ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1322/18 818/2883/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №818/2883/14

за позовом: ОСОБА_2 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області про зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 13 січня 2014 року у складі колегії суддів : головуючого - Чалого І.С., суддів: Зеленського В.В. П'янової Я.В.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області, в якому просив зобов'язати відповідача надати йому щорічні відпустки за час вимушеного прогулу з 25.12.2007 р. по 05.06.2014 р. згідно його заяви від 04.08.2014 р. та внести зміни до наказу про надання відпустки від 29.09.2014 р. № 82, а саме вказати, що відпустка надається за період роботи з 25.12.2007 р. по 24.12.2008 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 25.12.2007 р. рішенням суду позивач поновлений на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області (далі - РВ ФДМУ). 04.08.2014 р. ОСОБА_2 звернувся до начальника про надання йому щорічних відпусток, починаючи з 2008 року, або просив надати відпустку за 2013 рік, а за інші роки виплатити компенсацію. 29.09.2014 року відповідач видав наказ № 82 про надання відпустки за період роботи з 05.06.2014 р. по 04.06.2015 р., чим фактично відмовив позивачу в наданні відпусток за час незаконного звільнення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області щодо відмови у наданні ОСОБА_2 щорічних відпусток за час його вимушеного прогулу і невиконання рішення про поновлення на посаді за період з 27 грудня 2007 року по 05 червня 2014 року та зобов'язано Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Сумській області надати ОСОБА_2 відпустки за цей період. Зобов'язано Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Сумській області внести зміни до наказу № 82 від 29 вересня 2014 року "Про надання відпустки" щодо періоду роботи, за який надається ОСОБА_2 відпустка, зазначивши період роботи з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до стажу роботи позивача, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час його вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді - період з 27.12.2007 року по 05.06.2014 року, а тому наказ РВ ФДМУ по Сумській області від 29.09.2014 року № 82 про надання позивачу відпустки містить невірний період роботи, за який надається відпустка позивачу.

Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що робочий рік, за який йому повинна надаватися щорічна відпустка, необхідно відраховувати з дати фактичної роботи, а не з дати поновлення на роботі згідно із рішенням суду.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що робочий рік, за який працівнику надається щорічна відпустка, відлічується з дня поновлення на роботі, а не з дати фактичної роботи.

Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що статтею 9 Закону України «Про відпустки» не передбачено зарахування періоду перебування громадянина в центрі зайнятості як такого, що шукає роботу, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Крім того, відповідно до даних трудової книжки позивач працював в інших установах, де йому мала надаватися щорічна основна відпустка та компенсація за невикористану відпустку у зв'язку зі звільненням, а тому підстав для задоволення позову немає.

04 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2014 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження із врахуванням положень, встановлених статтею 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року позивача поновлено на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду Державного майна України у Сумській області.

Зобов'язано РВ ФДМУ по Сумській області виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.12.2007 року по 03.09.2012 року в розмірі 220615,85 грн.

Наказом Фонду державного майна України 30.05.2014 року № 67-р позивача поновлено на посаді з 25.12.2007 року, а згідно наказу РВ ФДМУ по Сумській області від 05.06.2014 р. № 68-к позивача допущено до виконання обов'язків з 05.06.2014 року.

04.08.2014 року позивач звернувся із заявою до начальника РВ ФДМУ по Сумській області, в якій просив надати йому щорічну відпустку починаючи з 2008 року, або надати щорічну відпустку за 2013 рік, а за інші роки виплатити компенсацію, однак наказом РВ ФДМУ від 29.09.2014 року № 82, із змінами згідно наказу від 30.09.2014 року № 136-к, позивачу надано відпустку основну та додаткову з 06.10.2014 по 19.11.2014 за період роботи з 05.06.2014 р. по 04.06.2015 року.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся в суд із зазначеним позовом.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом 2007-2014 років перебував у трудових відносинах з іншими установами та отримував допомогу по безробіттю.

Зважаючи на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 після незаконного звільнення працював на інших місцях роботи, перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував матеріальну допомогу по безробіттю, то за ці періоди він не має права на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не досліджено належним чином копій трудової книжки позивача, які містяться у матеріалах справи та не встановлено, чи було реалізоване позивачем право на щорічну основну відпустку за період роботи в інших установах та організаціях та чи отримував він при звільненні компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ст.246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

Отже, у мотивувальній частині рішення повинні наводитись дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

За правилами ст.353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права в силу приписів ст.347 КАС України не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, оскільки останній процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати та встановлювати обставини, що не були досліджені судами попередніх інстанцій, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх