Справа № 22ц-2446/2009 Головуючий у 1-й інстанції – МАСЛЮК Н.В.
Категорія – цивільна Доповідач – ЗІНЧЕНКО С.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ІВАНЕНКО Л.В.,
суддів: ЗІНЧЕНКО С.П., ІШУТКО В.М.,
при секретарі БИВАЛЬКЕВИЧ Т.В.
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 25 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину будинку з надвірними будівлями,
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2009 року, яким частково задоволенні позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на Ѕ частину будинку з надвірними будівлями.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час ухвалення рішення суд прийшов до помилкового висновку щодо визнання за позивачем права власності на 1\2 частину спірного житлового будинку та господарських споруд. На думку апелянтів, суд не звернув уваги на те, що позивач 11.12.2003 року добровільно відмовилася від спадщини, про що свідчить її заява до нотаріальної контори. Ця відмова є одностороннім правочином, а тому необхідно було застосувати всі правила щодо визнання правочину недійсним, передбачені ст.215 ЦК України, та застосувати строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним обґрунтованим і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17.09.1950 року \а.с.16\. Під час шлюбу вони побудували житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 \а.с.60-63\.
Правовстановлюючий документ на цей будинок оформлений на ім’я ОСОБА_7 \а.с.26\
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про смерть \а.с.15\.
Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно.
Право на спадкування за законом мали дружина померлого ОСОБА_4 та сини ОСОБА_7 і ОСОБА_6
При житті, 11.03.1996 року ОСОБА_7, зробив особисте розпорядження щодо майна на випадок своєї смерті, яким заповів в рівних частках житловий будинок з надвірними будівлями своїм синам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 \а.с.73\.
Заяву про прийняття спадщини за заповітом до нотаріальної контори подали сини спадкодавця ОСОБА_7 та ОСОБА_6 \а.с.71\
Із заяви ОСОБА_4 до другої Чернігівської державної нотаріальної контори вбачається, що остання відмовилася від одержання свідоцтва про право на спадщину на підставі ст.535 ЦК України та свідоцтва про право власності на підставі ст.22 КпШС України \ а.с.71\
Свідоцтво про право на спадщину за заповітом та законом спадкоємцям нотаріусом не видавалися.
Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім”ю Української РСР, який був чинний на момент набуття майна подружжям ІНФОРМАЦІЯ_2, житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, які виникли між сторонами , фактичні обставини справи, закон, який їх регулює та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що спірний будинок після померлого ОСОБА_7 був об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ІНФОРМАЦІЯ_2 і спадщина відкрилася тільки на 1\2 частину домоволодіння, яке було зареєстроване на ім”я спадкодавця ОСОБА_7 При цьому суд вірно послався на ст.ст.22,28 КпШС Української РСР в редакції 1963 року, які вказували, що кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном . А тому суд прийшов до правильного висновку щодо визнання за позивачкою права власності на 1\2 частину житлового будинку та надвірних будівель.
Щодо заяви позивача від 11.12.2003 року про відмову від отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, то суд вірно зазначив, що така заява не породжує юридично значимих наслідків для позбавлення позивачки права на належну їй частку у спільному майні подружжя, так як розпорядження відносно належного на праві спільної сумісної власності майна посвідчується нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.
Доводи апелянта щодо добровільної відмови позивачки від права на 1\2 частку у майні подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки її право на частку в спільному майні подружжя гарантоване ст.22 КпШС Української РСР в редакції 1963 року. Відмова від права власності повинна здійснюватися у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Оскільки такого порядку не було дотримано, то позивачка продовжує вважатися суб’єктом права власності на належну їй частку в спільному майні.
Посилання апелянтів щодо застосування до даних спірних правовідносин строку позовної давності, передбаченого ст.257ЦК України спростовуються вищенаведеним та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивачка фактично весь час користувалася належним їй майном, а тому позовна давність на ці правовідносини не поширюється.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий: Судді: