ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 р. | № 14/84д-4/207д |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. ( головуючого ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “СоюзАвто” |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року |
у справі за позовом | Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів |
до | Закритого акціонерного товариства “СоюзАвто”, |
треті особи - | Всеукраїнська спілка автомобілістів, Відкрите акціонерне товариство “Автотехсоюз” |
про | про розірвання договору |
УСТАНОВИВ:
У травні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача про розірвання договору № 2 від 01.09.1993 року та вилучення із незаконного володіння будівлі її власнику Всеукраїнській спілці автомобілістів, посилаючись на те, що відповідачем істотно порушено зазначений договір щодо збереження і здійснення права власності на майно, яке є предметом спірного договору, власником цього майна, та внаслідок завданої шкоди він значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги і просив лише розірвати спірний договір у зв’язку з передачею відповідачем майна, яке є предметом цього договору, у користування іншій особі без його дозволу.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.12.2005 року залучено до участі в справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ВАТ “Автотехсоюз”.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.02.2006 року позов задоволено частково та розірвано спірний договір, а провадження в справі в частині позову про вилучення із незаконного володіння будівлі припинено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та провадження в справі припинити.
Відзиви на касаційну скаргу від позивача і третіх осіб до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи Всеукраїнської спілки автомобілістів, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, касаційний суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір № 2 від 01.09.1993 року, за умовами якого позивач зобов’язався передати в користування нерухоме майно, а відповідач зобов’язався його прийняти та утримувати за свій рахунок. Зазначений договір за його п.7 було укладено до часу існування наймача.
За п.6 договору відповідач за своїм розсудом володіє, користується та розпоряджається переданим за цим договором майном, має право вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону, і користується майном для господарської та іншої діяльності.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.09.2003 року в справі № 15/296, яке набрало законної сили , визнано право власності на майно, що є предметом найму за спірним договором за третьою особою Всеукраїнською спілкою автомобілістів.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про розірвання договору найму у зв’язку з передачею наймачем предмету найму в користування іншій особі без згоди наймодавця на підставі п.2 ст.783 ЦК України.
За вимогами п.3 ч.1 ст.84 ГПК України в мотивувальній частині рішення господарського суду вказується законодавство, яким господарський суд керувався.
Згідно п.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Проте, суди попередніх інстанцій, в порушення зазначених норм процесуального права, зробили висновок про визнання в частині спірного договору недійсним без наведення правових підстав такому висновку, які мають бути застосовані в разі визнання угоди недійсною.
До того ж, судам слід було мати на увазі, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
У разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК УРСР суд повинен у рішенні послатись і на закон, вимогам якого угода не відповідає.
Разом з цим, суд, зробивши висновок про визнання недійсним договору в частині, не навів висновку щодо моменту, з якого угода вважається недійсною з урахуванням її змісту.
Водночас, судами не було враховано вимог п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
У той же час, висновок судів про визнання угоди укладеної 01.09.1993 року в частині недійсною зроблений без врахування вимог п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за яким до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред’явлення якого виникло до 01.01.2004 року , застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Висновок судів про розірвання спірного договору обгрунтований ч.1 ст.774 ЦК України та п.2 ч.1 ст. 783 ЦК України, в яких міститься положення про можливість передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом і про право наймодавця розірвати договір найму якщо наймач без його дозволу передав річ у користування.
Разом з тим, суди дійшовши такого висновку, не врахували того, що відповідач, розпорядившись спірним майном у липні 1995 року, здійснивши його відчуження шляхом його передачі до статутного фонду ВАТ “Автотехсоюз”, порушив право власності особи, яка була на той час власником майна, а не передав це майно у користування іншій особі (піднайм).
Отже, судами не було з’ясовано правових наслідків таких дій відповідача за спірним договором.
При цьому висновок судів про відсутність згоди наймодавця на передачу наймачем спірного майна у піднайм іншій особі зроблений без врахування п.6 спірного договору, яким сторони передбачили право наймача розпоряджатися майном, і здійснювати дії, що не суперечать закону.
Таким чином, застосувавши як правову підставу розірвання спірного договору п.2 ч.1 ст.783 ЦК України суди не обгрунтували такого висновку фактичними обставинами справи та вимогами норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “СоюзАвто” задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року та рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2006 року скасувати, і справу № 14/84д-4/207д передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук