Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 759/11907/15-ц

провадження № 61-1423 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Стрільчука В. А.

Суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»

заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулось до суду з заявою про заміну стягувача - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») його правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого 14 травня 2010 року на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитними договорами від 20 липня 2007 року в сумі 134 770 грн 97 коп. та 1 347 грн 71 коп. судового збору.

Заява мотивована тим, що 20 квітня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги за кредитними договорами від 20 липня 2007 року, що були укладенні з ОСОБА_1, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а тому стягувач у виконавчому провадженні підлягає заміні.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року заяву задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження - стягувача

ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 20 квітня 2015 року між

ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги до боржників попереднього кредитора, а отже відповідно до статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) є підстави для задоволення заяви.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, оскільки за договором факторингу до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані ухвали, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не був повідомлений про відступлення кредитором права вимоги, при цьому на час звернення

ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до суду із указаною заявою, не було відкрито виконавче провадження на виконання виконавчих листів, виданих Святошинським районним судом м. Києва. Крім того, вказує на те, що апеляційним судом порушено норми процесуального права щодо його повідомлення про дату апеляційного розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 14 травня 2010 року на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 134 770 грн 97 коп. та 1347 грн 71 коп. судового збору.

20 квітня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу, згідно з умовами якого відбулося переуступлення права вимоги до осіб, які були боржниками попереднього кредитора, у тому числі за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_1 20 липня

2007 року.

За вимогами частини першої статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних судових рішень), у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (ст. 1077 ЦК України).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Встановивши на підставі витягу з договору факторингу від 20 квітня 2015 року, акта приймання-передачі права вимоги від 20 квітня 2015 року, витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 20 квітня 2015 року обставини переходу до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права грошової вимоги за договорами про надання споживчих кредитів від 20 липня 2007 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, суди дійшли обґрунтованого висновку про заміну стягувача у виконавчому провадженні із додержанням вимог цивільного процесу.

При цьому доводи ОСОБА_1, викладені у касаційній скарзі, щодо відсутності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актами державного виконавця, складеними на виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення.

Доводи касаційної скарги щодо неповідомлення боржника ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за договором факторингу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що дає йому право на виконання зобов'язань первісному кредитору, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як установлено судами, договір факторингу було укладено між

ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 20 квітня 2015 року, тобто після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, та видачі на підставі цього рішення виконавчого листа.

Згідно з частиною п'ятою ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження»у разі вибуття однієї зі сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суд із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що укладання договору факторингу на стадії примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь первісного кредитора заборгованості за споживчими кредитами, не звільняє останнього від його виконання через факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги, та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Посилання ОСОБА_1 щодо неналежного повідомлення апеляційним судом про розгляд справи та порушення принципу змагальності сторін є безпідставними, оскільки про розгляд страви апеляційним судом 26 квітня

2016 року він був повідомлений належним чином, при цьому положеннями частини другої статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвал) визначено, що неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик