Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 544/537/16-ц

провадження № 61-1158 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Червинської М.Є.,

суддів: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Коротуна В.М., Крата В.І., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»,

представник відповідача - Мельник Олександр Павлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року у складі судді Сайко О. О. та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року у складі суддів Буленка О. О., Дорош А. І., Омельченко Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 23 лютого 2016 року сторонами укладено договір фінансового лізингу № 003140, відповідно до якого відповідач зобов'язався передати позивачу трактор МТЗ - 892 «Беларус», вартістю 510 000грн, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору. Позивач сплатив відповідачу платіж у розмірі 51 000 грн, зарахований відповідачем як адміністративний платіж. Вважаючи вказаний договір фінансового лізингу таким, що містить несправедливі умови та істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та у зв'язку із порушенням норм про нотаріальне посвідчення спірного договору, просить визнати його недійсним та стягнути сплачені ним кошти.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу № 003140 від 23 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»; стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 51 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що положення спірного договору, зокрема пункти 1.4, 9.4, 9.8, 10.13, 10.14 свідчать про несправедливість його умов відповідно до положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язання забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, у зв'язку з чим, дійшов висновку про несправедливі умови договору фінансового лізингу відносно споживача послуг та наявність у зв'язку з цим підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, вважав, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що потребує нотаріального посвідчення, оскільки сторони під час укладення спірного договору лізингу від 23 лютого 2016 року не дотрималися вимог закону про його нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемним.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

13 вересня 2016 року представник відповідача - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини регулюються не Законом України «Про захист прав споживачів», а нормами ЦК України та спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг», що спірний договір укладений з дотриманням вимог закону, які регулюють його укладання, що ніяких порушень позивача як споживача послуг не допущено, що нотаріальне посвідчення не є обов'язковим для договору фінансового лізингу.

20 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 грудня 2017 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень та задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 23 лютого 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу № 003140, відповідно до якого лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - трактор МТЗ-592, вартістю 510 000 грн, а лізингоодержувач ОСОБА_4 зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 51 500 грн (ас27), після чого, 22 березня 2016 року звернувся до відповідача з заявою про повернення сплачених коштів (ас28), однак, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» відмовила ОСОБА_4 у поверненні коштів та повідомила про можливість розірвання договору лізингу у порядку, передбаченому пунктом 12.1 Договору.

Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу , регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і обґрунтовано дійшов висновку про те, що в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо) та його ціна, у договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які регламентовані Законом України «Про фінансовий лізинг» та нормами ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Установлені обставини є підставами для висновку, що оспорюваний договір не відповідає вимогам частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» та нормам ЦК України про лізинг.

Судами правильно встановлено, що спірний договір містить несправедливі умови, і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують з огляду на таке.

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 8 тис. 545 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США

до гривні на момент укладення цього договору складало 510 000 грн з ПДВ (пункт 8.2).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Проаналізувавши зміст договору, суд установив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (пунк, 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.4 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому згідно з пунктом 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета іпотеки) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Мотиви касаційної скарги з приводу того, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів», не заслуговують на увагу, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії і регулює відносини між споживачами товарів і послуг та продавцями товарів і надавачами послуг, визначає механізм захисту прав споживачів товарів і послуг, а при вирішенні спорів, що виникають між учасниками таких правовідносин, підлягає застосуванню нарівні з іншими актами цивільного законодавства України, що регулюють ті ж питання. Якщо у чинному законодавстві немає спеціальної норми щодо регулювання правовідносин, застосуванню підлягають загальні норми.

За таких обставин доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушено норми процесуального права.

Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень у передбаченому статтями 411, 412 ЦПК України порядку немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» залишити без задоволення.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року зашити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.П. Курило

В.М. Коротун

В.І. Крат