КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №-22-а-28101/08
2-а-129/08 Головуючий у 1 інстанції Костенко О.Ф.
Суддя-доповідач Федорова Г.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретарі Федорової Г.Г.,
Глущенко Я.Б., Мельничука В.П.
Демченко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації та Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації, Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення та допомоги до 5 травня,-
ВСТАНОВИВ:
В червні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області із позовом до УПСЗН Бахмацької районної державної адміністрації про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за період з 2005 по 2007 роки в розмірі 4 800 грн. та недоотриманої щорічної одноразової допомоги до 5 травня за період з 2005 по 2008 роки в розмірі 7 830 грн.
Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2008 року позов задоволено.
Стягнуто з УПСЗН Бахмацької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_5 недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2005 по 2007 роки в розмірі 5 073,30 грн. та стягнуто з Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_5 недоотриману щорічну одноразову допомогу до 5 травня за період з 2006 по 2008 роки в розмірі 7 802 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПСЗН Бахмацької районної державної адміністрації та Чернігівський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1, виданим 28.07.2005 року Чернігівською обласною державною адміністрацією.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС повинна виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу за період з 2005 по 2007 роки в розмірі, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Що стосується строку звернення позивача до суду з вимогами за 2005, 2006 роки, то слід зазначити наступне.
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 99 якого встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Колегія суддів вважає, що про порушення свого права на отримання допомоги на оздоровлення у передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі позивач мав дізнатися в момент отримання такої допомоги, проте позов було подано лише в червні 2008 року, що свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду.
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі наполягали на застосуванні положень вищевказаного Закону та просили відмовити в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Тому, судова колегія вважає що в задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2005, 2006 роки слід відмовити в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Що ж, стосується задоволення позовних вимог в частині стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік, судом першої інстанції не було враховано наступних обставин.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року дію статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на відповідний рік зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Проте, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік у червні 2007 року в розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до ухвалення рішення Конституційним Судом України, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача, а суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного Суду України на правовідносини, що вже відбулися.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005-2006 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Як встановлено колегією суддів, відповідачами грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу в розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005-2006 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачів грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлено інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Проте, пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік в розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачів грошової допомоги до 5-го травня за 2008 рік, колегія суддів виходить з наступного.
Законом України від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік» інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Проте, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року.
Як встановлено колегією суддів, відповідачами грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу в розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення недоотриманої щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2008 рік.
З огляду на зазначене, апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації та Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат слід задовольнити. Постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2008 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації, Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення та допомоги до 5 травня слід відмовити.
Керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації та Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат задовольнити.
Постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2008 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації, Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення та допомоги до 5 травня відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя Г.Г. Федорова
Я.Б. Глущенко
В.П. Мельничук
Постанова в повному обсязі складена 16.11.2009 р.