ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

31.01.2018 Київ К/9901/5244/18 345/735/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

під час розгляду заяви Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - управління ПФУ) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління ПФУ про визнання дій неправомірними,

встановив:

Управління ПФУ 29 листопада 2017 року подала заяву про перегляд і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року, якою цей суд залишив без змін постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2017 року про задоволення позову.

Оспорене рішення просить переглянути відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) та Угоди від 13 березня 1992 року «Про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» у подібних правовідносинах.

На думку заявника, неоднаковість в правозастосуванні підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2013 року та 16 липня 2015 року (справи № К/9991/21000/11, К/800/22440/15 відповідно).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Відповідно до підпунктів 1, 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII Верховний Суд України розпорядженням від 11 січня 2018 року № 17/0/19-18 заяву управління ПФУ передав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у новій редакції заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за схожих предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У рішенні, про перегляд якого подана заява, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідно до положень законодавства України та Угоди від 14 січня 1993 року між Урядами України та Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх держав, позивач має право на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням районних коефіцієнтів та північної надбавки відповідно до довідок від 23 червня 2010 року №№ 150, 151, 152, 153, 154, 155, 156 , виданих ООО «ГСИ Север-Нефтегазстрой» (Російська Федерація, місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі) про заробітну плату за період з 2000 по 2009 роки.

В ухвалі від 11 липня 2013 року та постанові від 16 липня 2016 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що частиною третьою статті 96 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 15 травня 1990 року № 1480-I «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» передбачено, що при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.

Також суд вказав на те, що ні Закон № 1058-IV, ні Закон № 1788-XII не передбачають включення до заробітної плати північної надбавки та районного коефіцієнта.

Отже, якщо проаналізувати вимоги заяви про перегляд у контексті зазначених у ній суджень та аргументів, а також текстів рішень суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву та наданих для порівняння, змісту (характеру) правовідносин, які склалися між сторонами спору в кожній зі справ, обсягу та юридичної природи фактичних обставин справ, що зумовили конкретне, відповідне правозастосування, яке автор заяви оцінює як неоднакове й таке, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, інших передумов, наведених в заяві, то в підсумку можна дійти висновку, що ця заява не містить підстав, що вказують на наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та на можливість відкриття провадження у справі.

Посилання на постанову Верховного Суду України від 21січня 2014 року (справа № 21-454а13) також є неприйнятним, позаяк за наслідками перегляду рішення суду касаційної інстанції Верховний Суду України відповідно до положень частини п'ятої статті 243 КАС чи частини другої статті 244 цього Кодексу у попередній редакції не формулював правового висновку про те, як має застосовуватися норма, що була неоднаково застосована, а ухвалив рішення про відмову в задоволенні заяви, через те що спірні правовідносини, стосовно яких прийняті оспорене та порівнювані судові рішення відповідно, не подібні, різняться між собою.

Такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про відкриття провадження у справі і дають підстави вважати заяву необґрунтованою.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ухвалив:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду справи за заявою Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про перегляд Верховним Судом постанови Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління ПФУ про визнання дій неправомірними.

Суддя-доповідач: М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко