Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 331/8061/14-ц

провадження № 61-2059 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду

м. Запоріжжя у складі судді Смолки І. О. від 17 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Осоцького І. І., Кухаря С. В., Панкеєва О. В. від 23 червня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 липня 2004 року по 14 листопада 2014 року перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Мають двох дочок: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після припинення шлюбних стосунків проживають з позивачем. Перебуваючи у шлюбі, сторони за спільні кошти придбали легковий автомобіль «Меrsedes-Веnz Е200», державний номер НОМЕР_1, за 43 тис. доларів США, який є спільним сумісним майном подружжя. Після припинення шлюбних стосунків автомобіль залишився у користуванні відповідача, який має посвідчення водія та постійно користується вказаним автомобілем, як до, так і після припинення шлюбних стосунків. Крім того, зазначила, що до укладення шлюбу нею набуто право власності на 97/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_2 Інші 3/100 частки вказаного приміщення, фактично це кімната № 9 площею

4,1 кв. м. вартістю 6 379 грн, набуті ОСОБА_2 у шлюбі за договором купівлі-продажу від 7 грудня 2006 року, але як фізичною особою-підприємцем, у зв'язку з чим це майно не є спільною власністю подружжя.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила суд поділити в рівних частинах спільне майно подружжя - легковий автомобіль «Меrsedes-Веnz Е200», державний номер НОМЕР_1, визнавши за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку вказаного автомобіля; стягнути з

ОСОБА_3 на свою користь 241 978 грн., як вартість 1/2 частки легкового автомобіля «Меrsedes-Веnz Е200», державний номер НОМЕР_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_3, припинивши на вказану частку автомобіля право власності ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_3 3 189 грн 50 коп., як вартість 1/2 частки кімнати № 9 площею

4,1 кв. м., у 3/100 частках нежитлового приміщення АДРЕСА_2, зареєстрованих на ім'я ОСОБА_2, припинивши на вказану частку нежитлового приміщення право власності ОСОБА_3

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому зазначив, що з січня 1997 року до 10 липня 2004 року він проживав однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_2 З 10 липня 2004 року по

14 листопада 2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. З січня 1997 року та до фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами були сімейні відносини, що характеризувалися веденням спільного господарства, побуту та бюджету. За час проживання однією сім'єю та в подальшому, після реєстрації шлюбу, ними за спільні кошти було придбане майно:

квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74 кв. м., житловою площею 44 кв. м. Вказана квартира була придбана у 2001 році за договором купівлі - продажу, право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 Після придбання квартири сторонами був проведений капітальний ремонт, куплена побутова техніка, меблі;

квартира АДРЕСА_2 загальною площею 50 кв. м., яка в подальшому була переведена в нежитлове приміщення. Вказана квартира була придбана у 2002 році за договором купівлі - продажу, право власності було зареєстровано за

ОСОБА_2;

квартира АДРЕСА_3 загальною площею 74 кв. м., яка в подальшому була переведена в нежитлове приміщення. Вказана квартира була придбана у 2002 році за договором купівлі - продажу, право власності було зареєстровано за

ОСОБА_2;

автомобіль «Меrsedes-Веnz Е200», реєстраційний № НОМЕР_2, придбаний за договором купівлі - продажу у 2008 році, право власності зареєстровано за ОСОБА_3

Після переведення квартир АДРЕСА_4 до нежилого фонду, протягом 2002 - січня 2003 року за рахунок коштів орендатора проведено реконструкцію вказаних квартир, за наслідками якої квартири були об'єднанні в одне нежитлове приміщення, якому була присвоєна адреса: приміщення АДРЕСА_2.

В подальшому на підставі свідоцтва від 5 січня 2006 року 97/100 часток вказаного приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 7 грудня 2006 року за спільні кошти сторін на ім'я ОСОБА_2 були придбані 3/100 часток вказаного приміщення. За таких обставин позивач вважав, що квартира

АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю сторін.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з січня 1997 року до 10 липня 2004 року; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, на 1/2 частину приміщення АДРЕСА_7, на 1/2 частину автомобіля «Меrsedes-Веnz Е200».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 право власності кожного на 1/2 частину легкового автомобіля «Меrsedes-Веnz Е200», державний номер НОМЕР_3, без його реального поділу та залишено цей транспортний засіб у спільній частковій власності. В решті позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що перебуваючи у шлюбі, сторони за спільні кошти купили легковий автомобіль «Меrsedes-Веnz Е200», який необхідно залишити у спільній частковій власності, оскільки жодна із сторін не внесла на депозитний рахунок суду грошової компенсації. Інші вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 червня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що суд першої інстанції відповідно до положень статті 71 СК України, врахував відсутність згоди одного із подружжя на отримання компенсації та не внесення другим із подружжя відповідної компенсації, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

5 липня 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не належним чином та не у повному обсязі встановили обставини справи та не врахували доводів позивача про наявність боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 у розмірі 27 389 грн 30 коп. та можливість його зарахування в рахунок погашення стягнутої суми.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 січня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що з 10 липня 2004 року по 14 листопада 2014 року

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Перебуваючи у шлюбі, сторони за спільні кошти купили легковий автомобіль «Меrsedes-Веnz Е200» варстістю 43 тис. доларів США, який після припинення шлюбних стосунків залишився у користуванні відповідача.

Відповідно до вимог норм статей 60, 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності і у разі поділу такого майна, частки дружини та чоловіка є рівними і діляться між ними в натурі.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суди, врахувавши положення статті 365 ЦК України, вірно виходили з того, що жодна із сторін не внесла на депозитний рахунок суду суми грошової компенсації вартості 1/2 частки спірного автомобіля, а ОСОБА_3 не має можливості сплатити грошову компенсацію вартості спірного автомобіля, яка за оцінкою від 24 лютого 2015 року складає 241 978 грн, тому поділ спірного автомобіля з визнанням за кожним із подружжя права власності на 1/2 його частину відповідає вимогам норм діючого законодавства.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін, відповідно до положень статті 410 ЦПК України

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк