Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 607/17330/14-ц

провадження № 61-943св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича - Коцюби Надії Ярославівни, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2016 року у складі судді Грицака Р. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року у складі суддів Загорського О. О., Козака І. О., Хоми М. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») про визнання недійсним договору поруки № 1 від 20 лютого 2007 року укладеного між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення кредитного договору № 11120120000, який було укладено ОСОБА_5 та АКІБ «УкрСиббанк» 20 лютого 2007 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у вересні 2014 року ОСОБА_4 стало відомо про те, що 20 лютого 2007 року від його імені було підписано договір поруки № 1 з АКІБ «УкрСиббанк», за умовами якого він поручився відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед АКІБ «УкрСиббанк», які виникають за кредитним договором № 11120120000 від 20 лютого 2007 року. Вказував, що вказаний договір поруки із банком не підписував, зазначений договір є нікчемним та посилаючись на статтю 204 ЦК України просив визнати його недійсним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 1 від 20 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення кредитного договору № 11120120000, укладеного між ОСОБА_5 та АКІБ «УкрСиббанк» 20 лютого 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір поруки є недійсним, оскільки судово-почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис в оспорюваному договорі в графі «поручитель» виконано не ОСОБА_4, а іншою особою.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. - Коцюба Н. Я., просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що порука має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору поруки, тому оскільки відсутні підстави визнання недійсним кредитного договору вимога про визнання недійсним договору поруки є безпідставною та необґрунтованою. При укладенні та оформленні договору поруки сторонами в повній мірі були дотримані вимоги законодавства, зокрема, поручителем було надано банку паспортні дані, відомостей про втрату позивачем паспорту в період підписання договору поруки не надано. Позивачем не доведено, що його підпис на договорі є підроблений та договір укладений без його відома, а висновок експерта, згідно статті 147 ЦПК України, в редакції 2004 року, для суду не є обов'язковим, не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами. Подання позовної заяви є спробою ухилитися від відповідальності перед банком. Судами не було застосовано строк позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи подано не було.

04 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 20 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 11120120000, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 45 000 доларів США строком до 19 лютого 2018 року зі сплатою 12,3 % річних за користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання умов кредитного договору 20 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» як кредитором, ОСОБА_5 як позичальником, та ОСОБА_4 як поручителем, укладено договір поруки № 1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником усіх зобов'язань, які виникають з кредитного договору № 11120120000.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. За умовами договору ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема за кредитним договором № 11120120000 та оспорюваним договором поруки.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної (судово-почеркознавчої та ТЕД) експертизи № 264/265/15-22 від 04 вересня 2015 року, підпис в графі «Поручитель» у договорі поруки № 1 від 20 лютого 2007 року, укладеному між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_5 (позичальником) та ОСОБА_4 (поручителем), виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з деяким наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_4

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та технічної експертизи документів № 745/746/15-22 від 28 березня 2016 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на договорі поруки № 1 від 20 лютого 2007 року виконано рукописним способом, без попередньої технічної підготовки до їх виконання та без застосування технічних засобів відтворення.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК Українивизначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно вимог статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсний з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, в редакції яка діяла на час розгляду справи судами, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини шостої статті 147 ЦПК України, в редакції яка діяла на час розгляду справи судами, висновок експерта для суду не є беззаперечним доказом і оцінюється судом за правилами, установленими статтею 212 ЦПК України у відповідній редакції.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_4 не підписував спірний договір поруки від 20 лютого 2007 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого договору поруки недійсним на підставі статті 215 ЦК України, оскільки у ОСОБА_4 не буловолевиявлення на укладення цього правочину.

Доводи касаційної скарги щодо особистого підписання ОСОБА_4 договору поруки від 20 лютого 2007 рокуспростовуються результатами проведених у справі експертиз, дослідженими судами матеріалами справи в їх сукупності та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що договір поруки може бути визнаний недійсним виключно за наслідками недійсності кредитного договору зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами положень законодавства щодо строку позовної давності також не можуть бути підставами для скасування оскаржених судових рішень, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_4 дізнався про існування оспореного договору поруки у вересні 2014 року, що не спростовано відповідачами, а до суду із даним позовом звернувся у жовтні 2014 року, тобто в межах загального строку позовної давності, який встановлений статтею 257 ЦК україни.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича - Коцюби Надії Ярославівни, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

В. С. Висоцька

С. Ю. Мартєв