права на отримання зазначеної компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суд не бере до уваги пояснення позивача щодо того, що у не було можливості звернутися з позовом до суду своєчасно за станом свого здоров’я, так як довідки про стан здоров’я позивача надані ним суду, не свідчать про такий стан здоров’я позивача який би перешкоджав йому на протязі восьми років подати позов до суду, або звернутися до відповідача із вимогою про виплату належної компенсації. Також суд не бере до уваги пояснення позивача про те, що він взнав про можливість отримання компенсації тільки у травні 2009 року, тому що характер його роботи, освіта свідчать про те, що він мав можливість дізнатись та отримати відповідну інформацію своєчасно.
Також позивач вважає, що відповідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь – яким строком.
Згідно абзацу 7 п. 25 постанови пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що глава 15 КЗпП України не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст. 238 КЗпП України про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь – яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору. Тобто із зазначеного суд робить висновок, що позивач повинен був звернутись до суду у визначений законом строк, а обмеження не застосовуються до строків не виплати певних грошових сум, які відносяться до заробітної плати.
Пропуск без поважних причин строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.
Враховуючи викладене, аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований та повністю недоведений у судовому засіданні дослідженими доказами, тому у його задоволені необхідно відмовити, з підстав його необґрунтованості.
На підставі наведеного, керуючись 30 Закону України «Про державну таємницю», ст. 238 КЗпП України, п. п. 1, 2 «Положення про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», ст.ст. 9, 11, 86, 159 – 163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
В повному обсязі постанова виготовлена 27.11.2009 року.
Головуючий суддя В.К.Блонський
З оригіналом згідно
Суддя В.К.Блонський