Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 395/1430/15-ц

провадження № 61-642св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представники відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Новомиргородському районі Кіровоградської області, реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Белінської І. М., Франко В. А., Чельник О. І. від 21 червня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: відділ Держгеокадастру у Новомиргородському районі Кіровоградської області, реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання договору оренди недійсним та скасування його державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 2,9608 га, яка розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 18 квітня 2011 року НОМЕР_1 позивач передав зазначену земельну ділянку в оренду ОСОБА_4, але під час підписання договору не було узгоджено його істотних умов, а тому деякі графи у договорі залишилися незаповненими. Зазначав, що відповідач самостійно на власний розсуд заповнив пусті графи договору оренди земельної ділянки та зареєстрував його у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі Кіровоградської області, про що в Державному реєстрі земель зроблено запис від 30 травня 2011 року № 352380004000065.

Зважаючи на викладене, просив суд визнати недійсним указаний договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 18 квітня 2011 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі Кіровоградської області (запис у Державному реєстрі земель від 30 травня 2011 року за № 352380004000065); скасовано державну реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідно до додаткових пояснень представника позивача оспорюваний договір оренди земельної ділянки був укладений (підписаний) 18 квітня 2011 року, а ОСОБА_2 став власником зазначеної земельної ділянки лише 22 квітня 2011 року, то він не був орендодавцем у розумінні правових приписів Закону України «Про оренду землі».

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі наданої відповідачем до цього суду належним чином завіреної копії примірника оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 18 травня 2011 року НОМЕР_1, виходив із того, що земельна ділянка належала позивачу з часу відкриття спадщини та він не навів обставин, які б свідчили про порушення його прав тим, що, як стверджує його представник, договір оренди земельної ділянки було укладено до набуття ним права власності на землю. При цьому умови договору сторонами виконуються, одержання орендної плати позивачем не заперечується; оспорюваний договір зареєстровано відділі Держкомзему у Новомиргородському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис від 30 травня 2011 року № 352380004000065, а 26 листопада 2015 року сторони уклали угоду №7 про зміну і доповнення оспорюваного договору оренди земельної ділянки.

У липні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 не був її власником, а суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення на підставі підробленого документа наданого на стадії апеляційного провадження. До того ж, відповідач та його представник під час розгляду справи по суті підтвердили укладення оспорюваного договору 18 квітня 2011 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

5 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно з частиною другою статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповіднои жо статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Крім того, згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий же висновок застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року в справі № 634/769/15-ц.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 2.9608 га, яка розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області з цільовимпризначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 квітня 2011 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Державний акт видано Новомиргородською державною нотаріальною конторою Кіровоградської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 вересня 2010 року.

18 квітня 2011 року ОСОБА_2 підписав договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,96 га, в тому числі рілля 2,96 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, яким передав її в оренду ОСОБА_4 Указаний договір у подальшому був зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі Кіровоградської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 травня 2011 року за № 352380004000065.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що земельна ділянка належала позивачу з часу відкриття спадщини, не звернувши уваги на те, що відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, а оспорюваний договір набрав чинності 30 травня 2011 року з моменту його державної реєстрації, коли ОСОБА_2 уже набув право власності на спірну земельну ділянку. Крім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи доказ новий доказ (договір оренди земельної ділянки від 18 травня 2011 року НОМЕР_1), не з'ясував поважність причин його неподання до суду першої інстанції.

Проте, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті про те, що позивач не довів, що оспорюваний договір оренди землі порушує його права, оскільки він отримує орендну плату та 26 листопада 2015 року сторони уклали угоду №7 про зміну і доповнення оспорюваного договору оренди землі.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене хоча суд апеляційної інстанції не врахував указані норми права, ухвалюючи оскаржуване рішення, але дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позову, яке не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Отже, доводи касаційної скарги вказаного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції, яке просить скасувати ОСОБА_2, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 21 червня 2016 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І.Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк