Справа № 2а-900/09
СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРКАСИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді – Орленка В.В.
при секретарі – Акатовій Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач в липні 2009 року звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що вона народилася 10 квітня 1943 року і, відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, відноситься до цієї категорії громадян та має право на отримання надбавки до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючі з 01.01.06 року. Дію цього положення Закону щодо підвищення пенсії було призупинено Законами „Про Державний бюджет України на 2006 рік” та „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, проте рішенням Конституційного Суду України № 6 рп/2007 від 09.07.07 року визнано неконституційними відповідні норми Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”. Крім того, зазначила, що в 2008 році її право на отримання пенсії було обмежено Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Але 22 травня 2008 року Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення п. 41 розділу ІІ цього Закону. Просить суд визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – протиправною; зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006 – 2008 роки у розмірі 3891 грн. 90 коп.; зобов’язати відповідача нараховувати їй щомісячну соціальну допомогу відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в подальшому при нарахуванні пенсії, судові і матеріальні витрати пов’язані з розглядом справи покласти на відповідача.
В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги. Просила зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити на її користь недоплачену, як дитині війни, пенсію за 2006-2008 роки на загальну суму 3891 грн. 90 коп. та судові витрати, поновивши строк звернення до суду, оскільки про факт порушень її прав стало відомо тільки останнім часом після висвітлення цього питання в засобах масової інформації.
Представник відповідача заперечував проти позову та пояснив, що дія статті 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 року була зупинена Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, а після внесення змін до останнього – було передбачене поетапне запровадження такого підвищення. Також дія цієї норми була зупинена на 2007 рік Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”. В 2008 році здійснювалася виплата надбавки згідно із Законом України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” та постанови КМУ від 28.05.08 року № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”. Позивач в 2008 році отримував зазначену доплату до пенсії дитині війни в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком. Вважає, що Пенсійний Фонд протягом 2006-2008 років не мав підстав для призначення та виплати підвищення пенсій дітям війни на 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Положення „Про Пенсійний Фонд України” передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, отже, відповідач не мав використовувати кошти Фонду не за цільовим призначенням. Представник відповідача посилався також на невизначеність розміру пенсії, з якої слід розраховувати підвищення, оскільки вважає, що згідно зі статтею 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначений цим законом мінімальний розмір пенсії застосовується тільки для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону. Крім цього, законом не визначено механізм розрахунку підвищення пенсії, не визначено, яким органом, за який рахунок та з яких джерел має виплачуватися пенсія, в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсії. Заперечував проти відновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, посилаючись на ст. 99 КАС України. На його думку, вказана позивачем причина пропуску носить суб’єктивний характер, тому просив в позові відмовити.
Суд, заслухавши сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що позивач є громадянкою України, якій до 02.09.1945 року було менше 18 років, тобто відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона є дитиною війни. Зазначені обставини визнані сторонами.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 01.01.06 року, дітям війни пенсія підвищується на 30 % мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається у встановленому порядку.
Суд вважає, що в даному випадку є підстави для визнання причини пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки права позивача було обмежено шляхом прийняття нормативних актів, тому через свій похилий вік та юридичну необізнаність позивач не мав змоги розібратися у неоднозначно визначених правових питаннях та звернутися до суду. Факт порушення її прав став відомий їй тільки після висвітлення зазначених проблем у засобах масової інформації у зв’язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.07 року у справі «Про соціальні гарантії», а також після розповсюдження судової практики.
Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 року» визнано неконституційними.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення п. 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, з дня визнання неконституційними норм законів про бюджет на 2007 та 2008 роки ці норми закону втратили чинність. Саме з цього часу такій категорії осіб, як «діти війни», поновлено право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком законодавче визначений тільки ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Отже, суд вважає заперечення відповідача щодо невизначеності розміру мінімальної пенсії для здійснення розрахунків необґрунтованими.
Крім того, відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005р., що є частиною національного законодавства, органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Заперечення щодо невизначеності органа виплати підвищення пенсії судом до уваги не приймаються, оскільки іншого державного органу, який здійснює виплату пенсії, крім ПФУ, законодавством не визначено. Щодо невизначеності механізму, джерел та процедури виплати, то суд керується вимогами ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV якою передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є також кошти Державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 зазначеного Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Постанова КМУ від 28.05.08 року № 530 не має бути застосована виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача до нарахування і сплати невиплаченої за періоди з 09.07.07 року по 31.12.07 року та з 22.05.08 по 31.12.08 року пенсії є законними, обґрунтованими та мають бути задоволені.
Що стосується вимог про відповідний перерахунок пенсії за період з 01.01.06 року по 09.07.07 року, та з 01.01.08. по 22.05.08 року, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Статтею 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» в редакції Закону N 3367-IV від 19.01.06 року установлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
З 01.01.07 року до ухвалення згаданого вище рішення КСУ від 09.07.07 року дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік».
З 01.01.08 року до згаданого рішення КСУ від 22.05.08 року дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих акті України”.
За таких обставин суд вважає, що не має підстав для застосування в згаданий період відповідних положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки протягом вказаного часу їх дія була зупинена Законами України, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України надання висновку про неконституційність цих законів у відповідній частці не є компетенцією місцевого загального суду, якій діє як адміністративний суд, оскільки це юрисдикція Конституційного Суду України.
За таких обставин суд вважає, що слід задовольнити позов частково.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. 8, 9, 11. 17, 94, 99, 100, 128, 159-163 КАС України, ст. 19, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.05 року за заявою № 63134/00, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.07 року, Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, ст. 1, 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративній позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити дії - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси щодо перерахування та сплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року – незаконною.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням сплачених сум.
Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп..
В іншій частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Орленко