ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

07 лютого 2018 року                               м. Харків                               Справа №913/59/17

                                                                                 Провадження №14/913/59/17

Господарський суд Луганської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Лісовицький Є.А., судді: Зюбанова Н.М., Масловський С.В.

секретар судового засідання Богуславська Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт», м. Білгород-Дністровський Одеської області

2. Публічного акціонерного товариства «Стаханівський вагонобудівний завод», м.Кадіївка Луганської області

про стягнення 558163773 грн. 41 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 3-243000/103 від 04.01.2018;

від відповідача-1: ОСОБА_2, довіреність №1-ю від 13.01.2017;

від відповідача-2: представник не прибув.

в с т а н о в и в:

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – позивач) звернулось до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути заборгованість за договором про мультивалютну кредитну лінію №1210м-01-07 від 19.11.2007 в загальному розмірі 558163773 грн. 41 коп., в тому числі:

1. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» та Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість з відсотків по договору про мультивалютну кредитну лінію №1210м-01-07 від 19.11.2007 у розмірі 80000000 грн. 00 коп.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по договору про мультивалютну кредитну лінію №1210м-01-07 від 19.11.2007 у розмірі 478163773 грн. 41 коп., яка складається з:

- 425637949 грн. 00 коп. – сума заборгованості по основному боргу кредиту;

- 41065797 грн. 51 коп. - сума заборгованості по відсоткам;

- 60000 грн. 00 коп. - сума заборгованості по щомісячній комісії;

- 11400026 грн. 90 коп. - пеня за прострочення заборгованості по кредиту, відсоткам та щомісячної комісії.

Ухвалою від 11.01.2017 Господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/59/17.

Ухвалою суду від 15.05.2017 провадження у справі №913/59/17 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5800/17 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» про визнання припиненим договору поруки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2017 у справі №913/59/17 скасовано.

Після повернення справи з апеляційної інстанції, Господарський суд Луганської області, ухвалою від 19.07.2017, поновив провадження у справі №913/59/17 та призначив розгляд справи на 28.07.2017 о 12 год. 00 хв.

Донецький апеляційний господарський суд 25.07.2017 надіслав на адресу суду запит, в якому просив терміново направити на його адресу справу №913/59/17, у зв’язку з надходженням касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі №913/59/17.

Господарський суд Луганської області ухвалою від 25.07.2017 зупинив провадження у справі №913/59/17 до повернення справи до Господарського суду Луганської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2017 №913/59/17 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі №913/59/17 залишено без змін.

Ухвалою від 12.12.2017 Господарський суд Луганської області поновив провадження у справі №913/59/17, розгляд справи призначив на 15.01.2018 о 14 год. 40 хв.

15.12.2017 набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VІІІ.

Враховуючи приписи нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а також те, що суд у складі колегії суддів: Лісовицький Є.А. (головуючий суддя), ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перейшов до розгляду справи по суті, у судовому засіданні 15.01.2018 розпочав розгляд справи №913/59/17 зі стадії підготовчого провадження.

У судове засідання 07.02.2018 прибули представники позивача та відповідача-1.

Представником позивача надана відповідь на відзив б/н від 07.02.2018, в якій позивач зазначає, що не погоджується з поясненням до відзиву ПАТ «Гемопласт» щодо позовних вимог Банку, зазначивши, що в поясненнях до відзиву відповідач-1 стверджує, що у зв’язку з відкликанням банківської ліцензії, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» втратило статус банку та фінансової установи в цілому, а отже і право на здійснення банківської діяльності, надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.

Проте, на момент укладення Договору про мультивалютну кредитну лінію №1210м-01-07 від 19.11.2007 (далі - Кредитний договір) між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «Гемопласт», Банк здійснював свою діяльність на підставі Банківської ліцензії та Дозволу на здійснення банківської діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура ліквідації банківської установи регулюється нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

З введенням тимчасової адміністрації, а в подальшому ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено особливий режим діяльності банківської установи.

Статтею 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено наслідки початку процедури ліквідації банку з дня початку процедури ліквідації банку.

Отже, ні ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а ні будь-якою іншою нормою чинного законодавства України не передбачено припинення кредитних зобов’язань боржників перед банком у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора.

Зобов’язання позивача випливають з правочину (Кредитного договору), який на момент розгляду справи є дійсним. Відповідно до умов Кредитного договору Банком і здійснено нарахування відсотків та штрафних санкцій.

11.07.2014 набрала чинності зміни до абз. 2 п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», згідно з якими неплатоспроможні комерційні банки, ліквідацію яких здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, мають право здійснювати валютні операції без ліцензії Національного банку України з дотриманням законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю з метою здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таким чином, на думку позивача, Банк має право після відкликання банківської ліцензії нараховувати відсотки та штрафні санкції, а боржник зобов’язаний їх сплатити.

Крім того, позивач зазначив, що заперечує проти відстрочення виконання рішення та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд надану позивачем відповідь на відзив відповідача-1 розглянув, прийняв до уваги та долучив до матеріалів справи.

Відповідач-2 правом на участь в судовому засіданні 07.02.2018 не скористався, проте надав відзив на позов б/н від 05.02.2018, зазначивши, що він надав відзив з порушенням встановленого судом строку у зв’язку з тим, що підприємство знаходиться на території, яка тимчасово непідконтрольна Україні та у зв’язку з тим, що про дану ухвалу представнику ПАТ Стахановський вагонобудівний завод» стало відомо лише 05.02.2018. Враховуючи викладене, відповідач-2 вважає, що ним порушено строк з поважних причин, тому просить суд поновити строк для подання відзиву на позов та розглядати справу №913/59/17 за відсутності представника відповідача-2.

У своєму відзиві відповідач-2 зазначив, що вважає позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» необгрунтованими та не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

З метою забезпечення виконання зобов’язань у розмірі 800000000,00 грн., 25 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», Публічним акціонерним товариством «Підприємство по виробництву медичних виробів із полімерних матеріалів «Гемопласт» і Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» було укладено тристоронній договір поруки №337 (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого відповідач-2, як поручитель, зобов’язався перед позивачем відповідати за належне виконання зобов’язань відповідачем-1, установлених за Договором про непоновлювальну кредитну лінію №1210м-01-07 від 19.11.2007 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.3. Договору поруки, відповідач-2 погодився з наступними умовами Кредитного договору:

- відповідно до п. 1.1 Кредитного договору розмір кредиту 42580000,00 грн.;

- відповідно до п. 2.4 Кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту 10.04.2015 р.;

- відповідно до п. 3.1 Договору розмір відсотків за користування кредитом складає 15% або 12% за користування кредитними коштами за період з дня видачі до строку повернення відповідно до графіку погашення кредитних коштів; 30% від суми невиплаченого зобов’язання після порушення строку виплати відповідно до графіку погашення кредитних коштів; 30% за період з 20.11.2012 р. до дня фактичного погашення заборгованості.

Відповідач-2 вважає, що порука за Договором поруки є припиненою у зв’язку із зміною основного кредитного зобов’язання без згоди Поручителя, внаслідок чого збільшено обсяг його відповідальності, а саме:

- продовження строку оплати комісійної винагороди, що призвело до суттєвого збільшення її розміру;

- зміна процентної ставки по кредиту за окремими позиціями більше ніж на 10%. – за наступними підставами.          

По-перше, відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука відповідача-2 як поручителя, припинилася, оскільки позивачем було в односторонньому порядку збільшено обсяг відповідальності за вказаним Кредитним договором без згоди відповідача-2 як поручителя.

Згідно зі ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідач-2 зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема:

- підвищення розміру процентів;

- відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами;

- установлення (збільшення розміру) неустойки;

- встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення;

- збільшення періоду нарахування комісійної винагороди, інших додаткових платежів на користь банку тощо.

Отже, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки.

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Так, 25.03.2015 відповідачем-1, відповідачем-2 і позивачем було укладено тристоронній договір поруки №337, відповідно до умов якого відповідач-2, як поручитель, зобов’язався перед позивачем відповідати за належне виконання зобов’язань відповідачем-1, установлених за Кредитним договором.

У подальшому будь-яких Додаткових угод до Договору поруки №337 від 25.03.2015 не укладалось.

У той же час, станом на 25.03.2015 (з урахуванням Додаткової угоди до Кредитного договору від 27.01.2015) позивачем (банком) та відповідачем-1 (боржником) був погоджений наступний строк і порядок повернення кредитних коштів - до 19.12.2016 р. згідно Графіку погашення кредитної лінії, Відповідач-1 (боржник) сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, яка нарахована з жовтня 2014 року по грудень 2014 року в термін до 10.04.2015 р.

Додатково, 14.04.2015 між позивачем і відповідачем-1 було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, якою сторони збільшили строк нарахування і сплати комісійної винагороди - до 31.03.2015 р., та змінили порядок нарахування і оплати процентів за користування відповідачем-1 (боржником) кредитними коштами.

Зокрема, відповідно до п. 2.5. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 14.04.2015) Позичальник зобов’язується повернути кредитні кошти у валютах заборгованостей по кожному траншу до 19.12.2016, шляхом переказу грошових коштів на відповідні позичкові рахунки згідно Графіку погашення кредитної лінії (Додаток № 32 до даного Договору).

Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 14.04.2015), нарахування процентів за користування кредитними коштами відбувається щомісячно; сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щоквартально; позичальник сплачує проценти у строк до 19.12.2016 включно, за умови погашення у строк до 30.04.2015 процентів у сумі не менше 250000,00 грн., позичальник зобов’язується, починаючи з 01.05.2015 щомісячно погашати проценти в розмірі не менше 250000,00 грн. тощо.

Крім того, Додатковою угодою від 13.05.2015 сторони виклали у новій редакції: 1) п.п. б) п. 1.2. Кредитного договору, де вказано, що заборгованість по комісійній винагороді за управління кредитною лінією повинна бути сплачена до 31.03.2016 включно, нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно, 2) Графік зниження ліміту кредитної лінії – Додаток №33 до Кредитного договору, 3) п. 3.4 Кредитного договору, зазначивши, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у наступному порядку: Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у наступному порядку: Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, які підлягають оплаті до 31.03.2015 р. у сумі не менше 250000,00 грн., і у подальшому - відповідно до наступного графіку: до 19.12.2016 включно – у сумі, не менше 250000,00 грн. щомісяця.

Також, Додатковою угодою від 02.07.2015 сторони виклали п. 2.5 Кредитного договору у новій редакції, вказавши, що позичальник зобов’язується повернути всі отриманні кредитні кошти к валютах заборгованостей по кожному траншу до 19.12.2016 згідно Графіку зниження ліміту кредитної лінії (Додаток №34 до цього Договору) тощо.

Додатково, Додатковою угодою від 09.07.2015 сторони виклали п. 3.4 Кредитного договору у новій редакції, вказавши первісний первісний термін сплати процентів – 30.09.2015, а також встановивши мінімальний платіж процентів – не менше 100000 грн. 00 коп.

Отже, у зв'язку із відстроченням строку повернення відповідачем-1 (боржником) процентів та комісійної винагороди, відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя - відповідача-2, оскільки відстрочення повернення кредиту призводить до збільшення періоду нарахування процентів і комісійної винагороди за Кредитним договором.

Відповідно до п. 4.4 Договору поруки внесення змін та доповнень до Кредитного договору, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем.

Змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового стану.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

При цьому, згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Однак, будь-яких додаткових угод до договору поруки не укладалось.

Таким чином, збільшення обсягу відповідальності відповідача-2 як поручителя (у зв'язку із відстроченням строку повернення боржником процентів та комісійної винагороди, збільшенням розміру процентів) відбулось без його згоди, що тягне за собою припинення поруки у повному обсязі.

При цьому, шляхом укладення Додаткових угод до Кредитного договору сторонами було внесено зміни до розміру кредитної лінії та графіку погашення заборгованості за кредитом, та у вказаних додаткових угодах відсутні будь-які положення щодо відстрочення строку повернення процентів за користування кредитом без збільшення періоду нарахування процентів.

Як зазначає відповідач-2, питання збільшення відповідальності за вказаним Кредитним договором із ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» як поручителем не погоджувалось, поручителя навіть не інформували про вказані зміни до Кредитного договору, тому поруку за договором поруки №337 від 25.03.2015, на думку відповідача-2, слід визнати припиненою.

По-друге, порука ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» є припиненою з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки строки дії договору поруки, укладеного між відповідачем-1, відповідачем-2 і позивачем, не був встановлений (умова договору поруки про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржника за основним договором, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до відповідача-2 як до поручителя позич не пред’явив після спливу визначеного ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку.

Пунктом 6.2 Договору поруки визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань (порука припиняється з припиненням всіх зобов’язань позичальника по вищеназваному Кредитному договору).

Так, із Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови Договору поруки (пункт 6.2) про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника (позичальника) за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч., 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

В правовій позиції судової палати із розгляду цивільних справ Верховного Суду України (справа 6-53цс14) вказано, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України відповідач-2 дійшов висновку, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Відповідно до п. 2.3. Договору поруки, у разі непогашення боржником (відповідачем-1) заборгованості за Кредитним договором протягом 1-го банківського дня з моменту настання строку сплати основного боргу та/або процентів тощо, кредитор (позивач) набуває повне право вимоги від поручителя сплати борг у повному обсязі.

Як вбачається із Довідки-розрахунку заборгованості відповідача-1 за Кредитним договором, відповідач-1 (боржник) свої зобов’язань як позичальник почав прострочувати, починаючи з травня 2015 року, однак жодних вимог відповідачу-2, як поручителю, про погашення заборгованості за Кредитним договором, взагалі направлено не було.

Оскільки умовами Кредитного договору (Графіком зниження кредитної лінії) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок відповідача-1 як боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право позивача як кредитора слід вважати порушеним з моменту недотримання боржником (відповідачем-1) строку погашення чергового траншу у вересні 2015 року (погашення процентів, нарахованих в період 01.04.2015 по 30.06.2015), а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, а саме - з жовтня 2015 року.

Аналіз змісту статей 1054 та 559 Цивільного кодексу України свідчить про таке.

У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Отже, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Проте, ні письмових вимог до відповідача-2, як до поручителя за Кредитним договором, ні позовів до відповідача-2 про стягнення заборгованості до грудня 2016 року позивачем так і не були пред’явлені, тому можна зробити висновок про пропущення позивачем необхідного строку для пред'явлення вимог до відповідача-2 як поручителя.

За таких обставин, порука відповідача-2, встановлена договором поруки №337 від 25.03.2015, є припиненою.

Додатково відповідач-2 зазначив, що з весни 2014 року ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» не має можливості здійснювати господарську діяльність так, як його виробничі потужності розташовані на тимчасово окупованій території.

Таким чином, у випадку ухвалення рішення про стягнення з ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми позовних вимог, виконання такого рішення буде неможливим, оскільки всі активи ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» знаходяться на окупованій території, а тому є об’єктивні та обгрунтовані підстави для надання ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» відстрочки виконання рішення до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

З урахуванням викладено, відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У випадку постановлення рішення про стягнення з ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми позовних вимог у розмірі, визначеному судом, - відстрочити його виконання до відновлення контролю державної влади України над містом Кадіївка (колишній Стаханів) Луганської області, яке в теперішній час знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області.

Щодо клопотання відповідача-2 про поновлення строку для подання відзиву на позов слід зазначити наступне.          

Згідно з п. п. 10, 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи та встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою від 15.01.2018 суд встановив відповідачам строк для надання заперечень до 05.02.2018. Відповідач-2 надав суду заперечення у вигляді відзиву на позов з порушенням встановленого строку.

Порядок вирішення питань, що виникають у зв'язку з поновленням та продовженням процесуальних строків визначено статтею 119 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-2 про поновлення строку для подання відзиву на позов, вважає причини пропуску встановленого судом строку поважними, тому дане клопотання слід задовольнити та долучити поданий відзив до матеріалів справи.

У зв’язку з необхідністю витребувати додаткові докази, з метою встановлення всіх фактичних обставин у справі, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Керуючись, ст. 120, п. 4 ч. 5 ст. 183, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Оголосити перерву в судовому засіданні до 13 березня 2018 року о 12 год. 00 хв.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: м. Харків, пр-т Науки, буд. 5, зал судових засідань №205.

2. Встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив відповідача-2, з урахуванням вимог ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, до 05.03.2018.

3. Встановити відповідачу-1 та відповідачу-2 строк для надання заперечень, з урахуванням вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, до 12.03.2018.

4. При направленні у судове засідання уповноважених представників сторін, останнім мати при собі відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України документи, що підтверджують повноваження представників.

Учасники справи мають можливість отримувати процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді.

Для отримання процесуальних документів в електронному вигляді потрібно:

1. Зареєструватися в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу (завести поштову скриньку електронного суду), розміщену на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: mail.gov.ua.

2. Подати до суду заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яку необхідно роздрукувати на офіційному веб-порталі судової влади України у вищевказаному розділі.

Процесуальні документи у відповідній справі, що видані після дати подання вказаної заявки до суду, будуть надходити в електронному вигляді на зареєстровану електронну адресу учасника судового процесу в домені mail.gov.ua, зазначену в заявці.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: (https://court.gov.ua/FAIR).

Ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення 07.02.2018 та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.А. Лісовицький

Суддя Н.М. Зюбанова

Суддя С.В. Масловський