Справа №487/2198/17 06.02.2018

Провадження №22-ц/784/324/18

Категорія 54

                                                                                  Справа № 487/2198/17

Провадження № 22-ц/784/324/18

                                              П О С Т А Н О В А  

                             І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 року                                                         м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючого Прокопчук Л.М.,

Суддів:  Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

Із секретарем судового засідання Цуркан І.І.

за участю представника  позивача   ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження  апеляційну  скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Заводського  районного суду  м. Миколаєва від 14 грудня  2017 року, вступна та резолютивна частини якого проголошені того ж дня  у  приміщенні  того ж суду  о 13 год. 49 хв. у складі судді Щербини С.В. по цивільній  справі  за позовом  ОСОБА_3  до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «АМПУ»)  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

                                       ВСТАНОВИЛА:

20 квітня  2017 року  ОСОБА_3  звернувся до  суду  із позовом до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул .

       В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що  він перебував у трудових відносинах з відповідачем і 23 березня 2017 року його  звільнено з займаної посади старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму на підставі  п.1 ст.40 КЗпП  України.

       Проте звільнення вважає незаконним, оскільки  не існувало об’єктивних причин для скорочення  посади,  змін в організації виробництва і праці не відбулося, відповідач завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнення відбулося без отримання попередньої згоди профсоюзного комітету профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

       Посилаючись на вищевикладене, позивач просив поновити  його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 1-4).

       Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Постановлено поновити ОСОБА_3 на посаді старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3  46991,75 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на користь держави судові витрати в сумі 1280,00 грн.

       Допущено  негайне виконання рішення суду в частині поновлення  ОСОБА_3 на роботі (а.с.174-176).

В апеляційній скарзі ДП «АМПУ», посилаючись на  те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не дав належної оцінки доводам відповідача  щодо дотримання останнім  вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову (а.с.178-184).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів  та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

         Як вбачається із матеріалів справи та  встановлено судом ОСОБА_3 працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, з 13 червня 2013 року в зв’язку з реорганізацією  державного підприємства морського транспорту та утворенням ДП «Адміністрація морських портів України» його переведено до ДП «АМПУ» на посаду контролера стрілкової команди ВОХОР, а з  23 серпня 2016 року його переміщено на посаду старшого контролера  команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Адміністрація Миколаївського морського порту ( а.с 76, 151-156).

Наказом т.в.о. начальника Адміністрація Миколаївського морського порту ОСОБА_4 «Про внесення змін до штатного розпису» № 30 від 17 січня 2017 року скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року (а.с. 85).

19 січня  2017 року роботодавець, в особі  т.в.о. начальника філії ОСОБА_4, попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП «АМПУ» (а.с.81).

ОСОБА_3 .М.В відмовився від  зазначеної пропозиції, про що зроблено  відповідну відмітку ( а.с 82). 

Згідно наказу начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_5М №147/о від 23 березня 2017 року позивача звільнено з посади  старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за п. 1 ст. 40 КЗпП, - за скороченням штату відповідно до наказу №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису» ( а.с.7).

         За змістом  п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України  трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

         Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що  відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов’язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців  і які існували на день звільнення. 

Так, відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань  Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», код ЄДРПОУ 38727770 є юридичною особою та має  15 відокремлених підрозділів.

Доказів, які б належним чином  підтверджували факт надання позивачу  пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів, і з’являлись на цих підприємствах  до моменту звільнення (23 березня 2017 року) матеріали справи не містять.

За такого, суд вірно виходив з того, що відповідачем не виконано обов’язок, передбачений ст. 49-2 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша ст. 43 КЗпП України).  

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту. 

Оскільки відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням, суд просив профспілку надати згоду (відмову в наданні згоди) на звільнення позивача відповідно до вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому профспілка відмовила ДП «АМПУ» у наданні згоди на звільнення позивача.  Таке рішення мотивоване порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 року, відсутності об’єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому. Також профспілка зазначила, що ДП «АМПУ» не видавало т.в.о. начальника філії ОСОБА_4 довіреність представляти інтереси юридичної особи, а тому він не мав відповідно до приписів ст. ст. 92, 95 ЦК України повноважень на видачу наказу «Про внесення змін до штатного розпису» №30 від 17 січня 2017 року.

Отже,  рішення профспілкого комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яке отримане судом на підставі ч. 9 ст. 43 КЗпП України, є обґрунтованим у розумінні ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки  містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_3 відбулося  з порушенням закону, а тому відповідно до ст. 235 КЗпП України  правильно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилання відповідача про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що  відповідач порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки  несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно вищезазначеної норми закону жодним чином не впливають на права працівника  та зазначене порушення не стало підставою для поновлення позивача на роботі.

Що стосується доводів відповідача про те, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача  належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки вони спростовуються  витягом з протоколу засідання профкому від 26 жовтня 2017 року ( а.с. 140-143), яке є аргументованим, містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що відповідає положенням  ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача щодо дотримання ним положень  ст. 49-2 КЗпП України, на підтвердження  яких відповідачем було надано  акти відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій ДП «АМПУ», оскільки в актах не зазначено з якими вакансіями ДП «АМПУ» мав намір ознайомити позивача, акти не містять посилань на конкретний список вакансій, його реквізити. При цьому, списки вакансій складені станом на 16.01.2017 року та 30.01.2017 року, а надані акти про відмову в ознайомленні з ними - 16.02.2017 року та 23.03.2017 року відповідно (а.с.87-92, 94,95).

До того ж, відсутні докази повідомлення позивача про наявні вакансії у центральному офісі, Головному представництві в ОСОБА_2 та 12 філіям ДП «АМПУ» протягом двох місяців та на день звільнення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду щодо членства позивача в профспілковому комітеті та на порушення відповідачем вимог ст. 252 КЗпроПУ є слушними. Зазначені висновки суду не відповідають обставинам справи, але вони не є самостійною підставою для задоволення позову, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Посилання відповідача на те, що ДП «АМПУ»  не може бути належним відповідачем у справі, оскільки  згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ»  філія є відокремленим підрозділом підприємства, яка не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності (оперативний, бухгалтерський та податковий облік своєї діяльності), а форми, системи та розміри оплати праці, встановлюють  Колективним договором та розпорядчими документами підприємства, внутрішніми актами Філії відповідно до законодавства України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

           Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем  можуть бути фізичні  і юридичні особи, а також держава.

          Згідно  Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури  України № 184 від  18 квітня 2014 року,  філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної  особи та здійснює від імені Підприємства частину господарської діяльності ( п. 3.1 Положення). При здійсненні своєї діяльності Філія виконує функції, передані  Підприємством, та керується  Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу, управління, нормативно-правовими актами, які видаються  міністерствами, іншими органами виконавчої влади; наказами, розпорядженнями та іншими актами Голови Підприємства;  наказами,  розпорядженнями та іншими актами начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (п.3.2 Положення). Дії, які вчиняються Філією у встановленому законодавством України та  цим Положенням порядку, вчиняються від імені Підприємства. Підприємство несе відповідальність за всіма зобов’язаннями  Філії.

          З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позов заявлено до належного відповідача – юридичної особи, яка згідно Положення несе відповідальність за всіма зобов’язаннями Філії, включаючи виплату середнього заробітку за час  вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

          Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

          Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

                                           П О С Т А Н О В И Л А:

          Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»  відхилити.

          Рішення Заводського районного суду  м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

          Постанова  апеляційного суду  набирає законної сили з  дня її прийняття   і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня  складання  її повного тексту до Верховного Суду у випадку та з підстав, передбачених  ст. 389 ЦПК України.

           Головуючий                                                Л.М.Прокопчук

           Судді                                                             Т.Б. Кушнірова

                                                                      ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 07.02.2018 року