Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 646/14464/15-ц

провадження № 61-1326 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства «Укртелеком»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року у складі головуючого-судді Сорока О. П. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 1 червня 2016 року у складі головуючого-судді Кругової С. С., суддів: Колтунової А. І., Міненкової А. І.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 21 жовтня 2003 року вона працювала у Харківській філії ПАТ «Укртелеком». 20 жовтня 2014 року була звільнена за власним бажанням, а 28 жовтня 2014 року знову прийнята на роботу на підставі строкового трудового договору. 27 жовтня 2015 року позивача було звільнено, у зв'язку із закінченням строкового договору.

Позивач вважає, що вона фактично не припиняла роботу у період з 21 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, у зв'язку з чим вважає, що продовжувала працювати на підставі безстрокового договору.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: скасувати наказ від 20 жовтня 2014 року № 35-03-1391 про її звільнення за власним бажанням та наказ від 23 жовтня 2015 року № 35-03-2285 про звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору; поновити її на роботі; стягнути заробітну плату за період з 21 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення до поновлення на роботі; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 55 тис. грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не встановлено порушень трудових прав позивача та не доведено ОСОБА_3 позовні вимоги щодо незаконності наказу про звільнення позивача 20 жовтня 2014 року за власним бажанням та звільнення позивача 27 жовтня 2015 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Оскільки відсутні підстави для скасування наказів про звільнення, не підлягають і задоволенню позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 21 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 1 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При цьому апеляційним судом зазначено про те, що ОСОБА_3 дійсно було звільнено з роботи 20 жовтня 2014 року за власним бажанням та 28 жовтня 2014 року знову прийнято на посаду спеціаліста відділу організації та оплати праці Харківської філії ПАТ «Укртелеком» на один рік, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу, згідно з яким ОСОБА_3 була відсутня на роботі з 21 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року і заробітна плата за ці дні не нараховувалась. Присутність на робочому місці ОСОБА_3 у період роботи з 21 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року не дає підстав для висновку про те, що остання в цей час перебувала у трудових відносинах з відповідачем, так як в цей період вона займалась архівацією справ, оскільки відділ організації, нормування та оплати праці, який вона очолювала був ліквідований.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема заявник посилається на те, що судами до спірних правовідносин не було застосовано положення статті 38 КЗпП України, у зв'язку з чим не враховано того, що оскільки позивач після 20 жовтня 2014 року не залишила роботу та в період з 20 по 27 жовтня 2014 року виходила на роботу, працювала повні робочі дні та виконувала свої трудові обов'язки як керівника групи, тому безстроковий трудовий договір вважається продовженим. Крім того, судами не повно та не правильно були встановлені фактичні обставини у справі, у зв'язку з чим суди дійшли до помилкових висновків щодо правовідносин, які склались між сторонами, оскільки вона до 27 жовтня 2014 року працювала на посаді керівника групи, а з 28 жовтня 2014 року була переведена з її згоди на посаду спеціаліста, при тому, що безстроковий трудовий договір продовжував діяти.

29 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У вересні 2016 року ПАТ «Укртелеком» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Укртелеком» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі , коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення дружини або чоловіка на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом першої групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причини), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 з 21 жовтня 2003 року була прийнята на посаду інженера з організації та нормування праці в Центр обслуговування споживачів і продажу послуг Харківської дирекції ВАТ «Укртелеком», у подальшому Харківської філії ПАТ «Укртелеком». В подальшому позивач працювала в Харківській філії, а з 2 серпня 2010 року була переведена на посаду керівника групи організації праці відділу організації, нормування та оплати праці Харківської філії ПАТ «Укртелеком».

17 жовтня 2014 року ОСОБА_3 власноручно написала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням 20 жовтня 2014 року.

20 жовтня 2014 року ОСОБА_3 було звільнено за власним бажанням з посади керівника групи відділу організації, нормування та оплати праці, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці та наказом від 20 жовтня 2014 року № 35-03-391, з яким вона була ознайомлена.

У жовтні 2014 року, у зв'язку з антитерористичною операцією Луганська філія «Укртелеком» фактично припинила свою діяльність і на Харківську філію були покладені обов'язки організації господарської та адміністративної роботи в Луганській області. ОСОБА_3 було запропоновано роботу спеціаліста відділу організації оплати праці по Луганській області строком на один рік.

27 жовтня 2014 року ОСОБА_3 написала заяву про прийняття її на посаду спеціаліста відділу організації та оплати праці за строковим договором на період з 28 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2015 року.

На підставі наказу № 35-03-2001 від 28 жовтня 2014 року позивача було прийнято на роботу у відділ організації та оплати праці Харківської філії ПАТ «Укртелеком» на посаду спеціаліста. З указаним наказом ОСОБА_3 також була ознайомлена про що свідчить її підпис.

Згідно наказу від 23 жовтня 2015 року № 35-03-2285 ОСОБА_3 звільнена з посади спеціаліста відділу організації та оплати праці 27 жовтня 2015 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

При перевірці Головним управлінням Держпраці у Харківській області додержання Харківською філією ПАТ «Укртелеком» законодавства про працю, при звільненні ОСОБА_3 порушень не виявлено.

Крім того, позивачем для підтвердження своїх позовних вимог було заявлено клопотання про призначення технічної експертизи, посилаючись на те, що підписи від її імені на наказі про звільнення від 20 жовтня 2014 року № 35-03-1391 і на наказі про прийняття на роботу від 28 жовтня 2014 року № 35-03-2001 виконані за допомогою технічних засобів.

Відповідно до висновку судової технічної експертизи № 151 від 25 квітня 2016 року, яка була проведена за клопотанням ОСОБА_3, підписи в наказі від 20 жовтня 2014 року про припинення трудового договору, а також в наказі про прийняття на роботу від 28 жовтня 2014 року виконані за допомогою безударного знакосинтезуючого друкарського пристрою - струменевого принтеру, а окремі штрихи підписів обведені пишучим приладом - кульковою ручкою.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вказаний висновок експертизи не спростовує висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки той факт, що позивач не була ознайомлена з наказами є підставою для поновлення строку на їх оскарження, але не може бути підставою для їх скасування.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки при звільненні позивача з роботи 20 жовтня 2010 року за власним бажанням та 27 жовтня 2015 року, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, відповідачем не було порушено вимог трудового законодавства, тому відсутні підстави для скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі позивача, стягнення заробітної плати за період з 21 по 27 жовтня 2014 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Судами попередніх інстанцій правильно надана правова оцінка доводам позивача про те, що їй не було відомо про звільнення 20 жовтня 2014 року і прийняття на роботу 28 жовтня 2014 року за строковим трудовим договором, оскільки вказані доводи спростовуються іншими матеріалами справи, а саме: заявою ОСОБА_3 про звільнення 20 жовтня 2014 року, яка написана нею власноручно та свідчить про її волевиявлення; розрахунковим листком з якого вбачається, що позивачу була нарахована компенсація за невикористану відпустку; заявою про прийняття ОСОБА_3 на роботу на посаду спеціаліста з посиланням на наказ від 28 жовтня 2014 року № 35-03-2001 і підпис ОСОБА_3, який вона не оспорювала.

Крім того, судами попередніх інстанцій правильно зазначено про те, що присутність ОСОБА_3 на робочому місці у період з 21 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2014 року не дає підстав вважати, що остання перебувала в цей період у трудових відносинах з відповідачем, оскільки ОСОБА_3 дійсно перебувала на робочому місці, однак займалась архівацією справ, так як відділ групи організації, нормування та оплати праці, керівником якого була позивач, було ліквідовано. 28 жовтня 2014 року ОСОБА_3 була прийнята на іншу посаду з іншими функціональними обов'язками, іншою оплатою праці та в іншому приміщенні, про що достовірно знала та не оскаржувала наказ від 28 жовтня 2014 року.

Доводи та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 1 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г.І. Усик