Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/636/17

Провадження № 2/480/94/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року

Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Шаронової Н.О., за участю: секретаря судового засідання Шуріної Н.О.; представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

18 квітня 2017 року Приватне акціонерне товариство “Лізинг інформаційних технологій” (далі - позивач) звернулося до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення суми інфляційного збільшення боргу, 3% річних та неустойки в розмірі 140468 грн. 77 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що 26.11.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСВ Тревел ОСОБА_3” і Приватне акціонерне товариство “Лізинг інформаційних технологій” уклали Договір про участь туристичної компанії в програмі “Тур в розстрочку” № 12112602.

Згідно з п. 2.1 вказаного Договору Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСВ Тревел ОСОБА_3” бере участь в Програмі “Тур в розстрочку”, а саме продає тури Клієнтам на умовах Пакетів “Тур в розстрочку”. При цьому права вимоги за договорами на умовах Пакетів “Тур в розстрочку” Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСВ Тревел ОСОБА_3” відступає позивачу, а позивач оплачує вартість таких прав вимоги в розмірах та у порядку, визначеному договором.

24.12.2012 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСВ Тревел ОСОБА_3” було укладено додаткову угоду про розстрочення платежу № 120732002 до договору на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/12 від 24.12.2012.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.02.2016, з урахуванням рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2016, у справі № 480/1780/15-ц, з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” стягнуто 122115 грн. 00 коп., у тому числі суму основного зобов’язання у розмірі 61115 грн. 00 коп. за додатковою угодою № 12112602 від 24.12.2012, неустойку у розмірі 61000 грн. 00 коп. Крім того стягнуто судовий збір у розмірі 843 грн. 22 коп.

04.05.2017 Приватне акціонерне товариство “Лізинг інформаційних технологій” отримало від ОСОБА_2 (через ДВС) 122115 грн. 00 коп. як оплату за договором, з яких 61115 грн. 00 коп. – сума заборгованості за основним зобов’язанням, 61000 грн. – неустойка. Також 04.05.2017 Приватне акціонерне товариство “Лізинг інформаційних технологій” отримало від ОСОБА_2 843 грн. 22 коп. як компенсацію сплаченого Приватним акціонерним товариством “Лізинг інформаційних технологій” судового збору.

Посилаючись на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути з відповідача суму інфляційного збільшення основної суми боргу за договором у розмірі 67704 грн. 11 коп., а також 3% річних у розмірі 5764 грн. 66 коп., які розраховані на суму основного зобов’язання за договором (у розмірі 61115 грн. 00 коп.) та на суму судового збору (у розмірі 843 грн. 22 коп.) за період до дня фактичної сплати цієї заборгованості (тобто до 04.05.2017) в межах 3-річного строку позовної давності (тобто починаючи з березня 2014 року).

Крім цього позивач, посилаючись на ст. 611 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 67000 грн. 00 коп.

Заявою, поданою до суду 30.11.2017, позивач зменшив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача 73468 грн. 77 коп., з яких: 67704 грн. 11 коп. – інфляційне збільшення основної суми боргу за договором за період березень 2014 року – квітень 2017 року (розраховане на суму заборгованості за договором у розмірі 61115 грн. 00 коп.) та інфляційне збільшення сплаченого позивачем суми судового збору за період квітень 2014 року – квітень 2017 року (розраховане на суму судового збору у розмірі 843 грн. 22 коп.); 5764 грн. 66 коп. – 3% річних за період 29.03.2014 – 04.05.2017 (розраховані на суму заборгованості за договором у розмірі 61115 грн. 00 коп.) та 3% річних за період 29.03.2014 – 04.05.2017 (розраховані на суму судового збору у розмірі 843 грн. 22 коп.).

30.11.2017 відповідач подав до суду заперечення проти позову, а 29.01.2018 відзив, в яких зазначив, що позовні вимоги в заявленому позивачем розмірі задоволенню не підлягають. При цьому зазначив, що починаючи з 20.05.2016 (з наступного дня після встановленого судовим рішенням факту існування заборгованості) по 04.05.2017 (до моменту сплати заборгованості) включно має місце прострочення виконання зобов’язання і саме до даного періоду необхідно застосовувати положення частини 2 статті 625 ЦК України. Відтак, вважає відповідач, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема, в частині стягнення за вказаний відповідачем період, інфляційних втрат у сумі 7546 грн. 51 коп. та 3 % річних – у сумі 1777 грн. 27 коп.

29.01.2018 позивач подав до суду письмові пояснення з додатками.

Представник позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з’явився; в позовній заяві позивач просив суд розглядати справу за відсутності його представника.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з’явився.

Представник відповідача у судовому засіданні також заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, а також відзиві. Також у судовому засіданні представник відповідача зробив заяву про застосування позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд дійшов такого.

Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.02.2016 у справі № 480/1780/15-ц за позовом Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості позов Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” заборгованість станом на 01.08.2015 за договором на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/12 від 24 грудня 2012 року в сумі 156166 грн. 68 коп. (яка складається із заборгованості: по компенсації вартості послуг – 61115 грн. 00 коп.; штраф – 94885 грн. 00 коп.; компенсація витрат на обслуговування Договору – 166 грн. 68 коп.), судовий збір – 1561 грн. 68 коп., а всього – 157728 грн. 36 коп.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2016 у справі № 480/1780/15-ц за позовом Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.02.2016 в частині вимог до ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення; у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” до ОСОБА_4 відмовлено; заочне рішення в частині вимог до ОСОБА_2 змінено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” 122115 грн. 00 коп. заборгованості та 843 грн. 22 коп. судового збору.

04.05.2017 ОСОБА_2 перерахував борг згідно з виконавчим документом № 480/1780/15-ц у сумі 122115 грн. 00 коп. та 843 грн. 22 коп. на рахунок Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій”.

Вказані обставини визнаються учасниками справи і відповідно до положень ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не підлягають доказуванню.

Як вже зазначалось вище заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.02.2016, з урахуванням рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2016 у справі № 480/1780/15-ц встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.08.2015 за договором на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/12 від 24 грудня 2012 року по компенсації вартості послуг складала 61115 грн. 00 коп. Вказана заборгованість була погашена відповідачем 04.05.2017.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене вище, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання у сумі 61115 грн. 00 коп., на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а саме за період з 01.08.2015 по 03.05.2017 включно, а також три проценти річних від простроченої суми. За вказаний період інфляційні втрати складають 12983 грн. 72 коп., а 3% річних - 3224 грн. 86 коп.

Суд виходить з того, що існування основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 61115 грн. 00 коп. станом на 01.08.2015 за договором на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/12 від 24 грудня 2012 року встановлено заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.02.2016, з урахуванням рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2016 у справі № 480/1780/15-ц. Щодо зобов’язань відповідача за договором, які виникли раніше і не були виконані відповідачем, то у цій частині відсутні первинні документи, які б надавали можливість суду встановити період виникнення заборгованості та суму заборгованості, яка існувала в цей період. При цьому оцінка, надана судом, під час розгляду іншої справи, факту того, що заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла у боржника з 21 квітня 2013 року, в зв’язку з несплатою боржником поточних платежів із погашення заборгованості за надані послуги, пов’язана з встановленням інших обставин.

Суд не приймає до розгляду письмові пояснення позивача та додані до нього документи, що надійшли до суду 29.01.2018. Так, згідно з положеннями ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України). Вказані докази не були подані позивачем до суду у встановлений законом строк, крім цього позивач не обґрунтував неможливість їх подання у встановлений законом строк з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

 З огляду на викладене вище, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат за період з березня 2014 року по серпень 2015 року та 3% річних за період з 29.03.2014 по 31.07.2015 є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, розрахованих позивачем, виходячи з суми судового збору, який стягнуто з відповідача за рішенням суду та несплаченого відповідачем, слід зазначити таке.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України “Про судовий збір”).

Якщо за рішенням суду з боржника стягнуто судовий збір, правова природа цієї заборгованості як судового збору не змінюється, судовий збір не перетворюється на грошове зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 509 ЦК України, а отже, відсутні підстави для застосування у такому разі положень ч. 2 ст.625 ЦК України.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача у судовому засіданні, слід зазначити таке. За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов’язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні  положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за  змістом  наведеної  норми  закону  нарахування  інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за  час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення.  

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому 4 травня 2017 року (дата здійснення розрахунку) і є датою, коли зобов’язання припинилося.

Законодавець визначає обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв’язку з чим таке зобов’язання є триваючим.

Зважаючи на викладене, висновок про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв’язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу – помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

Позивач звернувся до суду з позовом 18.04.2017, при цьому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 12983 грн. 72 коп. та 3% річних в сумі 3224 грн. 86 коп. за період з 01.08.2015 по 03.05.2017 включно. Отже, з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивач звернувся до суду в межах позовної давності, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ст. ст. 258, 259, ст. ст. 264 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” до ОСОБА_2 про стягнення коштів, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (зареєстрований за адресою: 57103, Миколаївська область, Миколаївський район, село Ковалівка, вул. Супутників, будинок, 1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; номер і серія паспорта ЕО 550321) на користь Приватного акціонерного товариства “Лізинг інформаційних технологій” (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 28; р/р 2600201527032; код ЄДРПОУ 33149830) 12983 грн. 72 коп. – інфляційних втрат; 3224 грн. 86 коп. – 3% річних.

В іншій частині позову – відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_5

Повне судове рішення складено 5 лютого 2018 року

05.02.2018