ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

25.01.2018 Київ К/9901/4708/18 212/6689/16-а(2-а/215/86/17)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року у справі № 212/6689/16-а (2-а/215/86/17) за позовом ОСОБА_2 до Криворізького північного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

7 листопада 2017 року ОСОБА_2 (надалі також - заявник) звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року у справі № 212/6689/16-а(2-а/215/86/17) з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент подання заяви).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року у справі № 212/6689/16-а(2-а/215/86/17) було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 8 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2017 року у даній справі.

У пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що, з-поміж інших, Верховний Суд України діє у межах своїх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

У відповідності з положеннями пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності й Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV викладено у новій редакції.

Згідно з пунктом 1 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 11 січня 2018 року № 17/0/19-18 дану заяву передано до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2018 року для розгляду справи № 212/6689/16-а (2-а/215/86/17) визначено новий склад колегії суддів, а саме суддя-доповідач Гімон М.М., судді Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.

У заяві ОСОБА_2, яка подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах Закону України від 2 березня 2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) та Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII), зазначено, що наявність підстав для перегляду підтверджується рішеннями суду касаційної інстанції від 27 липня 2016 року у справі № К/800/11920/16 (320/9477/15-а), від 7 і 30 березня, 7 квітня 2017 року у справах № К/800/22363/16 (273/270/16-а), К/800/9789/17 (466/8448/16-а), К/800/10919/17 (591/8828/15-а), в яких у подібних правовідносинах судом по - іншому застосовані вказані норми матеріального права.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за схожих предметів спорів, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Як убачається зі змісту заяви і тексту судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 214 КАС України, погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поновлення виплати пенсії по інвалідності за період з 1 червня 2015 року по 7 травня 2016 року залишили без розгляду, а у задоволені позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії по інвалідності за період з 8 травня 2016 року - відмовили.

При цьому суд касаційної інстанції проаналізував положення Закону № 911-VIII, яким абзаци 2 та 3 частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 9 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV) викладені в іншій редакції, і, враховуючи те, що позивач працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", зробив висновок, що відповідно до Закону № 911-VIII в період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року виплата позивачу пенсії по інвалідності за Законом № 1058-IV не повинна здійснюватись, отже дії відповідача щодо не виплати позивачу пенсії по інвалідності ІІІ групи загального захворювання у 2016 році та відмова відповідача виплачувати позивачу з 23 вересня 2016 року призначену пенсію за віком є правомірними.

Таким чином, спір у вказаній справі стосувався поновлення виплати пенсії по інвалідності, призначеної за Законом № 1058-IV, на період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку і на підставах, передбачених Законом України «Про державну службу».

В ухвалі від 27 липня 2016 року № К/800/11920/16 (320/9477/15-а), наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції проаналізував положення пункту п'ятого Прикінцевих положень Закону № 213-VIII і погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Таким чином, спір у вказаній справі стосувався поновлення виплати пенсії за вислугу років, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, на період роботи особи на посадах, які дають право на призначення довічного утримання у порядку і на підставах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та стосувався правовідносин, що існували в 2015 році.

В ухвалі від 30 березня 2017 року у справі № К/800/9789/17 (466/8448/16-а), наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції проаналізував положення Законів № 213-VIII та № 911-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року про визнання неконституційними певних положень Законів № 213-VIII та № 911-VIII і погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що було визнано неконституційною заборону виплати пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV особам, які працюють на посаді судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому з 08 червня 2016 року позивачу, який працював на посаді судді, необхідно поновити виплату пенсії за віком за Законом № 1058-IV.

Таким чином, спір у вказаній справі стосувався поновлення виплати пенсії за віком, призначеної за Законом № 1058, на період роботи особи на посадах, які дають право на призначення довічного утримання у порядку і на підставах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

В ухвалах від 7 березня і 7 квітня 2017 року у справі № К/800/22363/16 (273/270/16-а), К/800/10919/17 (591/8828/15-а), наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції проаналізував положення пункту п'ятого Прикінцевих положень Закону № 213-VIII і погодився з висновком суду, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про державну службу», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Таким чином, спір у вказаних справах стосувався поновлення з 01 червня 2015 року виплати пенсії за вислугу років, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, на період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку і на підставах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Викладене дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додані на обґрунтування заяви, ухвалені цим судом за інших фактичних обставин справи, а отже не підтверджує наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Більш того, посилання на ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 і 30 березня та 7 квітня 2017 року є неприйнятними, позаяк доводи касаційних скарг ці суди визнали необґрунтованими та відмовили у відкритті касаційного провадження. Названі рішення не містять власних правозастосовних висновків щодо застосування Закону № 911-VIII, у них лише висловлені згода чи відповідні судження щодо рішень судів попередніх (першої та/або апеляційної) інстанцій, зі змісту яких не можливо виявити підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про відкриття провадження у справі і дають підстави вважати заяву необґрунтованою.

Питання залишення частини позовних вимог без розгляду знаходиться поза межами предмету перегляду у даній справі.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтею 240 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду справи № 212/6689/16-а (2-а/215/86/17) за позовом ОСОБА_2 до Криворізького північного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року.

Суддя-доповідач М.М. Гімон

Судді А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз