Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 906/1180/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.

обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гетьман Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Грязнов В.В., судді: Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.

від 22.09.2017 року

за позовом Приватної комерційної фірми "Інтерпродукт"

до 1.Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Терцет"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2003 року

за участю представників:

позивача: Сачок А.В., Чистова А.С.

відповідача-1: Янчук М. О.

відповідача -2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватна комерційна фірма «Інтерпродукт» звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до відповідачів Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Терцет» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 вересня 2003 року.

Позивач вважає своє право власності на спірне приміщення порушеним, тому звернувся до господарського суду з відповідним позовом. Позивач зазначив, що довідався про реєстрацію права власності на спірне приміщення магазину за Сичевською С.І. лише 18 листопада 2016 року в процесі підготовки до здійснення нотаріальної дії щодо зазначеного майна, а тому вважає пропущеним з поважної причини строк позовної давності та просить суд його поновити.(т.1, а.с. 3-8).

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 03 вересня 2003 року, Приватна комерційна фірма «Інтерпродукт» зазначає, що оспорюваний договір укладено особою, яка не мала права продавати спірне приміщення, оскільки станом на 2003 рік і дотепер власником майна є сам Позивач. Як на докази посилається на Договір купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року, реєстрацію права власності у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, а також накладення нотаріальної заборони на відчуження об'єкту нерухомого майна. При цьому, обґрунтовуючи недійсність оспорюваного правочину, Позивач посилався як на статті 224, 225 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року з подальшими змінами, так і на статті 16, 203, 215, 216, 228, 236, 328, 659 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14 липня 2017 року у справі №906/1180/16 відмовлено у задоволенні позову Приватної комерційної фірми «Інтерпродукт» до Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Терцет» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 вересня 2003 року.

Рішення вмотивоване тим, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки в даному випадку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 вересня 2003 року не відновить порушених прав в силу правовідносин, які склалися між сторонами.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 03 вересня 2003 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Терцет» та Приватним підприємцем Сичевською Світланою Іванівною щодо нежитлового приміщення площею 140,8 м 2, яке розташоване у АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського округу Фещенко А.С., реєстровий №3271. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування положень Цивільного кодексу України, оскільки дії з реєстрації права власності на підставі оспорюваного договору, вчинялись Відповідачем і після 01 січня 2004 року. Рівненський апеляційний господарський суд в своїй постанові зазначив, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства зокрема застосував частини 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначивши, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг правоздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фізична особа-підприємець Сичевська Світлана Іванівна звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27 листопада 2017 року прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни у справі №906/1180/16 Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2017 року відкладено розгляд зазначеної касаційної скарги.

На підставі підпунктів 4, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 року вказану касаційну скаргу разом зі справою №906/1180/16 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року у справі №906/1180/16 визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя), судді: Вронська Г.О., Студенець В.І.

Відповідно до положень підпункту 4 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 січня 2018 року призначено до розгляду касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року у справі №906/1180/16 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2018 року в порядку частини 6 статті 301 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вирішив розглянути касаційну скаргу, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та призначив касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року у справі № 906/1180/16 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 лютого 2018 року.

У своїй касаційній скарзі Фізична особа-підприємець Сичевська Світлана Іванівна просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 14 липня 2017 року.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач 1 зазначає, що оскільки оспорюваний договір було укладено 03 вересня 2003 року то до спірних правовідносин слід застосувати норми Цивільного кодексу УРСР. Фізична особа-підприємець Сичевська Світлана Іванівна зазначає, що позивачу слід було звертатись до суду з віндикаційним позовом у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції застосовано невірні норми права. Крім того, відповідач 1 звертає увагу суду на те, що з позовом про визнання недійсним договору може звертатись лише учасник договору, яким позивач не є, а тому порушуються права заявника касаційної скарги у зв'язку з неможливістю застосування ст. 216 Цивільного кодексу України, що унеможливлює проведення реституції.

Фізична особа-підприємець Сичевська Світлана Іванівна зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання про застосування строку позовної давності.

Приватна комерційна фірма "Інтерпродукт" заперечуючи проти доводів касаційної скарги у своєму відзиві зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог вірно застосувавши норми Цивільного кодексу України.

Приватна комерційна фірма "Інтерпродукт" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та прийняту постанову у справі залишити без змін.

Другий відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Терцет" не скористався своїми правими, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу не подав, не прийняв участь у судовому засіданні і не направив для участі у справі своїх представників, хоча був належним чином повідомлений у відповідності до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, з'ясувавши думку представників позивача та відповідача-1, які з'явились в судове засідання, вважає, що нез'явлення в судове засіданні представника відповідача-2, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 1998 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» уклали договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до умов якого - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» купило нежитлове приміщення (магазин), загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу підписаний директорами товариств та скріплений відтисками печаток сторін.(т.1, а.с. 205). У подальшому 08 жовтня 1998 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» зареєструвало право власності на зазначене приміщення у Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по інвентаризації, про що отримано реєстраційне посвідчення №141.(т.1, а. с. 206).

01 жовтня 1999 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Терцет» - продавець та Приватною комерційною фірмою «Інтерпродукт» - покупець укладено договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлове приміщення загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1 та належить продавцю на праві приватної власності згідно свідоцтва про власність від 08 жовтня 1998 року №141. Договір купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року підписаний директорами товариств та скріплений відтисками печаток сторін. (т.1, а. с. 15). 20 жовтня 1999 року Приватна комерційна фірма «Інтерпродукт» зареєструвало право власності на зазначене приміщення у Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по інвентаризації за реєстровим №141, інвентаризаційна справа №14700, записано в реєстрову книгу №103, сторінка 144. (т.1, а. с. 16, 22-зворот, 50). У матеріалах справи також міститься витяг з реєстрової книги за №103, стр.144.(т.1, а. с. 77).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» передало, а Приватна комерційна фірма «Інтерпродукт» прийняла нежитлове приміщення магазину загальною площею 140,8 м 2, яке розташоване за адресою: м. Житомир, АДРЕСА_1, про що складено акт приймання-передачі викупленого майна (приміщення) від 07 жовтня 1999 року (т.1, арк. справи 53). 07 жовтня 1999 року ОСОБА_10 як директор продавця оформив розписку про отримання грошей за продаж нежитлового приміщення магазину загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1 в сумі 42 000 грн. зазначена розписка скріплена відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Терцет».(т.1, а.с. 52).

22 жовтня 1999 року на підставі заяви, поданої до першої Житомирської державної нотаріальної контори, приватним нотаріусом Слюсарем В.В. було накладено заборону на відчуження об'єкту нерухомого майна (приміщення магазину, розташованого за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1). Заборона накладена на підставі договору застави №3119 від 22 жовтня 1999 року. Власником майна зазначено Приватну комерційну фірму «Інтерпродукт». Заборона на нерухоме майно внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22 липня 2006 року.(т.2, а. с. 26).

Суд апеляційної інстанції з копії наказу по Товариству з обмеженою відповідальністю «Терцет» №25 від 01 вересня 2003 року встановив, що директор ОСОБА_10 прийняв рішення продати Суб'єкту підприємницької діяльності-підприємцю Сичевській Світлані Іванівні за 48 000 грн. приміщення магазину, яке знаходиться за адресою: м. Житомир, АДРЕСА_1.(т.1, а.с. 207).

03 вересня 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» в особі директора ОСОБА_10 та приватний підприємець Сичевська Світлана Іванівна уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 140,8 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 199). Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. за №3271.

Приватним нотаріусом Фещенко А.С. 03 вересня 2003 року було отримано витяг №131400 з Державного реєстру застав рухомого майна про відсутність податкової застави, на підставі якого приватний нотаріус видав довідку від 03 вересня 2003 року вих.№696386-1273, що згідно даних Єдиного реєстру заборон спірне нежиле приміщення під забороною не перебуває. (т.1, а. с. 204, 204-зворот).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що лише 28 липня 2010 року Сичевська С.І. зареєструвала право власності на спірне нежитлове приміщення магазину на підставі поданої заяви від 10 грудня 2009 року (т.1, а. с. 19-зворот, 198, 201).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року у справі №806/2393/16 визнано протиправними та незаконними дії Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради щодо здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 140,8 м2, яке знаходиться в АДРЕСА_1, за Сичевською С.І. (т.2, а. с. 2-4).

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, підставою недійсності правочину, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Заявник касаційної скарги зазначає, що оскільки оспорюваний договір було укладено 03 вересня 2003 року то до спірних правовідносин слід застосувати норми Цивільного кодексу УРСР

Вирішуючи даний спір, необхідно встановити відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України - Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як зазначалось вище право власності на спірне нежитлове приміщення магазину Сичевська С.І. зареєструвала лише 28 липня 2010 року згідно поданої 10 грудня 2009 року заяви.

Оскільки дії з реєстрації права власності на підставі оспорюваного договору, вчинялись Відповідачем і після 01 січня 2004 року, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції правильно застосовано положення Цивільного кодексу України, а доводи відповідача 1 є безпідставні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг правоздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.(чч. 1, 2, 5 ст.203 Цивільного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що станом на 03 вересня 2003 року Договір купівлі-продажу від 01 жовтня 1999р. був чинним та власником нежитлового приміщення загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1 було ПКФ «Інтерпродукт», право власності якого на зазначене приміщення зареєстроване 20 жовтня 1999 року у Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по інвентаризації за реєстровим № 141, інвентаризаційна справа №14700, записано в реєстрову книгу №103, сторінка 144 (т.1, а. с. 16, 50). Вказане також підтверджується витягом з реєстрової книги за №103, стр.144.(т.1, а. с. 77). Докази розірвання Договору від 01 жовтня 1999 року або визнання недійсним в цілому або в частині в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» з моменту продажу Приватній комерційній фірмі «Інтерпродукт» втратило право розпоряджатися нежитловим приміщенням загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м. Житомир, АДРЕСА_1, а тому не мало права продавати вказане приміщення повторно 03 вересня 2003 року іншій особі - СПД Сичевській С.І.

Крім того, 03 вересня 2003 року під час укладення оспорюваного Договору стосовно нерухомого майна (приміщення магазину загальною площею 140,8 м2, розташованого за адресою: м.Житомир, АДРЕСА_1) - діяла нотаріальна заборона на відчуження об'єкту, яка була накладена на підставі договору застави №3119 від 22 жовтня 1999 року. Власником майна зазначено Приватну комерційну фірму «Інтерпродукт». Заборона на нерухоме майно внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22 липня 2006 року.(т.2, а.с.26).

З огляду на зазначене вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що оспорюваний Договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 140,8 м2, яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Київська, буд.102 - вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «Терцет» та Сичевською С.І. 03 вересня 2003 року з порушеннями приписів як ЦК УРСР, так і ЦК України, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Терцет» розпорядилося майном, яке йому не належало, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушує основні принципи існуючого суспільного ладу, зокрема, спрямований на використання всупереч закону чужої приватної власності з корисливою метою.(т.1, а.с. 199).

Крім того, як зазначалось вище 23 червня 2017 року Житомирським окружним адміністративним судом у справі №806/2393/16 визнано протиправними дії Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради щодо здійснення 28 липня 2010 року реєстрації за Сичевською Світланою Іванівною права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 140,8 м2, яке розташоване в м.Житомирі, АДРЕСА_1. (т.2, а.с. 2-4).

Необхідно зазначити, що порядок внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачено статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

З огляду на викладене безпідставними є твердження відповідача 1 щодо чинності самої реєстраційної дії про реєстрацію права власності на спірне приміщення, оскільки суди не скасовують реєстрацію, а внесення змін у Державний реєстр прав не нерухоме майно та їх обтяжень відбувається саме на підставі рішень судів.

Колегія суддів також зазначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.(ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Фізична особа-підприємець Сичевська Світлана Іванівна у касаційній скарзі зазначає, що позивачу слід було звертатись до суду з віндикаціним позовом у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції застосовано невірні норми права. Крім того, відповідач 1 звертає увагу суду на те, що з позовом про визнання недійсним договору може звертатись лише учасник договору, яким позивач не є, а тому порушуються права заявника касаційної скарги у зв'язку з неможливістю застосування ст. 216 Цивільного кодексу України, що унеможливлює проведення реституції.

Однак, звертаючись із позовом ПКФ «Інтерпродукт» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 вересня 2003 року без вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння чи реституції за недійсним договором.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і може бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи про захист порушеного права власника судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми права та обгрунтовано задоволено позовні вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 140,8 м2, яке розташоване за адресою: м.Жи-томир, АДРЕСА_1, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Терцет» та Сичевською С.І. 03 вересня 2003 року.

Щодо доводів Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання про застосування строку позовної давності необхідно зазначити наступне.

Приватна комерційна фірма "Інтерпродукт" звертаючись із позовом просила суд визнати поважними причини пропуску строк позовної давності та поновити його. В обґрунтування свого клопотання позивач зазначає, що довідався про реєстрацію прав власності на спірне приміщення магазину за Сичевською С.І. лише 18 листопада 2016 року в процесі підготовки для здійснення нотаріальної дії щодо зазначеного майна.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що 14 липня 2017 року представник Відповідача-1 подав клопотання про застосування строку позовної давності і просив відмовити в позові через пропуск строку позовної давності. (т.2, а. с. 29-31).

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними встановлено частинами 2, 3 статті 261 ЦК України.

Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то в силу ч.3 ст.267 ЦК України суд зобов'язаний дослідити чи пропущений такий строк. При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності і обґрунтуванням поважності причин пропуску. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку чи пропущений строк позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не міг довідатися про вчинення Відповідачами 03 вересня 2003 року оспорюваного Договору та про порушення свого права. В свою чергу, вважаючи строк позовної давності пропущеним без поважних причин, Відповідач-1 не надав жодного доказу на підтвердження обізнаності Позивача щодо оспорюваного правочину. Натомість, дізнавшись про порушення свого права - Позивач оспорив в адміністративному суді протиправність дій щодо реєстрації права власності спірного приміщення за Відповідачем-1.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк позовної давності Позивачем не пропущено і перешкоди для захисту порушеного права ПКФ «Інтерпродукт» відсутні.

З огляду на викладене доводи відповідача-1 про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання про застосування строку позовної давності є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції розглянуті, їм надана оцінка, що відображено в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Касаційний господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сичевської Світлани Іванівни залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2017 року у справі № 906/1180/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець