ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №П/811/694/17

адміністративне провадження №К/9901/3745/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (головуючий суддя - Брегей Р.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Ясенова Т.І., Іванова С.М.),

у адміністративній справі №П/811/694/17 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) до Приватної агрофірми «Зоря» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Відділення Фонду звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з Приватної агрофірми «Зоря» адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році в розмірі 39 771,70 грн., а також пеню в розмірі 31,82 грн. за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позову зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XІI) Приватна агрофірма «Зоря» не забезпечила працевлаштування інвалідів та не сплатила за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачем не було виконано нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції. Також зазначає, що сплата зазначених санкцій не ставиться в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інвалідів.

У відзиві на касаційні скарги позивач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, оскільки вважає її безпідставною та необґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2016 рік, поданим Приватною агрофірмою «Зоря» до Відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 53 особи, норматив створення робочих місць, за вимогами статті 19 Закону № 875-XІI, для працевлаштування інвалідів склав 2 робочих місця, а кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа. У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць (1 місце), призначених для працевлаштування інвалідів, Приватній агрофірмі «Зоря» була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 39 771,70 грн., а також пеня за несвоєчасну їх сплату у розмірі 31,82 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем вжито всі належні заходи щодо працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини першої статті 18-1 Закону №875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини третьої статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як встановлено судами, відповідачем щомісяця протягом 2016 року подавалась до Компанівського районного центру зайнятості звітність (інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН про наявність вакансій, а також створено кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Орган державної служби зайнятості був повідомлений про наявність у відповідача в 2016 році вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про вжиття Приватною агрофірмою «Зоря» заходів щодо утворення робочих місць у 2016 році для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду