АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1450/17 Номер провадження 22-ц/786/264/18Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Одринської Т.В., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

переглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року

у справі за позовом  ОСОБА_6 до Микільської сільської ради Полтавського району, ОСОБА_4, треті особи - Головне управління держгеокадастру у Полтавській області, Полтавська районна державна адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай),-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до Микільської сільської ради Полтавського район про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай). Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року у справі № 545/647/17 за нею визнано в порядку спадкування право на земельну частку пай по КСП ім. Шевченка розміром 4,7 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке було посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0172310, виданим на підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації від 26 грудня 1996 року за № 678 і зареєстровано 28 грудня 1996 року за № 310 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). На даний час ОСОБА_6 не має змоги реалізувати своє право власності на успадковану земельну частку пай та виділити її в натурі, так як існує помилково виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581 на громадянку ОСОБА_7 (справжнє по-батькові «Семенівна»), який їй на руки не видавався, що підтверджується листом Міськрайонного управління Держгеокадастру у Полтавському районі та м. Полтаві від 07.06.2017 року. ОСОБА_8 померла 15.12.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконкомом Микільської сільської ради Полтавського району 15.12.2006 року. Крім того, ОСОБА_8 за життя отримала також сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП «Маяк» розміром 6,98 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження Машівської районної державної адміністрації від 31 липня 2001 року за № 283 і зареєстровано 3 серпня 2001 року за № 135 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Згідно п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» N 720/95 від 8 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Також відповідно до пунктів 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Отже, помилковість видачі сертифікату на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581 на громадянку ОСОБА_7 (справжнє по-батькові «Семенівна») підтверджується вище викладеними положеннями чинного законодавства, згідно норм якого процес безоплатної приватизації землі громадянами носить виключно одноразовий характер по кожному виду використання земельних ділянок, в зв’язку з чим даний сертифікат є недійсним та підлягає визнанню таким у судовому порядку через порушення, фактом існування цього сертифікату, права позивачки на отримання земельної ділянки у власність. Просила суд встановити факт того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий на ім’я ОСОБА_7, належить померлій 15.12.2006 року ОСОБА_8. Визнати недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий на ім’я ОСОБА_7, який належав померлій 15.12.2006 року ОСОБА_8.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 (а.с. 51).

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Головне управління держгеокадастру у Полтавській області, Полтавська районна державна адміністрація (а.с. 86-87).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_6 – задоволено.

Встановлено факт того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий на ім’я ОСОБА_7, належить померлій 15.12.2006 року ОСОБА_8.

Визнано недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий на ім’я ОСОБА_7, який належав померлій 15.12.2006 року ОСОБА_8.

Судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати частково, а саме у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий на ім’я ОСОБА_7, який належав померлій 15.12.2006 року ОСОБА_9, а в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду -без змін.

Отже, предметом апеляційного перегляду є законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581, виданий 26 грудня 1996 року ОСОБА_7, який належав померлій 15.12.2006 року ОСОБА_8.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.  Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.  При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.1 п.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно  ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин,рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року у справі № 545/647/17 за ОСОБА_6 визнано у порядку спадкування право на земельну частку пай по КСП ім. Шевченка розміром 4,7 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке було посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0172310, виданим на підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації від 26 грудня 1996 року за № 678 і зареєстровано 28 грудня 1996 року за № 310 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а.с.14-16).

На даний час ОСОБА_6 не має змоги реалізувати своє право власності на успадковану земельну частку (пай) та виділити її в натурі, так як відсутні вільні землі на території Микільської сільської ради і існує помилково виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серії ПЛ № 0172581 на ім»я громадянки ОСОБА_7 (справжнє по-батькові «Семенівна»), який їй на руки не видавався, що підтверджується листом Міськрайонного управління Держгеокадастру у Полтавському районі та м. Полтаві від 07.06.2017 року (а.с. 7).

ОСОБА_8 померла 15.12.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, який видано виконкомом Микільської сільської ради Полтавського району 15.12.2006 року (а.6).

Згідно сертифікату серії ПЛ № 0172581 ОСОБА_8 отримала право на земельну частку пай по КСП ім. Шевченка розміром 4,7 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки, на підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації від 26 грудня 1996 року за № 678 і зареєстровано 28 грудня 1996 року за № 581 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) як член КСП (а.с. 37).

Крім цього, ОСОБА_8 за життя також отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП «Маяк» розміром 6,98 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження Машівської районної державної адміністрації від 31 липня 2001 року за № 283 і зареєстровано 03 серпня 2001 року за № 135 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а.с. 5). Право на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом успадкував відповідач ОСОБА_4 – онук ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с. 34).

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай), що у даному випадку є предметом апеляційного перегляду, місцевий суд виходив з того, що помилковість видачі оспореного сертифікату підтверджується викладеними у мотивувальній частині судового рішення положеннями чинного законодавства, згідно норм якого процес безоплатної приватизації землі громадянами носить виключно одноразовий характер по кожному виду використання земельних ділянок, тому даний сертифікат є недійсним та підлягає визнанню таким у судовому порядку у зв»язку з порушення права позивача на отримання земельної ділянки у власність через існування цього сертифікату. Крім цього, місцевий суд також виходив з того, що ОСОБА_8 за життя скористалася своїм правом на отримання земельної частки (паю) і отримала її згідно сертифікату від 2001 року, то сертифікат від 1996 рік підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. 6 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. При обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації. Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі. До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

Вбачається, що Земельний кодекс України у редакції 1990 року (з послідуючими змінами та доповненнями) розмежовував безоплатну передачу земельної ділянки та передачу громадянам у власність земельних ділянок за плату, також цей Земельний кодекс України передбачав визначення розміру цієї ділянки, порядок її обчислення, також передбачав порядок передачі ділянок, розмір яких перевищує середню земельну частку.

Згідно п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» N 720/95 від 8 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

По справі вбачається, що особа ОСОБА_7, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі розпорядження Полтавської райдержадміністрації від 26.12.1996 р. № 678 отримала право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка Микільської сільської ради, розміром 4,7 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

За життя вказана особа не отримала сертифікат про право на вказану земельну частку (пай), що підтверджується листом Міськрайонного управління Держгеокадастру у Полтавському районі та м. Полтаві від 07.06.2017 року (а.с. 7) та не реалізувала своє право власності на вказану частку до часу свої смерті 15.12.2006 р., тобто близько 10 років, не отримала державний акт на цю земельну ділянку, не укладала договори оренди землі тощо. Також вбачається, що ця особа не намагалася отримати цю земельну частку (пай) у користування, виправити помилку у «по-батькові», якщо б вона вважала, що дійсно має місце допущена помилка, а навпаки, 03.08.2001 р., тобто через менш ніж через 5 років ОСОБА_8 на підставі рішення Машівської РДА від 31.07.2001 р. № 283 отримала ще один сертифікат про право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП «Маяк» Андріївської сільської ради, розміром 6,98 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), тобто вдруге ОСОБА_8 у 2001 році скористалася правом на безоплатне отримання земельної частки (паю).

Отже, вбачається, що ОСОБА_8 згідно змісту сертифікатів отримала безоплатно право на дві земельні частки (пай), які знаходяться з різних КСП та різних сільських радах всього у розмірі 11,68 умовних кадастрових гектара, що перевищує розмір інших членів КСП, які брали участь паюванні земель.

Стаття 116 ч.2, 3, 4 Земельного кодексу України (прийнятий 25.10.2001 р. та є чинним з 01.01.2002 року), яка визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, передбачає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Отже вбачається, що законодавцем у подальшому було врегульовано механізм безоплатної передачі у власність земельних часток (паїв).

Із системного аналізу земельного законодавства, яке регулювало земельні правовідносини на час видачі сертифікатів, вбачається, що безоплатна передача земельних часток (паїв) у власність громадян повинна була провадиться в межах норми безоплатної передачі. Отримання ОСОБА_8 двох земельних часток (паїв) безоплатно вказує на порушення принципу безоплатності, тягне перевищення норми надання одній особі у безоплатне користування земельної частки (паю). При цьому звертає на себе увагу та обставина, що за життя ОСОБА_8 не отримала у встановленому порядку сертифікат на земельну ділянку (пай) розміром 4,7 умовних кадастрових гектара, нею був отриманий сертифікат на земельну ділянку (пай) розміром 6,98 умовних кадастрових гектара, що за розміром значно перевищує попередню земельну ділянку, що вказує на те, що ОСОБА_8 за життя визначилася яку земельну частку (пай) бажає мати у безоплатній власності у порядку паювання сільськогосподарських земель, яке повинно було провадиться один раз по кожному виду використання земель.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК ( 2768-14 ).

Із довідки виконкому Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області № 02-11/2009 від 25.09.2017 р. вбачається, що дійсно померлій ОСОБА_8 був виписаний сертифікат на право власності на земельну частку (пай) по КСП ім. Шевченка серія ПЛ №0172581, на підставі розпорядження Полтавської РДА від 26.12.1996 р. №678, згідно якого земельну частку (пай) ОСОБА_8 не отримала і своє право не використала так, як гр. ОСОБА_8 реалізувала своє право на земельну частку (пай) по КСП «Маяк» згідно сертифікату, виданого на підставі рішення Машівської РДА від 31.07.2001 р. (а.с. 80).

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. 

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Доводи апеляційної скарги про те, що не вбачається порушення прав позивача існуванням сертифікату від 1996 р. на ім»я ОСОБА_7, не заслуговує на увагу, оскільки позивач не може реалізувати спадкове право на земельну частку (пай) із-за відсутності необхідної землі після процесу її паювання, в апеляційній скарзі представником ОСОБА_4 не заперечується факт неотримання ОСОБА_8 сертифікату від 1996 р.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що до набрання чинності Земельним кодексом України (01.01.2002 р.) не існувало обмежень щодо видачі кількох сертифікатів на право на земельну частку (пай) одній особі, яка працювала у двох і більше сільськогосподарських підприємствах на момент їх розпаювання, оскільки Земельний кодекс України у ред.1990 р., передбачав обчислення розміру середньої частки у разі безплатної передачі земельних ділянок у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства, крім цього, особи, яким передавалися ці земельні ділянки, повинні були не тільки працювати у цих господарствах, а і бути їх членами.

В апеляційній скарзі не заперечується проти встановлення судом факту належності сертифікату від 1996 р. ОСОБА_8, оскільки, як зазначається у ній, спадкоємець ОСОБА_4 у майбутньому бажає визнати за собою право на спірну земельну частку (пай). Вбачається, що спадкоємець ОСОБА_4 самостійно не звертався до суду з часу відкриття спадщини з 2006 року з подібною заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, судовий збір не сплачував, не намагався встановити обсяг спадкового майна після смерті ОСОБА_8

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367 ч.1, 368, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови складено 31 січня 2018 року.

С У Д Д І:

ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_11