справа № 2-3194/09  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

  01 грудня 2009 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого – судді Бондаренко Г.М., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Алупкінської міської ради та ОСОБА_3 про визнання реєстраційного посвідчення таким, що втратило юридичну силу, та визнання права власності на частину квартири,  

  у с т а н о в и в :  

    ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уточнивши у судовому засіданні свої вимоги (а. с. 52-54), позивачі просили:визнати з 7 лютого 2002 року реєстраційне посвідчення про реєстрацію за ОСОБА_4 на праві власності квартири АДРЕСА_1, зареєстроване Бюро технічної інвентаризації м. Ялти 6 травня 1992 року та записане в реєстраційну книгу за № 2-б, арк. 236, р. № 220, таким, що втратило юридичну силу в частині визнання його правовстановлюючим документом; визнати за ОСОБА_5 з 7 лютого 2002 року право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.  

  Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване реєстраційне посвідчення не являється правовстановлюючим документом, перелік яких встановлено Додатком № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5. Таким чином, на думку позивачів, правових підстав для відчуження спірної квартири за цим посвідченням не було.  

  ОСОБА_3 проти позову заперечувала, посилаючись на безпідставність позовних вимог та обставини, встановлені рішенням Ялтинського міського суду АРК від 3 березня 2008 року у справі № 2-427/2008 (а. с. 26-30).  

  Алупкінська міська рада в особі першого заступника міського голови просила справу розглянути на розсуд суду (а. с. 42).  

Вислухавши пояснення осіб, вивчивши надані сторонами доказі , суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.  

  Судом встановлено, що на підставі розпорядження Ради Міністрів Кримської АРСР від 21 серпня 1991 року № 353-р за ОСОБА_4 (нині покійний) зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підтвердження чого Ялтинським бюро технічної інвентаризації надано реєстраційне посвідчення (а. с. 7).  

11 грудня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори (реєстр. № 6-1257) (а. с. 5-6).  

Згідно ч.1 ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.  

  Відповідно до умов договору ОСОБА_5 передав відповідачці у власність квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 взяла на себе обов’язок забезпечити матеріальне утримання (догляд) відчужувача.  

Згідно з інформацією з реєстру прав власності на нерухоме майно, на момент відчуження спірної квартири вона була власністю ОСОБА_4.  

Беручи до уваги, що квартиру придбано відчужувачем у шлюбі, заява його жінки ОСОБА_5 (нині покійна) про згоду на укладання угоди, на виконання ст. 65 СК України, була посвідчена нотаріально.  

При вчиненні правочину, що аналізується, державним нотаріусом було роз’яснено відчужувачу та його жінці умови і наслідки укладання договору довічного утримання.  

Суд вважає що відсутності будь-яких порушення при укладанні договору довічного утримання з посиланням на частину 3 ст. 61 та частину 2 ст. 223 ЦПК України та з урахуванням  фактів установлених рішенням Ялтинського міського суду АРК від 3 березня 2008 року (справа № 2-427/2008), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 22 вересня 2008 року (справа № 22-ц-4274/2008).  

За таких підстав, вимоги про визнання реєстраційного посвідчення про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, таким, що втратило юридичну силу, – задоволенню не підлягають.  

Не можуть бути задоволені і вимоги про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.  

В силу ч.1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.  

Відповідно ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється у момент її смерті.  

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть серії 1-АП № 086385 та серії 1-АП № 127760 (а. с. 8, 9).  

  За таких  обставин неможливе задоволення позовних вимог, в яких ставиться питання про визнання права власності на нерухоме майно за померлою людиною.  

  На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 25, 774 Цивільного кодексу України, ст. 65 СК України, ст.ст. 57-61, 212-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд  

  в и р і ш и в :  

    У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Алупкінської міської ради та ОСОБА_3 про визнання реєстраційного посвідчення таким, що втратило юридичну силу, та визнання права власності на частину квартири – відмовити.  

  Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги у порядку передбаченому ст.ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.  

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  С у д д я –