УХВАЛА

09 січня 2018 року

м. Київ

справа № 911/3750/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2017 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новація-1"

до: 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода", 2. комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківводоканал", 3. Білоцерківської міської ради

про витребування майна та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" 12 грудня 2017 року звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2017 року у даній справі.

21 грудня 2017 року вказану заяву на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За результатами перевірки матеріалів заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода", здійсненої на виконання приписів частини 2 статті 11120, статті 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 11115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку. При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) однією із підстав для подання такої заяви є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Звертаючись до Верховного Суду України з даною заявою, правовою підставою такого звернення заявник визначає наведений вище пункт 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) та зазначає про неоднакове застосування Вищим господарським судом України положень статей 319, 321, 328, 387 Цивільного кодексу України, що, на його думку, спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження своїх доводів до заяви заявником додано копії постанов Вищого господарського суду України від 19 липня 2011 року у справі № 5002-18/3226.1-2010 та від 02 липня 2014 року у справі № 918/1370/13, у яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції, застосовуючи ті ж норми матеріального права, дійшов висновків протилежних тим, що викладені в оскаржуваній постанові.

Крім цього, з тих же міркувань, заявником до заяви додано копію постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5, в якій, серед іншого, надані роз'яснення щодо застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України. Проте, Суд не бере таку постанову до уваги, оскільки остання не є судовим рішенням і, крім цього, в силу положень пункту 4 частини 1 статті 32, пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N 2453-VI, що діяв на час її прийняття, носить виключно рекомендаційний характер.

Суд зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Проте, додані до заяви постанови касаційного суду наведеним вище критеріям не відповідають, оскільки обставини, що були встановлені у наданих для перегляду постановах, особливо в частині факту набуття права власності та перебування спірного майна у відповідачів, не є тотожними тим, що викладені в постанові, яку заявник просить переглянути.

Приймаючи постанови від 02 липня 2014 року у справі № 918/1370/13 та від 19 липня 2011 року у справі № 5002-18/3226.1-2010 Вищий господарський суд України, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, виходив із відсутності доказів на підтвердження факту знаходження спірного майна у незаконному володінні відповідачів, доказування чого є обов'язковим при застосуванні статті 387 Цивільного кодексу України.

В постанові, яку заявник просить переглянути, суди визнали доведеним як право власності позивача на таке майно, так і факт перебування відповідного майна у незаконному володінні відповідача.

Оцінивши всі інші доводи заявника, що наведені ним у заяві, Суд дійшов висновку, що остання є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до висловлення незгоди із прийнятими судовими рішеннями, проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінкою доказів та вже встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд заяв яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

У справі "Нелюбін проти Росії" (заява № 14502/04) Європейський суд з прав людини, серед іншого зазначив і про те, що проста можливість існування двох точок зору на одне питання не є підставою для перегляду.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (справа "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03).

Вирішення того кола питань, які ставить заявник перед Судом, лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а ті посилання на правові позиції Вищого господарського суду України, які заявник вкраплює серед тексту заяви, не дають суду підстав для допуску останньої до провадження.

За таких обставин, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), статтею 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Суд

УХВАЛИВ:

1. Товариству з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" у допуску справи № 911/3750/14 до провадження за заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2017 року - відмовити.

2. Копію даної ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.