ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" червня 2006 р. об 10 год. 45 хвил. в м. Харкові Справа № АС-13/204-06
вх. № 5541/1-13
Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.
за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.
представників сторін :
позивача - Шебаніц Н.М. (дор. від 17.02.06р.);
відповідача - Козлова О.В. (дор. від 31.05.06р.);
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Х-в
до Комунального шляхо-експлуатаційного підприємства № 7, м. Х-в
про ёстягнення 8873,52 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, Комунального шляхо-експлуатаційного підприємства №7 8873,52 грн. штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в 2005р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 році 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично у 2005 році на підприємстві відповідача працювало лише 2 інваліда, у зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму 8818,84 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця та пені в сумі 54,68 грн.
Відповідач у відзиві на позов проти пред”явлених до нього вимог заперечує в повному обсязі, вказує, що у 2005р. він повідомляв Центр зайнятості про вакантні робочі місяця для працевлаштування інвалів, але на підприємство інваліди направлені не були, отже відповідач вказує, що порушень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” небуло, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Враховуючи положення ст. 17, ст. 50, прикінцевих та перехідних положень КАС України, справа розглядається за правилами цього кодексу.
Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд встановив, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон, в редакції станом на 01.01.2005р.) встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання),установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно Порядку сплати підприємствами (об"єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Згідно наданих суду документів, звіту підприємства відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2005 році на підприємстві відповідача становить 69 осіб, згідно ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році визначено - 3 місця. На підприємстві відповідача у 2005 році працювало лише 2 інваліда, що підтверджується звітом відповідача за 2005р.
Відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки:
- виявляти інвалідів, які бажають працювати;
- щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати;
- подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;
- вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
А згідно цього Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Згідно п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. за № 314 (із змінами від 10.01.2002р.) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З наведеного слід зробити висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
На підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
З наданих відповідачем копій "Звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" (форма 3-ПН), які відповідачем задавались до Центру зайнятості щомісяця, в графі № 4 „Потреба у працівниках для заміщення вільних робочих місць і вакантних посад, в тому числі інвалідів” відповідач вказував про потребу в працівниках-інвалідах, що свідчить про належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
При дослідженні матеріалів справи було встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону органами -позивачем не були представлені і у справі відсутні.
Слід зазначити, що діюче законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За таких обставин суд вважає, що немає підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005р.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 7, 9, 17, 79, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанови набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 13.06.06р. о 14 год 00 хвил.
Суддя Водолажська Н.С.