Справа № 22ц-1204\2008р. головуючий у 1 -ій інстанції Бєльченко Л.А.
Категорія 53  суддя-доповідач Сорока Г.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2008 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Донецької області в складі:

головуючого - Песоцької Л.І.,

суддів - Сороки Г.П., Дяченко В.М.,

при секретарі - Грішко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Новоазовської районної державної адміністрації, третя особа -Управління Пенсійного фонду України в Новоазовському районні про стягнення компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Новоазовської районної державної адміністрації про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період 1974-1975 року, 1975-1976 року, моральної шкоди у розмірі 1000грн., витрат на правову допомогу в сумі 250грн.

Вказав, що з 1973 року працював директором Новоазовської середньої школи-інтернату по день звільнення - до 01.07.1976 року (наказ №271 «а» від 21.06.1976 року).

При звільненні йому не виплатили компенсацію за невикористану відпустку за 1974-1975, 1975-1976 робочий рік і по теперішній час компенсацію не виплачено.

На той час до суду не звертався, оскільки не було такої потреби. На теперішній час виникла необхідність в перерахуванні пенсії, а виплата компенсації за невикористану відпустку впливає на її розмір. З 2002 року неодноразово звертався до відповідача за виплатою компенсації, але в цьому йому було відмовлено.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 23.09.2008 року в задоволені позову ОСОБА_1 до відділу освіти Новоазовської районної державної адміністрації, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Новоазовському районні, про стягнення компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 7грн. 50коп.

Не погоджуючись з цим рішенням суду, і, посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, який його позов задовольнити.

Зокрема, вказує, що судом не враховано те, що згідно наказу про звільнення повний розрахунок з ним повинен був бути проведеним після звіту про батьківську заборгованість. Але відповідач так і не провів з ним повний розрахунок, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку; поза увагою судом залишено те, що відповідач не надав наказів про відпустку за оспорюваний ним період та про розрахунок з ним при звільненні.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача, який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, заперечення представника відповідача, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія

суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з таких підстав.

Згідно ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Як встановив суд і це підтверджено матеріалами справи, позивач з 02.02.1973 року по 01.07.1976 року працював директором Новоазовської школи-інтернату, був звільнений з роботи згідно наказу №271а від 21.06.1976 року за власним бажанням.

Виходячи з того, що відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, та що позивач не надав доказів на ствердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

До висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції дійшов з урахуванням того, що не встановлено порушень трудових прав позивача.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки до них суд дійшов застосувавши матеріальний закон, який не підлягає застосуванню, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно вимог ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції чинній на період виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо в районний (міський) суд в трьохмісячний термін з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а по справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно вимог ст.234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, районний (міський) суд може поновити ці строки.

Позивач був звільнений з роботи наказом №271а від 21.06.1976 року, звернувся до суду лише 28.03.2008 року, тобто з пропуском строку встановленого ст.233 КЗпП України, при цьому пропустив встановлений законом строк більш ніж на 31 рік.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.4 постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами), якщо цей строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

ОСОБА_1 в позовній заяві вказав, що після звільнення не звертався до суду з позовом про стягнення компенсації на невикористану відпустку, оскільки в цьому не було потреби, а на теперішній час виникла необхідність в перерахунку пенсії, тому звернувся до суду.

Вказані доводи позивач підтримав в судовому засіданні, при цьому ніяких обставин та доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого законом строку не навів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

За таких обставин з урахуванням наведених норм права, колегія суддів вважає, що встановлений законом строк для звернення до суду за захистом порушеного права позивач пропустив без поважних причин, у зв'язку з чим в задоволенні позову в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку слід відмовити з цих підстав.

Посилання позивача вимоги ч.2 ст.233 КЗпП України, якою доповнено ст.233 КЗпП України Законом України від 11.07.2001 року, про зняття обмеження будь-яким строком вимог щодо стягнення заробітної плати є безпідставними, оскільки ця норма права не поширюється на спірні правовідносини, бо була відсутня на момент звільнення позивача з роботи, і на період набрання

чинності цією нормою права встановлений законом строк для звернення до суду позивачем було пропущено на значний період.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено порушення трудових прав позивача. При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги, що Кодекс законів про працю доповнено статтею 237-1 Законом України від 24.12.1999 року, яка діє з 13.01.2000 року, і не поширюється на правовідносини, які виникли до її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи позивач висуває вимоги про захист права, порушеного при звільнення з роботи в 1976 році, тобто правовідносини виникли задовго до введення в дію ст.237-1 КЗпП України. Інші акти законодавства про працю, цивільного законодавства або інші нормативні акти УРСР та існуючого на той час СРСР, чинні на період виникнення спірних правовідносин, не передбачали права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю правових підстав для пред'явлення таких вимог.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30грн., від сплати яких позивач був звільнений при подачі позову до суду, відповідно до вимог ч.3 ст.81 ЦПК України підлягають стягненню на користь держави з позивача.

Таким чином, колегія суддів апеляційну скаргу задовольняє частково.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу освіти Новоазовської районної державної адміністрації, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Новоазовському районні, про стягнення компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене
протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги
безпосередньо до Верховного Суду України.