Ухвала

Іменем України

16 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 638/10241/17

провадження № 61-3025 ск 18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 18 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області

від 13 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувсядо суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 квітня 2015 року між ним та Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області був укладений контракт, предметом якого було зобов'язання адвоката за дорученням надавати безоплатну вторинну правову допомогу за оплату його послуг та відшкодовування витрат, пов'язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги.

Строк дії контракту - з 1 січня по 31 грудня 2015 року, а в частині оплати послуг та відшкодування витрат - до завершення виконання доручень, виданих на підставі цього контракту, здачі звітів, проведення повного розрахунку.

Пунктом 13 контракту визначено, що оплата послуг та відшкодування витрат адвоката здійснюються відповідно до Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465 (далі - постанова № 465).

27 серпня 2015 року відповідачем було видано ОСОБА_4 доручення на забезпечення надання безоплатної вторинної правової допомоги громадянину ОСОБА_5 у кримінальному провадження. Строк дії доручення - до закриття кримінального провадження; закінчення останнього судового провадження з перегляду судових рішень; використання всіх національних засобів правового захисту. 8 грудня

2015 року Харківським районним судом Харківської області було завершено судовий розгляд справи за обвинуваченням ОСОБА_5 та постановлено вирок у справі, однак, на його неодноразові звернення, копія вказаного вироку була надана лише 11 травня 2016 року.

У зв'язку з цим, він був позбавлений можливості у повному обсязі скласти акт із додатками та надати його Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області для здійснення виплат у строки, передбачені вищевказаною постановою № 465. Акт із додатками у повному обсязі було подано до місцевого центру

13 червня 2016 року. Вважав, що умови вчасності звітування не дотримані ним з поважних причин.

Вказані обставини були враховані першим Харківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги під час перевірки їх комплектності, правильності розрахунку розміру винагороди та відшкодування витрат, розрахунок та акт підписані. Вказане рішення місцевого центру до теперішнього часу є дійсним.

Однак 7 липня 2017 року відповідач повернув спірний акт з додатками до місцевого центру.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_4 просив стягнути на його користь заборгованість з винагороди за надану безоплатну вторинну правову допомогу в розмірі 280 грн 52 коп., заборгованість з відшкодування витрат, пов'язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги у розмірі 268 грн 52 коп. та судові витрати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді

Шестака О. І. від 18 жовтня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області області у складі суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Швецової Л. А., від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

30 грудня 2017 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 4 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 465 від 17 вересня 2014 року виплата адвокатам винагороди за надану ними правову допомогу і відшкодування витрат, пов'язаних з наданням такої допомоги, здійснюються один раз на місяць не пізніше останнього робочого дня цього місяця на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги та акта надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками (далі - акт), складеного за формою, затвердженою Мін'юстом. Адвокат подає складений ним акт до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у строки, визначені у контракті (договорі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в акті, несе адвокат згідно із законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області не відмовляв ОСОБА_4 у виплаті коштів, а повернув акт для виправлення ним помилок у визначенні розміру винагороди та вірного застосування коефіцієнту Кзвіт, після усунення зазначених недоліків акт буде оплачено у встановленому чинним законодавством України порядку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що контрактом від 1 квітня 2015 року не передбачено застосування коефіцієнта подання адвокатом акта (Кзвіт), спростовуються пунктом 3.6 Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, за змістом якого коефіцієнт подання адвокатом акта (Кзвіт) застосовується згідно з умовами контракту (договору) між центром та адвокатом, який надає правову допомогу, із значеннями, наведеними в таблиці 4 (значення коефіцієнта 0 зазначається, якщо строк подання акта понад 120 календарних дні). Строк подання акта визначається починаючи з дня, що настає за днем завершення надання адвокатом правової допомоги за дорученням центру, а в разі, коли цією Методикою передбачено обчислення розміру винагороди адвоката за надання правової допомоги на окремій стадії провадження чи процесу, - з дня, що настає за днем завершення відповідної стадії провадження чи процесу. Суди, дослідивши докази, встановили, що акт щодо виконання доручення було надано 13 червня

2016 року, тобто через понад 120 днів після завершення стадії провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково дійшли висновку про відсутність порушеного права позивача є необґрунтованими, адже право на отримання грошової винагороди не оспорюється, ОСОБА_4 не було відмовлено в отриманні грошових коштів за виконання ним доручення

від 27 серпня 2015 року, а тому і не відбулося порушення його прав, що відповідає вимогам частини першої статті 15 ЦК України, за змістом якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харків від 18 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : С. Ф. Хопта

О.В. Білоконь

Є.В. Синельников