ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р.                                                                      Справа № 922/4327/16  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя  Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 49 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2017 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Бураковою А.М., повний текст якого складено 18.12.2017 року, у справі

за позовом: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради "", м. Харків,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Елекс", м. Харків,

про: стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Елекс" (відповідач) про стягнення орендної плати та нарахованої на неї пені.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх.№ 6392 від 23.02.2017 р.), позивач просив стягнути з відповідача 42621,64 грн. заборгованості по орендній платі за період з 28.09.2015 р. по 31.01.2017 р. та 8800,83 грн. пені за період з 06.11.2015 р. по 14.02.2017 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. у справі № 922/4327/16 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 42621,64 грн. заборгованості по орендній платі. В частині позовних вимог про стягнення пені позов залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 р. рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 39922,00 грн. основної заборгованості по орендній платі та     5085,62 грн. пені. В іншій частині позовних відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2017 р. касаційна скарга Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволена частково. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 р. та рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. у справі № 922/4327/16 скасовані. Справа № 922/4327/16 передана на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При цьому Вищий господарський суд України у постанові від 02.10.2017 р. вказував, що висновки попередніх судових інстанцій щодо припинення договору оренди з 12.10.2015 р. та можливості застосування до регулювання правовідносин між сторонами у період з 28.09.2015 р. по 31.01.2017 р. його положень, є такими, що суперечать один одному. Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно встановити фактичні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема: надати належну правову оцінку дії договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) №1752 від 12.04.2000 р. у часі та вирішити питання про наявність у відповідача обов'язку сплатити на користь позивача 42621,64 грн. боргу по орендній платі та 8800,83 грн. пені, з огляду на підстави заявленого позову.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення. Зазначав, що згідно умов укладеного між сторонами договору та вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" виключається продовження дії договору у разі не проведення оцінки майна більш як за три роки до такого продовження.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році     Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1     статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях          Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі    Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі    статтею 270 ГПК України    у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5    ст. 269 ГПК України    суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку    ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

12 квітня 2000 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1752, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини №№ I, Iа, Iб загальною площею 54,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 5, літ "Ап".

Як вбачається з матеріалів справи, до вказаного договору оренди сторонами неодноразово вносились зміни щодо продовження строку його дії та розміру орендної плати, які оформлювались відповідними додатковими угодами.

Додатковою угодою № 16 від 11.10.2013 р. договір № 1752 від 12.04.2000 р. було викладено в новій редакції.

Відповідно до п.п. 3.2., 3,5 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Харкова та пропорції її розміру, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 566/11 від 23.12.2011 р. Базова орендна плата становить за жовтень 2013 року – 1476,45 грн. Орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця.

Згідно п. 3.4 договору № 1752 від 12.04.2000 р. (в редакції додаткової угоди №16 від 11.10.2013 р.) нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до п.10.6. договору.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати), що закріплено в п. 3.10 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.).

Згідно з п. 3.11. договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.) у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, першочергово погашається пеня, а у другу чергу сплачується основна сума боргу з орендної плати.

У п. 10.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.) сторони визначили, що цей договір дії з 12.10.2013 р. по 12.10.2015 р.

В той же час, сторони передбачили та виклали у п. 10.5. договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.), що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. У разі якщо на момент подовження дії договору оренди остання оцінка орендованого майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

Згідно п. 10.6. договору оренди (в редакції додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.), дія договору припиняється внаслідок, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

У п. 10.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 17 від 27.10.2014       р.) сторонами було зазначено строк дії договору: з 12.10.2014 р. по 12.10.2015 р.

Згідно позову (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) позивач вказує, що у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором оренди станом на 14 лютого 2017 року у останнього утворилася заборгованість перед позивачем з орендної плати в розмірі 42621,61 грн. Листом № 2924 від 15.03.2016 р. позивач, у зв’язку з порушенням орендарем суттєвих умов договору, повідомив відповідача про намір припинити договір оренди №1752 від 12.04.2000 р. та передати орендовані приміщення представнику Управління за актом приймання-передачі. Однак, відповідач вимоги позивача не виконав, орендоване приміщення не звільнив та не передав його позивачу по акту приймання-передачі, заборгованість не сплатив, що на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд із посиланням та умови пункту 10.1 договору оренди, статей 10 та 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. N 629 зазначив, що обов'язковою умовою для поновлення договору оренди державного та комунального майна є проведення переоцінки об'єкта оренди остання оцінка якого є застарілою, тобто такою, що зроблена більш як три роки тому.

Як встановлено місцевим господарським судом, попередня оцінка майна, орендованого майна за договором оренди, була проведена 28.05.2012 р. (перед укладенням сторонами додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.), тобто більше ніж за три роки до моменту припинення дії договору (12.10.2015 р.).

За викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість автоматичного продовження договору (на тих самих умовах), істотна умова якого є фактично не визначеною, а тому, договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1752 від 12 квітня 2000 року припинив свою дію 12.10.2015 р., у зв'язку з чим - позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 42621,64 грн. заборгованості по орендній платі за період з 28.09.2015 р. по 31.01.2017 р. та 8800,83 грн. пені за період з 06.11.2015 р. по 14.02.2017 р. є безпідставними та необґрунтованими.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідно до умов пункту 10.5 договору, частини 2 статті 291, частини 4 статті 284 Господарського кодексу України після закінчення строку дії договору за відсутності заяви однієї із сторін протягом місяця про припинення договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Тому позивач не згоден із твердженням місцевого господарського суду про те, що договір оренди припинив свою дію 12.10.2015 року, та відповідно - про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Відповідний припис закріплено і в ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма також міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами ст. 795 Цивільного кодексу України договір найму припиняється з моменту повернення наймачем предмету договору найму, що оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актами прийому-передачі нежитлового приміщення (будівлі) від 12 квітня 2000 року, 12 жовтня 2011 року, 12 жовтня 2013 року.

Пунктом 10.1. договору оренди, в редакції додаткової угоди №17 від 27 жовтня 2014 року, сторони погодили строк дії договору, а саме з 12 жовтня 2014 року по 12 жовтня 2015 року.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації.

Статтею 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Відповідно до п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. N 629 оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Таким чином, як вірно зазначає місцевий господарський суд, чинним законодавством встановлено обов'язкову умову як підставу для поновлення договору оренди державного та комунального майна, проведення переоцінки об'єкта оренди остання оцінка якого є застарілою, тобто такою, що зроблена більш як три роки тому.

З матеріалів справи вбачається, що попередня оцінка майна, орендованого майна за договором оренди, була проведена 28.05.2012 р. (перед укладенням сторонами додаткової угоди № 16 від 11.10.2013 р.), тобто більше ніж за три роки до моменту припинення дії договору (12.10.2015 р.).

Враховуючи викладене, необхідною передумовою для продовження дії такого договору оренди, в силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди є проведення нової оцінки орендованого майна з метою визначення нового розміру орендної плати, що є істотною умовою договору. Тобто, не може автоматично продовжуватись той договір (на тих самих умовах), істотна умова якого є фактично не визначеною.

У даному випадку, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правильно надав перевагу спеціальній нормі права - стаття 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка на відміну від загальних норм права щодо спірних правовідносин - 2 статті 291, частини 4 статті 284 Господарського кодексу України та ін. (на які посилається позивач в обґрунтування апеляційної скарги) для продовження дії договору крім відсутності заперечень сторін додатково вимагає проведення оцінки об'єкта оренди за умов коли остання оцінка була  зроблена  більш  як  три  роки  тому.

Пунктом 1 частини 2 статті 291 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Дія Договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 10.6. договору оренди).

За викладеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1752 від 12 квітня 2000 року припинив свою дію 12.10.2015 р.

Відповідно до пункту 2.4. договору оренди, обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на орендодавця.

У відповідності до пункту 2.3. договору оренди, майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

З урахуванням умов договору, після закінчення договору, тобто з 13.10.2015 року, на орендодавця був покладений обов'язок по складанню з орендарем акту приймання-передачі майна, що свідчитиме про фактичне передання майна за договором.

Згідно листа № б/н від 13.07.2017 р. відповідач просив позивача скласти акт приймання-передачі приміщення за договором оренди нежитлового приміщення та надати йому вказаний акт.

Проте, позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення ним дій щодо складання акта-приймання-передачі та його передачі відповідачу.

З урахуванням викладеного, укладений сторонами договір оренди припинив свою дію з 12.10.2015 р., у зв'язку з чим зобов’язання між сторонами за договором оренди є припиненими, а тому у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу орендної плати та пені згідно з умовами договору після припинення дії договору.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення позивача № 7953 від 17.05.2017 р. щодо наявності заборгованості відповідача по орендній платі лише з листопада 2015 року, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 42621,64 грн. заборгованості по орендній платі за період з 28.09.2015 р. по 31.01.2017 р. та 8800,83 грн. пені за період з 06.11.2015 р. по 14.02.2017 р. є безпідставними та необґрунтованими, а тому - задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12.02.2018 року.

Головуючий суддя                                                                    Сіверін В. І.

Суддя                                                                                           Терещенко О.І.  

Суддя                                                                                           Слободін М.М.