КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-39894/08
№ 2а-89-1/08 Головуючий у 1 інстанції Наборозняк М.І.
Суддя-доповідач Федорова Г.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретарі Федорової Г.Г.,
Глущенко Я.Б., Коротких А.Ю.,
Демченко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2008 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Маломаякської сільської ради м. Алушта Автономної Республіки Крим про скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов’язання скасувати державний акт про право власності на землю,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2008 року ОСОБА_5 (далі – позивач) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до Маломаякської сільської ради м. Алушта Автономної Республіки Крим (далі – відповідач, Маломаякська сільрада), в якому просив скасувати рішення відповідача від 20 січня 2006 року № 42-32; визнати недійсним державний акт на право власності на землю виданий на ім’я ОСОБА_6 та зобов’язати відповідача надати документи, що підтверджують факт вилучення у нього земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_6
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2008 року відмовлено у відкритті провадження по даній справі, з підстав неналежного її розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2008 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права .
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не врахував положення п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, а відтак відмовив у відкритті провадження без з’ясування всіх обставин даної справи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства по причині належності даного спору до сфери приватно -правових відносин.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. 3 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державних влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (цих осіб), відповідно прийнятих чи вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Із системного аналізу ч.2 ст. 2 КАС України випливає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення , дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору по даній справі є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
На виконання ухвали суду першої інстанції від 06.10.2008 року про залишення позову без руху, позивачем було подано уточнюючий адміністративний позов, в якому він посилається на наявність в спірних правовідносинах публічно-правового характеру, оскільки на його думку даний спір виник із органом владних повноважень, а не із власником спірної земельної ділянки.
Згідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 ЗК України.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла до 02.05.2009 року), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. При цьому, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, які видаються на підставі рішень органів місцевого самоврядування (ст. 126 ЗК України).
Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі і шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, питання регулювання земельних відносин віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради і вирішуються на її пленарних засіданнях.
При здійсненні повноважень власника земельної ділянки, орган місцевого самоврядування (рада) не є суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміну, в якому його вжито у п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України, а є рівноправним суб’єктом земельних відносин разом із землекористувачами.
Згідно чинного законодавства України, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється в порядку цивільного судочинства.
Із системного аналізу статті 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.
На думку колегії суддів, в даній справі відсутній публічно-правовий спір, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у cфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, а пов’язанні з оспорюванням прав третьої особи на володіння та користування нею земельною ділянкою, яку вона придбала на законних підставах.
У випадку, якщо суб’єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАСУ ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо непідвідомчості даного спору адміністративній юрисдикції, вірно оцінив надані позивачем матеріали та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно п.1 ч.1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2008 року про відмову у відкритті провадження у справі – залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2008 року про відмову у відкритті провадження у справі – залишити без змін.
Матеріали справи повернути до Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяці після набрання законної сили.
Головуючий суддя
суддя
суддя Г.Г. Федорова
Я.Б. Глущенко
А.Ю. Коротких
Повний текст ухвали складено та підписано - 23.11.09.