ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
іменем України
"03" грудня 2009 р. справа № 5020-1/071-10/015
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Юріної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу
за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”
(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_2)
(99028, АДРЕСА_1)
про стягнення заборгованості в сумі 16565,34 грн.
за участю представників :
позивача –Пшеничної С.В., довіреність №2 від 12.01.2009;
відповідача –не з’явився.
16.09.2009 Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач), про стягнення заборгованості за користування приміщенням та технічному обслуговуванню в сумі 16565,34 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна №279 від 14.04.2005 не сплачував орендну плату та технічне обслуговування, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 16565,34 грн. за період з 01.03.2009 по 31.08.2009.
Заявою від 23.11.2009 /вх. №11354/ позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України змінив підстави позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму компенсації, яку позивач повинен отримати за використання комунального майна в розмірі 16565,34 грн., з мотивів нікчемності договору оренди нерухомого майна від 14.04.2005 №297 та застосування наслідків його нікчемності, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України /а.с. 61/.
Відповідач без поважних причин явку уповноваженого представника в судові засідання 07.10.2009, 22.10.2009, 12.11.2009, 24.11.2009, 03.12.2009 не забезпечив, вимоги ухвал суду від 17.09.2009, 07.10.2009, 22.10.2009, 12.11.2009, 24.11.2009 не виконав, витребуваних судом документів та відзиву на позовну заяву не надав, про час, місце та дату розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 47, 69, 70/), про причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ :
Звертаючись до суду з позовом, Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” зазначило, що 14.04.2005 між ним як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (згідно з протоколом від 25.07.2008 узгодження змін до договору - ОСОБА_1 /а.с. 11/) (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №279, за умовами якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно –споруду колишньої літньої агітплощадки, загальною площею 116,84 кв.м та навісу (літ. а), площею 69,60 кв.м, що розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Єфремова, 7. Об’єкт оренди перебуває на балансі орендодавця, вартість якого, згідно з актом оцінки вартості від 31.03.2005, складає 94010,00 грн. /а.с. 7-8/.
Протоколами від 16.07.2008, 25.07.2008 сторонами узгоджені зміни до договору від 14.04.2005 №279 щодо об’єкту оренди, розміру орендної плати та інше /а.с.9, 11/.
Договором встановлено, що він діє з моменту його підписання до 04.04.2010 (пункт 7.1 договору).
Пунктом 4.2 договору на орендодавця покладений обов’язок здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію даного договору у строки, встановлені діючим законодавством з оплатою необхідних послуг.
Однак, при його укладанні, сторони вимог закону про нотаріальне посвідчення та державної реєстрації договору не виконали, у зв’язку з чим позивач вважає, що недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору на підставі статті 220 Цивільного кодексу України тягне його нікчемність із застосуванням правових наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивач, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно підлягають державній реєстрації.
Цивільним кодексом України в редакції, чинній на момент укладення договору (14.04.2005), встановлено обов'язковість нотаріального посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного строком на один рік і більше (частина друга статті 793), та державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладеного на строк не менше одного року (частина перша статті 794).
Судом встановлено, що договором (пункт 7.1) визначено його строк з 14.04.2005 до 04.04.2010, тобто майже п’ять років.
Частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є чинним з моменту його державної реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту зазначених норм свідчить про те, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації.
При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже, не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” (далі - Постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9) не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205–210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
У даному випадку, договір оренди від 14.04.2005 №279 між позивачем та відповідачем укладений у простій письмові формі, не був посвідчений нотаріально та не здійснена його державна реєстрація, а тому його не можна вважати вчиненим.
При цьому, норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін (пункт 13 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9).
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним (пункт 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9).
З урахуванням наведеного, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений права заявити вимоги, передбачені главою 83 книги п’ятої Цивільного кодексу України (абзац 6 пункту 8 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9).
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 182, 210, 220, 216, 640, 759, 793, 794 Цивільного кодексу України, 283 Господарського кодексу України, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис О.М. Юріна
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 ГПКУ
і підписано 07.12.2009.