Номер провадження № 11-кп/785/90/14
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Фаріна В. П.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.01.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Фаріни В.П.
суддів – Сенатора Л.І., Железнова В.М.
при секретарі – Тьосовій Я.В.
за участю: прокурора - Лоянича Д.В.
обвинуваченої – ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою старшого прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури ОСОБА_3 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_2 , 22 квітня 1990 народження, уродженка м. Ізмаїла Одеської області, циганка, громадянка України, має не повну середню освіту, не працююча, не заміжня, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше засудженої 12.06.2012 року Суворовським районним судом Одеської області за ст. 150-1 ч.І КК України до 1 року позбавленні волі, на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік , що мешкає за адресою м. Ізмаїл, пр-т Суворова, 29 або м.Одеса, сел..Шевченко, вул. Лиманна, буд.18
Засуджена
за ст.185 ч.1 КК України до штрафу в доход держави в сумі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тобто в сумі 850 гривен.
Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_2 за новим вироком суду покарання повністю приєднана не відбута частина покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12.06.2012 року за ст. 150-1 ч.І КК України
у вигляді 1 року позбавлення волі з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України 1 (один) рік та остаточною мірою покарання ОСОБА_2 вважається : штраф в доход держави в сумі 50 (п'ятдесят ) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тобто в сумі 850 гривен та 1(один) рік позбавлення волі з іспитовим строком відповідно до ст.75 КК України 1 рік.
Відповідно до ст. 72 ч.З КК України вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12.06.2012 року та вирок Ізмаїльського міськрайонного суду від 30.10.2013 року складанню не підлягає і виконуються окремо.
Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишена - особисте зобов'язання.
встановила:
Згідно вироку суду, 30 травня 2013 року близько о 12 год. 30 хв. ОСОБА_2 з метою таємного викрадання чужого майна , знаходячись в контейнері № 1347, який знаходиться на території Центрального ринка м. Ізмаїлі Одеської області , скориставшись неуважністю продавця ОСОБА_5 таємно викрала:
- набір біжутерії ( серіжки, каблучка, ланцюжок з кулоном) вартістю 120 гривень;
- сережки у вигляді бантика вартістю 40 грн., -1 пару дитячих шпильок вартістю 20 грн,
- 2 комплекту шпильок з камінням білого кольору загальною вартістю 40 гривень;
- кулон у вигляді літери з камінням білого кольору вартістю 15 грн.,
- сережки з кульками вартістю 45 гривень;
- резинку для волосся вартістю 10 гривень;
- мильні пузирі вартістю 10 гривень, а всього таємно вкрала майна, що належить
потерпілій ОСОБА_6 на загальну суму 305 гривень.
В апеляції старший прокурор Ізмаїльської міжрайонної прокуратури ОСОБА_3, не оспорюючи фактичних обставин справи та доведеність вини обвинуваченої в скоєні злочину, вказує, що суд при призначенні покарання необґрунтовано застосував штраф та вимоги ст.75 КК України при призначенні покарання за попереднім вироком, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Просить скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України з призначенням покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Суворовського районного суду м.Одеси від 12.06.2012 року та остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляції, допитавши обвинувачену ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню, так як судом 1 інстанції неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, що проявилось в необхідності застосування більш суворого покарання.
Обвинувачена ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції в дебатах та при наданні останнього слова повністю визнала себе винною, щиро розкаялась у вчиненому та просила залишити вирок суду без змін.
Висновки суду про винність ОСОБА_7 в скоєні нею вказаного у вироку злочину, відповідають фактичним обставинам справи і не оспорюються.
Але, при призначенні покарання ОСОБА_2 за сукупністю вироків, суд 1 інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме вимоги ст. ст. 71,75 КК України, що призвело до неправильного призначення покарання, а саме: в необхідності застосування більш суворого покарання.
Вказана обставина, відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України, являється підставою для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення вироку судом апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.75 КК України, суд за наявності визначених законом підстав, може звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.
Вказані вимоги закону закріплені в п.10 Постанови №8 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», в якому сказано, що, виходячи з положень ч.2 ст.75 КК України, а також зі змісту ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст..75 КК України про звільнення при відбуванні покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст..71 КК України.
У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим, а остаточне покарання має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Вказані вимоги закону судом 1 інстанції не виконані.
Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.185, як таємне викрадення чужого майна.
Призначаючи покарання ОСОБА_2, колегія суддів відповідно до ст..ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, щире каяття, відшкодування шкоди, сімейний та матеріальний стан, а також рецидив злочинів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.405,407, 420 КПК України, колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу старшого прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури ОСОБА_3 задовольнити.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначити їй покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання за новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Суворовського районного суду м.Одеси від 12.06.2012 року і остаточно призначити покарання ОСОБА_2 у вигляді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу до виконання вироку залишити раніше обраний – особисте зобов»язання.
Строк покарання обчислювати з моменту виконання вироку.
Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного
суду Одеської області: ОСОБА_8
ОСОБА_9
ОСОБА_10