Справа № 2-а-961/2023/2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2009 р. Суддя Куп"янського міськрайонного суду Харківської області Коваленко О. А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Куп"янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" за 2008 рік, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі (надалі - Управління), в якому просить суд зобов"язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2008 рік.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.
Але відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р., яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі й щодо зупинення ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснили нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.
У судове засідання позивачка не з"явилася, надавши заяву про розгляд справи без її участі, в порядку письмового провадження, уточнивши, що просить зобов"язати Управління нарахувати та виплатити їй недоплачене підвищення до пенсії як "дитині війни".
Представник відповідача у судове засідання також не з"явився, надавши заяву про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження. У письмових запереченнях просить суд в задоволенні позову відмовити. В обгрунтування своїх доводів зазначає, що вважає свої дії щодо невиплати позивачці доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов"язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати, та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Також відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до суду, визначеного ст.. 99 КАС України.
У відповідності до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.
Вважаю можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів встановлено наступне.
Позивачка має статус "Дитини війни", що підтверджується пенсійним посвідченням № 156347 від 4 грудня 2003 р. (а. с. 6).
Враховуючи зазначений статус позивачки, вона відповідно до ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень Управління встановлено, що відповідач не здійснює позивачці зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, прихожу до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Що стосується вимог позивачки про зобов"язання відповідача виплачувати їй в 2008 р. щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то вважаю такі вимоги часткового обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
З 1 січня 2008 р. позивачці було нараховане та виплачене зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі від 21 жовтня 2009 р. № 14081-02/18.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. за № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону України про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв"язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов"язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, дохожу до висновку, що з 22 травня 2008 р. відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22 травня 2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачці доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Між тим, до 22 травня 2008 р., тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачці доплати, передбачені ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 1 січня 2008 р., з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік на про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2008 р. по 21 травня 2008 р. задоволенню не підлягають.
Згідно ст.. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.
Відповідно до цього Закону у 2008 р. позивачці підлягали доплати до пенсії:
травень 481 х 30% = 144,3 грн.;
червень 481 х 30% = 144,3 грн.;
липень 482 х 30% = 144,6 грн.;
серпень 482 х 30% = 144,6 грн.;
вересень 482 х 30% = 144,6 грн.;
жовтень 498 х 30% = 149,4 грн.;
листопад 498 х 30% = 149,4 грн.;
грудень 498 х 30% = 149,4 грн.;
всього: 1170,60 грн.
Але із наданої довідки вбачається, що позивачці з травня по 31 грудня 2008 р. було виплачено тільки 390,20 грн., різниця між виплаченими та не виплаченими сумами цієї доплати становить 780,40 грн.
Відповідно до статті 63 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", необхідно зазначити наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивачка відповідно до ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, вважаю необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії, встановленої ст.. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також необхідно відхилити доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов"язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 р. за № 121/2001, і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов"язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладено на Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.
Крім того, вважаю безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов"язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 р. за № 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов"язок щодо:
- призначення пенсії;
- підготовки документів для її виплати;
- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. за № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов"язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов"язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов"язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, вважаю, що вони не виконали свої повноважень без поважних причин.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, вважаю безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обгрунтування правомірності невиконання своїх зобов"язань перед позивачкою.
Крім того, відповідачем в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов"язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов"язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов"язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Також необхідно відхилити заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до адміністративного суду з позовом через наступне.
Порушення прав позивачки, яка мала право на отримання доплати до пенсії, у відповідності зі ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" тривало з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. і припинилось лише 1 січня 2008 р. після внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, не вбачаю пропущення позивачкою строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, вважаю необхідним на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі Харківської області по невиконанню з 22 травня 2008 р. приписів ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 2 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі Харківської області.
Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1-70 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Куп"янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
СУДДЯ КОВАЛЕНКО О. А.