Справа № 161/12653/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М.

Провадження № 22-ц/773/197/18 Категорія: 27 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів - Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,

секретар судового засідання Вергун Т.С.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ТзОВ «А.В.Л.» Макарової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврофактор», Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» про визнання договорів недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася в суд із даним позовом. Позовні вимоги мотивує тим, що 27.11.2012 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 2711/12-206, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 700000 грн. для рефінансування кредитної заборгованості ОСОБА_4 по кредитному договору №1306/05-612 від 13.05.2005. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27.11.2012 між банком та нею 27.11.2012 було укладено договір застави, за умовами якого в заставу банку було передано: вантажний автомобіль марки MAN, моделі 18.463 FLT, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2001, колір зелений, об'єм двигуна 12816 куб.см., шасі № НОМЕР_5, що належить ОСОБА_4 на підставі cвідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6, виданого 11 листопада 2006 року РЕГ Луцького МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області; вантажний сідловий тягач марки Volvo, моделі FH 12, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 1998, колір білий, об'єм двигуна 11967 куб.см. D, шасі НОМЕР_7, що належить ОСОБА_4 на підставі cвідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_8, виданого 10 червня 2005 року Луцьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України; вантажний сідловий тягач марки - Volvo, моделі FH 12-42Т, реєстраційний номер НОМЕР_3, рік випуску 1998, колір червоний, об'єм двигуна 11967 куб.см. D, шасі № НОМЕР_9, що належить ОСОБА_4 на підставі cвідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_10, виданого 23 липня 2005 року Луцьким МРЕВ; напівпричіп бортовий марки KRONE, моделі SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_4, рік випуску 1997, колір червоний, повна маса 32500 кг, шасі НОМЕР_11, що належить ОСОБА_4 на підставі cвідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_12, виданого 10 червня 2005 року Луцьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України.

07.02.2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ТзОВ «ФК Еврофактор» було укладено договір відступлення права вимоги № 2017-01-06-000010 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя за договором застави, відповідно до яких банк відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТзОВ «ФК Єврофактор»». 07.02.2017 року між ТзОВ «ФК Єврофактор» та ТзОВ «А.В.Л.» було укладено договір про відступлення права вимоги № 2017-01-06-000010Ф та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави, відповідно до яких ТзОВ «ФК Єврофактор» відступило вимоги за кредитним договором № 2711/12-206 від 27.11.2012 року та іншими договорами на користь ТзОВ «А.В.Л.».

Вважає, що вказані договори укладені з порушенням чинного законодавства України, оскільки кредитодавцем за кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа, а ТзОВ «А.В.Л.» не є фінансовою установою і тому не має права надавати фінансові послуги та не може бути наділене правами кредитодавця за кредитними договорами. Просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №2017-01-06-000010Ф від 07.02.2017 року, що укладений між ТзОВ «ФК Єврофактор» та ТзОВ «А.В.Л.», щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 2711/12-206 від 27.11.2012 року, укладеним між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_5, визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07.02.2017 року, що укладений між ТзОВ «ФК Єврофактор» та ТзОВ «А.В.Л.», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 504 та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог у вказаній справі відмовлено.

Позивач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на дане рішення суду першої інстанції, в якій, покликаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга ОСОБА_4 обґрунтована, зокрема тим, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги містить ознаки договору факторингу, судом не встановлено суму, яку фактор сплатив клієнту за відступлення права вимоги за кредитним договором. До того ж фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ, а ТзОВ «А.В.Л.» не набувало статусу фінансової установи та не отримувало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи. Порушення її прав полягає в тому, що на належне їй заставне майно звернуто стягнення на вимогу ТзОВ «А.В.Л.», яке незаконно набуло статусу нового кредитора за укладеними нею договорами.

ТзОВ «А.В.Л.» подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального права з огляду на наступне: відсутність порушених прав та інтересів ОСОБА_4, тіж ТзОВ «А.В.Л. та ТОВ «Єврофактор» укладений договір відступлення прав вимоги, згідно якого замінено лише кредитора, ніяких змін в обсязі прав і обов'язків боржника в зв'язку з укладенням цього договору не відбулося, не доведено, що право вимоги за оскаржуваним договором відступлено за плату.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено мотивів та не надано доказів, які б свідчили, що укладенням спірних правочинів були порушені її права та законні інтереси.

Такі висновки суду є правильними, ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи і нормах матеріального права.

Судом встановлено, що 07 лютого 2017 року між ТзОВ «ФК Єврофактор» та ТОВ «А.В.Л.» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 2017-01-06-000010Ф та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 504.

Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор (ТзОВ «ФК Єврофактор») відступає новому кредитору (ТзОВ «А.В.Л.») належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до позичальника, іпотекодавця, заставодавця, поручителя за кредитним договором та договорами забезпечення, включаючи права вимоги до їх правонаступників, спадкоємців або інших осіб, до яких перейшли обов'язки за кредитними договорами та договорами забезпечення з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них та новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2.2. договору про відступлення права вимоги, права вимоги відступаються за кредитним договором № 2711/12-206 від 27.11.2012 року з додатковими до нього договорами (угодами), укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_5 та договором поруки № 2711/11-207, укладеним між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором та здійснюється без згоди боржника.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Пунктами 1, 2 ст. 1081 ЦК України встановлено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Основними відмінностями договору факторингу від відступлення права вимоги є наступне: 1) клієнтом у договорі факторингу може бути тільки фізична особа-підприємець або юридична особа, а фактором тільки фінансова установа з ліцензією НБУ на факторингову діяльність; 2) договір факторингу дійсний навіть якщо між клієнтом та боржником в договорі стоїть заборона на відступлення права вимоги; 3) факторинг за своєю суттю може бути тільки на оплачуваній основі на відміну від відступлення права вимоги.

Оспорювані правочини за суб'єктним складом та умовами є правочинами відступлення права вимоги. Покликання позивача на те, що оспорюваний нею правочин є договором факторингу не ґрунтується на нормах Закону. До договору відступлення права вимоги не застосовуються положення ЦК про факторинг. Зазначення у договорі ціни договору не має значення для вирішення даної справи про визнання договорів недійсними. Зміна обсягу прав та обов'язків боржника при заміні кредитора не відбулася.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивачі звернулися до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно із ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_4, жодними доказами не довела, що договори відступлення прав вимоги, які вона просить визнати недійсними, будь-яким чином порушують її права та інтереси. Відступлення права вимоги іншому кредиторові в обсязі і на умовах договору, укладеного між нею і первісним кредитором, не впливає на необхідність повернення ОСОБА_4, як майновим поручителем, отриманого її чоловіком ОСОБА_5 кредиту. Покликання в апеляційній скарзі на те, що права позивача порушено тим, що на заставне майно звертає стягнення ТзОВ «А.В.Л.», який незаконно набув статусу нового кредитора, не заслуговують на увагу суду, оскільки незаконність набуття прав новим кредитором не доведено.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 11.07.2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 22.01.2018 року задоволено позов ТзОВ «А.В.Л.» до ОСОБА_4, ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2711/12-206 від 27.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ТзОВ «А.В.Л.», та ОСОБА_5, після смерті якого спадкоємцем є ОСОБА_4, в розмірі 1 353 911,68 грн.: звернути стягнення на предмет застави відповідно до договору застави від 27.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ТзОВ «А.В.Л.», та ОСОБА_4

Чинним законодавством - ч. 1 ст. 516 ЦК України, не передбачено запитування згоди боржника на укладення договору про відступлення права вимоги.

Виходячи з наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Є необгрунтованими посилання апелянта про те, що ТзОВ «А.В.Л.» не є фінансовою установою, а тому оспорювані договори не відповідають вимогам законодавства щодо суб'єктного складу таких договорів, оскільки ст. ст. 512-517 ЦК України не містять спеціальних застережень щодо можливості відступлення прав вимоги виключно на користь осіб, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг. У зв'язку з викладеним, суд зазначав, що до правовідносин щодо відступлення права вимоги на користь особи, що не є учасником ринку фінансових послуг, положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не застосовуються. Саме тому договір про відступлення права вимоги як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи. Отже, відповідач - ТзОВ «А.В.Л.» може бути стороною договору про відступлення права вимоги, так як норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень для даного правочину.

У письмових поясненнях до апеляційної скарги представник позивача посилається на те, що нотаріус не мала права посвідчувати оспорювані договори. Проте, правомірність чи неправомірність дій нотаріуса не були предметом розгляду у даній справі, а нотаріальне посвідчення договорів не є підставою для визнання їх недійсними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді: