Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 761/30969/15-ц

провадження № 61-614 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Погрібного С.О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року у складі головуючого судді Макаренко І.О. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 липня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 700000507, відповідно до умов якого банк надав позивачу в кредит 50 230,82 доларів США під 12 % річних, строком повернення - 14 липня 2013 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими самими сторонами було укладено договір застави рухомого майна № 700000507-З. Крім того, 28 січня 2010 року між тими самими сторонами укладено договір про внесення змін до пункту 2.3 кредитного договору, за яким дата остаточного повернення кредиту - 14 липня 2017 року. При цьому з додатка № 1 до додаткової угоди в розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, крім умови про збільшення строку користування кредитними коштами, внесено зміни до кредитного договору, які не зазначені в самій додатковій угоді, а саме: внесено зміни до пункту 2.2 кредитного договору та збільшено процентну ставку до 14,5 % річних із 01 вересня 2008 року. За твердженням позивача, жодних повідомлень про зміну розміру відсоткової ставки від відповідача він не отримував, а тому вважає, що підвищення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку є неправомірним, а заборгованість за кредитним договором погашено позивачем у повному обсязі. Крім того, позивач зазначив, що додаток до додаткової угоди було підписано ним під впливом помилки та за наявності ознак обману з боку банку, оскільки про збільшення відсоткової ставки не було зазначено безпосередньо в договорі про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 13 липня 2007 року № 700000507, а лише в додатку № 1 до цього договору.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії відповідача щодо підвищення з 1 вересня 2008 року відсоткової ставки за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 700000507, укладеним між ним та відповідачем; визнати недійсним додаток до вказаного кредитного договору від 28 січня 2010 року № 1 у частині номінальної відсоткової ставки в розмірі 14,5 %; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, за ставкою 12 % річних, починаючи з 01 вересня 2008 року до 14 липня 2017 року; визнати його зобов'язання за кредитним договором виконаними в повному обсязі; визнати заставу за договором застави рухомого майна від 13 липня 2007 року № 700000507-3 припиненою; зобов'язати відповідача подати держателю або реєстратору державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з державного реєстру стосовно транспортного засобу марки «Volvo ХС70», державний номерний знак НОМЕР_1, та стягнути з відповідача на свою користь зайво сплачені грошові кошти у сумі 2 116,88 доларів США.

У справі відсутні письмові заперечення відповідача проти вказаного позову.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії ПАТ «Альфа-Банк» щодо підвищення відсоткової ставки з 1 вересня 2008 року до 28 січня 2010 року за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 700000507, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3

Зобов'язано ПАТ «Альфа-Банк» здійснити перерахунок процентів, нарахованих за договором від 13 липня 2007 року № 700000507, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3, за ставкою 12 % річних, у період із 1 вересня 2008 року до 28 січня 2010 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У червні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вищевказані судові рішення, в якій просить їх скасувати, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду цивільну справу № 761/30969/15-ц.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 13 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 700000507, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 50 230,82 доларів США, зі сплатою 12 % річних строком до 14 липня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань 13 липня 2007 року між тими самими сторонами укладено договір застави рухомого майна № 700000507-3, за умовами якого заставодавцем надано в заставу банку легковий автомобіль марки «Volvo ХС70», червоного кольору, 2006 року випуску.

28 січня 2010 року між сторонами укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору, де пункт 2.3 кредитного договору викладено в наступній редакції: «дата остаточного повернення кредиту - 14 липня 2017 року». Також викладено додаток № 1 до кредитного договору в новій редакції (розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням всіх супутніх послуг), за якою процентна ставка з 14 липня 2007 року по 31 серпня 2008 року становить 12 %, а із 01 вересня 2008 року по 14 липня 2017 року - 14,5 %.

Порядок зміни відсоткової ставки за користування кредитними коштами передбачено пунктом 5.2 кредитного договору, за яким у разі зміни відсоткової ставки, про це повідомляється позичальник, і така зміна оформляється шляхом внесення змін до додатку № 1 до кредитного договору.

Установлено, що позивачем підписано як договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору, так і додаток № 1 до цього договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частинаперша статті 229 ЦК України).

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Задовольняючи частково вказаний позов, а саме: визнаючи неправомірними дії ПАТ «Альфа-Банк» щодо підвищення відсоткової ставки з 1 вересня 2008 року до 28 січня 2010 року за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 700000507, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3; зобов'язуючи ПАТ «Альфа-Банк» здійснити перерахунок процентів, нарахованих за договором від 13 липня 2007 року № 700000507, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3, за ставкою 12 % річних, у період із 1 вересня 2008 року до 28 січня 2010 року, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що про підвищення відсоткової ставки з 01 вересня 2008 року позичальник не був повідомлений, але із часу укладення договору про внесення змін і доповнень до договору від 28 січня 2010 року сторони погодили зміну відсоткової ставки до 14,5 %, і така зміна відбулася за згодою позивача.

Таким чином, оскільки договором про внесення змін і доповнень до кредитного договору внесено зміни до кредитного договору в частині зміни кінцевого строку кредитування одночасно з умовою сплати за користування кредитними коштами 14,5 %, і така зміна відбулася за згодою позичальника, суд дійшов висновку про правомірність дій банку щодо збільшення відсоткової ставки після укладення такого договору - 28 січня 2010 року.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідачем ПАТ «Альфа-Банк» не оскаржуються, тому не переглядаються касаційним судом, оскільки суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним додатка до вказаного кредитного договору від 28 січня 2010 року № 1 у частині номінальної відсоткової ставки в розмірі 14,5 %; визнання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором виконаними в повному обсязі; визнання застави за договором застави рухомого майна від 13 липня 2007 року № 700000507-3 припиненою; зобов'язання відповідача подати держателю або реєстратору державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з державного реєстру стосовно транспортного засобу марки «Volvo ХС70», державний номерний знак НОМЕР_1, та стягнення з відповідача на користь позивача зайво сплачених грошових коштів у сумі 2 116,88 доларів США, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необгрунтованості вказаних позовних вимог.

Зокрема, зазначені позивачем обставини, на які він посилався на обгрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсним додатка до кредитного договору від 28 січня 2010 року № 1 у частині номінальної відсоткової ставки в розмірі 14,5 %, суд правильно вважав такими, що не можуть бути підставою для визнання його недійсним, оскільки, підписуючи додаткову угоду до кредитного договору, позивач тим самим погодився з її умовами, які включали, у тому числі, положення щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом, тобто сторони були вільні у визначенні умов договору, зокрема, щодо розміру відсоткової ставки. Наявності обставин щодо підписання додаткової угоди під впливом помилки та за наявності ознак обману з боку банку не встановлено, належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивачем не надано.

Позовні вимоги про визнання кредитного зобов'язання виконаним у повному обсязі, визнання застави припиненою, зобов'язання відповідача подати реєстратору заяву про припинення обтяження, а також стягнення з відповідача на користь позивача надміру сплачених грошови коштів у розмірі 2 116,88 доларів США, суд правильно вважав передчасними з тих підстав, що правомірність та обґрунтованість таких вимог можливо встановити лише після перерахунку процентів, що нараховані банком за період часу з 1 вересня 2008 року до 28 січня 2010 року.

Посилання позивача на те, що договором про внесення змін і доповнень до кредитного договору змінено лише строк кредитування, суд правильно вважав таким, що суперечить змісту цього договору, в якому в пункті 2 зазначено: «викласти додаток № 1 до кредитного договору в новій редакції, наведеній в додатку № 1 до цього договору про внесення змін і доповнень».

Стосовно доводів позивача про те, що підвищення відбулося в односторонньому порядку, суд зазначив, що після укладення сторонами договору про внесення змін і доповнень до кредитного договору, така зміна ставки була погоджена позичальником як другою стороною кредитного договору.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із вказаними висновками судів в оскаржуваній частині, адже такі є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на вищевказаних нормах матеріального права, які правильно застосовані судом.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що на порушення вимог статей 203, 215, 638 ЦК України суди дійшли помилкового висновку про те, що підписання в 2010 році додаткової угоди до кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору свідчить про досягнення сторонами всіх істотних умов договору та відповідає їх волевиявленню, а також щодо законності нарахування банком підвищеної ставки в 2010 році, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Твердження позивача про те, що збільшенню розміру відсоткової ставки до 14,5 % у 2010 році повинно було передувати письмове повідомлення банку на його адресу про таке збільшення, є безпідставним, адже підвищення банком процентної ставки за договором саме в 2010 році відбулося не в односторонньому порядку, а в спосіб укладення додаткової угоди до кредитного договору, яка, як установлено, підписана самим позивачем, при цьому обставин щодо підписання додаткової угоди під впливом помилки та за наявності ознак обману з боку банку не встановлено.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що збільшення відсоткової ставки не було предметом додаткової угоди, а підписавши додаткову угоду він лише погодив умову щодо збільшення строку користування кредитом, були предметом детального дослідження й ретельної оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, пославшись на зміст указаної додаткової угоди.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є помилковими, оскільки під час розгляду справи суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі достатньо повно встановлених обставин справи.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак