№ 2-3198/2009
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 грудня 2009 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого – судді Бондаренко Г.М., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, санаторія «Сімеїз», Лівадійської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, – комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», про визнання недійсними актів конкретного користування, визнання частково недійсним технічного паспорту, зобов’язання внести зміни до технічного паспорту,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання частково недійсним акта конкретного користування від 30 березня 2004 року щодо домоволодіння № 3 по вулиці Лісній у селище Високогірне в частині користування сараєм літ. «Ж»; визнання недійсним доповнення до акта конкретного користування без дати щодо закріплення названого сараю за квартирою № 2 в будинку № 2 за тією ж адресою; визнання частково недійсним технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 у селище Високогірне щодо сараю літ. «Ж»; зобов’язання комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» внести зміни до технічного паспорту квартири № 3 будинку № 3 за названою адресою шляхом закріплення сараю літ. «Ж» за цією квартирою
В обґрунтування своїх вимог позивачки пояснювали, що спірний сарай відноситься до квартири АДРЕСА_2 у селище Високогірне, яка належить їм на праві власності. Зазначали, що оскільки на момент приватизації названої квартири вони використовували сарай для господарських потреб, він перейшов їм у власність разом з квартирою.
Лівадійська селищна рада проти позову заперечувала. У листі, надісланому на адресу суду, селищний голова зазначив, що спірні питання, вирішення яких у судовому порядку вимагають позивачки, не віднесено до компетенції місцевої ради (а. с. 52).
ОСОБА_4 позов не визнала та у судовому засіданні пояснила, що багато років відкрито та добросовісно користується Ѕ частиною спірного сараю.
ОСОБА_3, представники санаторія «Сімеїз» та комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» у судове засідання не з’явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином – рекомендованою кореспонденцією. За таких підстав суд визнав можливим розглянути справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази , дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають по наступних підставах.
Судом встановлено ,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до заміжжя – ОСОБА_5А.) є співвласницями квартири АДРЕСА_3 у селище Високогірне, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30 серпня 1994 року, виданого внаслідок приватизації державного житлового фонду, та ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року (справа № 22ц-1840/09), якою припинено право власності ОСОБА_6 на 1/3 частку названої квартири з визнанням на цю частину права власності ОСОБА_1 (а. с. 16, 26-27).
Відповідно до акта конкретного користування, складеного 30 березня 1994 року техніком-інвентаризатором Ялтинського бюро технічної інвентаризації в присутності співвласників домоволодіння № 3 по вулиці Лісній у селище Високогірне, за квартирами №№ 1 та 3 закріплено по Ѕ частини сараю літ. «Ж» (а. с. 14).
Водночас у технічному паспорті на квартиру № 3 названого будинку фігурує весь сарай літ. «Ж», тоді як у технічному паспорті на квартиру № 1 – Ѕ частина цього сараю (а. с. 9-13).
Крім того, зі змісту додаткового акта конкретного користування без дати вбачається, що Ѕ частину спірного сараю закріплено за квартирою № 4 будинку № 2 по цій же вулиці (а. с. 15).
В силу частини 2 ст. 382 ЦК України та частини 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, яке обслуговує більше однієї квартири, а також елементи зовнішнього благоустрою, споруди та будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир. Такі приміщення (будівлі, споруди) передаються у власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Наведені норми дають підстави стверджувати, що власники приватизованих квартир у будинку №3 по вулиці Лісній у селище Високогірне водночас є і співвласниками допоміжних приміщень, будівель і споруд у цьому домоволодінні.
Зазначене право у них виникло з моменту приватизації житла або з моменту придбання приватизованої квартири в порядку спадкування чи на підставі цивільно-правової угоди (договір купівлі-продажу, дарування, міни, довічного утримання тощо).
Водночас, суд вважає, що до розподілу в натурі допоміжних приміщень (будівель, споруд), частки їх власників є ідеальними та такими, що не підлягають відчуженню окремо від квартир.
В силу глави 26 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності. Майно, яке є у спільній власності, може бути поділене в натурі між співвласниками. У разі такого поділу право спільної власності на нього припиняється.
Звернувшись до суду з вимогами про визнання недійсними актів конкретного користування та технічного паспорту, позивачі обрали невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки після приватизації квартир у багатоквартирному будинку для розпорядження допоміжними приміщеннями (будівлями, спорудами) такого будинку необхідно розподілити їх у натурі.
Суд вважає, що акт конкретного користування або технічний паспорт не можуть бути визнані недійсними (незаконними, нечинними) судом, оскільки вони є лише документами, які фіксують факт встановлення певного порядку користування допоміжними приміщеннями (будівлями, спорудами), що склався між мешканцями багатоквартирного будинку, або включення таких приміщень (будівель, споруд) до складу відповідних квартир. Тобто, ні акт конкретного користування, ані технічний паспорт не є актами нормативного або індивідуального характеру, які можуть бути оскаржені та скасовані у спосіб, встановлений законом.
Ухвалюючи рішення у справі, суд також бере до уваги зміст частини 1 ст. 11 ЦПК України, яка передбачає, що суд розглядає цивільні справи виключно в межах заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено питання щодо визнання недійсним акта конкретного користування від 30 березня 2004 року. Між тим, такого документу в матеріалах справи немає.
Позивачки також просили визнати недійсним доповнення до акта щодо закріплення сараю за квартирою № 2 в будинку № 2. Водночас, з наявного в матеріалах справи акта без дати вбачається, що Ѕ частину спірного сараю закріплено за квартирою № 4. Акт, який би закріплював спірний сарай за квартирою № 2 названого будинку, в матеріалах справи відсутній.
Наведені обставини позбавляють суд можливості вирішити поставлені у позовній заяві питання та задовольнити вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Суд критично оцінює посилання позивачів на факти, встановлені рішеннями Ялтинського міського суду АРК від 13 березня 2007 року у справі № 2-500/07 та від 8 листопада 2007 року у справі № 2-3334-/2007, оскільки вони не набрали законної сили (а. с. 20-23).
Не підлягають задоволенню і вимоги про зобов’язання Ялтинського бюро технічної інвентаризації внести зміни до технічного паспорту, оскільки з наданих сторонами документів не вбачається допущення з боку зазначеного органу технічної реєстрації будь-якої протиправної дії або бездіяльності, питання щодо усунення якої може бути вирішено в порядку судового контролю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 355-358, 364, 367, 382 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, санаторію «Сімеїз», Лівадійської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, – комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», про визнання недійсними актів конкретного користування, визнання частково недійсним технічного паспорту, зобов’язання внести зміни до технічного паспорту – відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги у порядку передбаченому ст.ст. 294-296 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
С у д д я –