АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2984/16-ц Номер провадження 22-ц/786/283/18Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.,

позивачки ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 р. ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що протягом тривалого часу ОСОБА_3, який проживає в її дворі, у вечірній та нічний час, порушуючи громадський порядок, безпричинно вчиняв шум, голосно висловлювався нецензурною лайкою, справляв природні потреби в її дворі під вікнами будинку, на вимоги припинити хуліганські дії не реагував, а також разом із своїми друзями неодноразово завдавав їй майнової шкоди, а саме: виламували вхідні двері, поламали хвірточку, викрали нові інструменти, метал, виламували замки та вчиняли іншу матеріальну шкоду в великих розмірах, поширював свідомо неправдиві відомості щодо неї, що принижують її, порочать її честь, гідність, ділову репутацію як викладача; давав непристойну оцінку її особистих якостей, а саме, що вона неадекватна, страждає дослівно: «манією переслідування».

Неодноразові звернення до правоохоронних органів з заявами про протиправні дії відповідача та його спільників про притягнення до відповідальності були розглянуті, проведена перевірка, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеною слідчим Крамаренко А.О. 21.10.2013 року, де в ході виконання слідчих дій було допитано ОСОБА_3, який повідомив, що знає родину позивачки, але не підтримує з ними ніяких відносин, та відмітив, що до побиття позивачки ніякого відношення не має; вважає членів родини позивачки неадекватними, такими, що страждають дослівно: «манією переслідування».

ОСОБА_2 вважає що відповідач поширював свідомо неправдиві відомості, що порочать її честь, гідність і ділову репутацію, надавав непристойну оцінку її поведінки і особистості у формі, що суперечить формі спілкування між людьми, заподіявши їй моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні духовної рівноваги в зв'язку з тим, що вона була ображена та принижена. На даний час їй доводиться пояснювати і спростовувати брехню, поширену перед людьми, що вимагає додаткової організації її життя.

На цих підставах просила визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_3, такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію також просила стягнути з відповідача на її користь суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 гривень.

Ухвалою суду першої інстанції від 17 травня 2017 року за заявою позивачки залучено в якості співвідповідачів до участі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.є 50).

У поданій заяві позивачка, серед іншого, просила зобов'язати вказаних осібспростувати поширену недостовірну інформацію відносно неї у спосіб, у який вона була поширена.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

З рішенням суду не погодилась позивачка ОСОБА_2, яка прохає скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висловлювання відповідача в її адресу та щодо її сім'ї є неправдивими, порочать її честь, гідність, ділову репутацію як викладача, а ці дії відповідачів завдали їй моральну шкоду.

В судове засідання відповідачі не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_2, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що підставою заявленого ОСОБА_2 позову слугували відомості, які відповідач ОСОБА_3 надав під час його допитів у кримінальному провадженні № 12013180260000121, відкритому за фактом вчинення 14 січня 2013 року хуліганських дій невідомими особами, де він зазначив, що не підтримує дружніх відносин з сім'єю ОСОБА_2, тому що вважає, що ця сім'я має неадекватну поведінку та манію переслідування.

Зазначені покази були зафіксовані у протоколі допиту від 19.11.2013 (а.с.102-103) та постановах про закриття кримінального провадження, винесених 21 жовтня 2013 року слідчим СВ Миргородського МВ УМВС України в Полтавській області лейтенантом міліції ОСОБА_4 та 18 травня 2015 року слідчим СВ Миргородського МВ УМВС України в Полтавській області капітаном міліції ОСОБА_5, які залучені судом першої інстанції у даній справі в якості співвідповідачів (а.с. 7, 49).

Вказані відомості позивачка ОСОБА_2 вважає неправдивими, такими, що принижують її, порочать її честь, гідність, ділову репутацію як викладача, була надана непристойна оцінка її поведінки і особистості у формі, що суперечить формі спілкування між людьми, що заподіяло їй моральної шкоди.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову ОСОБА_2 оскільки висловлювання відповідача ОСОБА_3 є оціночними судженнями та припущеннями, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

За правилами ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної: інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про інформацію», основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, достовірність і повнота інформації, правомірність одержання, використання, поширення інформації.

Згідно зі ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Як роз'яснено у пунктах 1, 2, 3, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим, статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Проте, відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України ( в редакції, чинні на час ухвалення рішення), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У п. 4 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 Верховний Суд України роз'яснив, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У п. 15 вищевказаної Постанови Пленуму ВСУ роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до п. 19 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз вищевказаних правових норм, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що висловлювання відповідача ОСОБА_3 на адресу сім'ї позивачки ОСОБА_2, яке викладене у протоколі допиту, є висловлюванням, яке не містить фактичних даних; є припущенням особи, що не володіє спеціальними знаннями у певній галузі знань, та, відповідно, являється оціночним судженням з приводу дій позивача щодо безпідставного обвинувачення у вчиненні злочину, а також не є таким, що висловлене у брутальній, принизливій чи непристойній формі.

Також суд першої інстанції вірно послався на те, що позивачка в поданій позовній заяві не вказала, яким саме чином вищезазначені висловлювання відповідача формують негативне уявлення щодо неї у громадян та у правоохоронних органів, враховуючи те, що відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства відомості, отримані в ході здійснення кримінального провадження, не повинні розголошуватись, та що для перевірки та оцінки цих відомостей встановлений спеціальний порядок.

Як роз'яснено Верховним Судом України у п. 17 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист честі, гідності, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

З огляду на наведені роз'яснення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 до слідчих Миргородського МРВ УМВС України в Полтавській області Крамаренко А.О. та Батієнко Я.І., які при прийняті рішення про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 внесли у постанову його покази, що не є розповсюдженням недостовірної інформації щодо позивачки.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги позивачки, які фактично дублюють позовні вимоги, зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, відтак на увагу колегії суддів не заслуговують.

Посилання позивачки на те, що висловлювання відповідача ОСОБА_3 є наклепом, не знайшли свого підтвердження.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382-384, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 20.02.2018 р.

Головуючий /підпис/ О.В.Чумак

Судді /підпис/ Ю.В.Дряниця

/підпис/ Л.І.Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області О.В.Чумак