Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 371/1899/15-ц

провадження № 61-2677 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2.,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Потік-Агро»,

представник відповідача - Федоренко Анатолій Миколайович,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Миронівському районі,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Потік-Агро» на рішення апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Воробйової Н. С., Приходька К. П., від 18 липня2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Улистопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Потік-Агро» (далі - ТОВ «Потік-Агро») про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Потік-Агро» було укладено договір оренди землі. Після підписання всі примірники договору оренди залишились у керівництва ТОВ «Потік-Агро» з метою їх державної реєстрації, примірник договору не було повернуто позивачу.

Після звернення 11 травня 2015 року до правоохоронних органів з приводу зловживання керівником ТОВ «Потік-Агро» службовим становищем, яке полягало в утриманні майнових сертифікатів, ОСОБА_2 дізнався, що його підпис у договорі оренди землі та акті приймання-передачі земельної ділянки є підробленим.

В результаті проведеної почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис ОСОБА_2 в договорі оренди землі від 28 грудня 2011 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Оскільки ОСОБА_2 не давав згоди на укладення договору оренди землі від 28 грудня 2011 року не ставив свій підпис в графі «орендодавець», підпис його у договорі є підробленим, просив визнаний вказаний договір оренди землі від 28 грудня 2011 року недійсним.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області у складі судді Пархоменко В. М. від 2 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник не надали суду доказів про те, що відсутність власноручного підпису позивача в договорі призвело до істотного порушення його прав, а позивач сам підтвердив, що договорами займалася його дружина, а він в ці питання не вникав, розмір орендної плати його влаштовував, і ніяких претензій до відповідача він не мав.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 липня

2016 рокурішення Миронівського районного суду Київської області від 2 червня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір оренди землі від 28 грудня 2011 року укладений між ОСОБА_2 та

ТОВ «Потік-Агро» недійсним. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що підпис в графі «орендодавець» в оспореному правочині вчинено не позивачем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача.

5 серпня 2016 року ТОВ «Потік-Агро» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення районного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належним чином обставин справи та не перевірив доводів відповідача про те, що позивач отримував орендну плату, чим визнавав дійсність даного договору.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом установлено, що ОСОБА_2 має на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,3039 га, розташовану на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку був виданий позивачу на підставі розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 9 серпня 2002 року та зареєстрований в книзі записів державних актів.

Відповідно до договору оренди землі від 28 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Потік-Агро» позивач передав, а ТОВ «Потік-Агро» отримало в оренду земельну ділянку площею 4,3039 га строком на п'ять років.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 12 березня 2016 року, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, підписи від імені ОСОБА_2 у графі «орендодавець» у договорі оренди землі від 28 грудня 2011 року та у акті приймання-передачі земельної ділянки

від 28 грудня 2011 року, який є додатком до договору оренди землі, виконано не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пред'являючи позов, Федоренко А. М. посилався на відсутність волевиявлення під час укладення оспорюваного договору, оскільки до реєстрації надано договір оренди, зміст якого не відповідає підписаному позивачем. Підпис на зареєстрованому договорі є підробним.

За змістом статей 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно до частини третьої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року, встановив фактичні обставини справи та прийшов до правильного правового висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 ЦК України оскільки спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину.

Враховуючи те, що висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення без змін, відповідно до положень статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника товариство з обмеженою відповідальністю «Потік-Агро» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 18 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк