Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 158/143/16-ц

провадження № 61-793 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Ступак О. В.,

Суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - Ківерцівський районний центр зайнятості Волинської області

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 березня 2016 року у складі судді Костюкевича О. К. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Стрільчука В. А. та Бовчанюк З. А.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року Ківерцівський районний центр зайнятості Волинської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми незаконно виплаченого матеріального забезпечення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 20 серпня 2012 року була зареєстрована в Ківерцівському районному центрі зайнятості Волинської області як така, що перебуває у пошуку роботи.

27 серпня 2012 року ОСОБА_1 надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю на підставі її заяви, в якій вона зазначила, що не є найманим працівником, не укладала договорів цивільно-правового характеру, не отримує пенсії, соціальної допомоги та не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Під час розслідування страхового випадку, спеціалістами центру зайнятості виявлено, що перебуваючи на обліку як безробітна, відповідач у період

з 1 вересня 2010 року по 10 квітня 2013 року перебувала в трудових відносинах з комунальним підприємством «Громада-Плюс» (далі - КП «Громада-Плюс»), але не повідомила про цей факт при поданні заяви до Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 подала завідомо неправдиві відомості про свою зайнятість, позивач просив стягнути з відповідача 10 540 грн 31 коп. отриманої допомоги по безробіттю за період з 27 серпня

2012 року по 23 травня 2013 року.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 березня

2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 10 540 грн 31 коп. та 1 378 грн 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 на момент звернення до позивача із заявою про надання їй статусу безробітної та виплати допомоги, перебувала у трудових відносинах із КП «Громада-Плюс», доказів на підтвердження того, що вона не отримувала доходів під час перебування на обліку як безробітна, ОСОБА_1 не надала.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що доводи відповідача про те, що на час звернення до Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області вона була безробітною, оскільки не мала заробітку або доходів, є безпідставними та ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», правові норми якого підлягають застосуванню у сукупності з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин. У зв'язку з неповідомленням ОСОБА_1 про перебування у трудових відносинах, не було підстав для визнання її безробітною та призначення їй допомоги, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 20 серпня 2012 року вона звернулась до позивача з метою працевлаштування та отримання матеріальної допомоги по безробіттю. До дня звернення вона працювала за основним місцем роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Волиньпреса» і за сумісництвом у КП «Громада-Плюс» на посаді бухгалтера. 31 липня 2012 року звернулась із заявами про звільнення за угодою сторін за основним місцем роботи та до підприємства, де вона працювала за сумісництвом. Звертала увагу на те, що за основним місцем роботи вона була звільнена з 7 серпня

2012 року, але про те, що вона була звільнена з роботи в КП «Громада-Плюс» не з моменту звернення із заявою про звільнення, а лише 10 квітня2013 року їй не було відомо.

Крім того суди не урахували, що за період перебування на обліку у центрі зайнятості та отримання допомоги по безробіттю, вона інших доходів не отримувала, завідомо неправдивих даних про свою зайнятість до центру зайнятості не подавала.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення за допомогою по безробіттю відповідач перебувала у трудових відносинах з підприємством, де працювала за сумісництвом, а тому підстави для надання їй статусу безробітної були відсутні.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 у трудових відносинах з КП «Громада-Плюс» у період звернення за призначенням допомоги по безробіттю, остання відносилась до зайнятого населення, а тому безпідставно отримувала таку допомогу.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Судами установлено, що 20 серпня 2012 року ОСОБА_1 за участю спеціаліста Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області заповнила персональну картку особи, яка звернулася до центру зайнятості у пошуках роботи, у розділі 6 якої зазначила, що відноситься до категорії незайнятих осіб.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 27 серпня 2012 року, поданої до Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області, її зареєстровано як безробітну та призначено виплату матеріальної допомоги.

За період з 27 серпня 2012 року по 23 травня 2013 року відповідачем отримано допомогу по безробіттю в сумі 10 540 грн 31 коп.

На виконання вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Ківерцівським районним центром зайнятості Волинської області проведено розслідування страхових випадків з метою виявлення обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, за результатами якого складено акт від 27 січня 2014 року № 32, яким установлено, що в період з 1 вересня 2010 року по 10 квітня 2013 року

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КП «Громада-Плюс».

Відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, директором Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області 24 лютого 2014 року видано наказ про повернення відповідачем коштів у розмірі 10 540 грн 31 коп., як безпідставно нарахованих.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області про скасування наказу директора Ківерцівського районного центру зайнятості Волинської області від 24 лютого 2014 року про повернення коштів у розмірі 10 540 грн 31 коп. відмовлено.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 серпня 2012 року Ківерцівським районним центром зайнятості Волинської області, ОСОБА_1 зареєстровано як безробітну та призначено виплату матеріальної допомоги по безробіттю на підставі її заяви, однак звільнення останньої з КП з КП «Громада-Плюс» відбулося лише 10 квітня

2013 року, тобто на момент звернення до центру зайнятості, позивач перебувала у трудових відносинах, а тому правових підстав для надання їй статусу безробітної не було.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правомірність прийняття позивачем наказу від 24 лютого 2014 року про повернення відповідачем коштів в сумі 10 540 грн 31 коп. встановлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2014 року, що набрала законної сили.

Ураховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За положеннями частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 березня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 квітня

2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик