ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" червня 2006 р.
о 12:05год. Справа № АС-41/195-06
вх. № 6144/1-41
Суддя господарського суду Харківської області Мінаєва О.М.
за участю секретаря судового засідання Данилко В.О.
представників сторін :
позивача - Яценко О.П.
відповідача - Томчишен С.В., Русс В.Ф.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до ТОВ "Ізюмське звірогосподарство" м. Ізюм
про стягнення 21699,82 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, суб’єкт владних повноважень Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача - ТОВ "Ізюмське звірогосподарство", м.Ізюм 21699,82грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів, але фактично середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 5 осіб, у зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві 21519,06грн. штрафних санкцій, та 180,76грн. пені за прострочення платежу.
Відповідач у відзиві на позов та судовому засіданні проти пред*явлених до нього вимог заперечує, посилаючись на те, що ним було створено 6 робочих місць для працевлаштування інваліда, окрім того, він надавав звіти форми 3-ПН у райцентр зайнятості, однак інваліди компетентними органами на підприємство не направлялися.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому Законом.
Згідно Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Згідно наданих суду документів, звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році на підприємстві відповідача становить 189 осіб, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році - 8 місць. На підприємстві відповідача у 2005 році працювало 6 інвалідів, що підтверджується розділом 2 Звіту про зайнятость та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, і не заперечується позивачем. Суд не приймає посилання позивача на Інструкцією із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995р. №171, оскільки надано докази, що в 2005р. на підприємстві відповідача працювало 6 інвалідів.
Суд зазначає, що інваліди працювали у позивача не повний рік, але, наведений Закон не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.
Таким чином, відповідач виконав вимоги чинного законодавства і створив встановлений Законом норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні " працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. №314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що у 2005 році відповідач звертався до органів, на які згідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" покладено обов'язок здійснювати працевлаштування інвалідів, та подавав вакансії 3-ПН з вказанням про потребу в інвалідах, зокрема до Ізюмського міського-районного центру зайнятості (лист вих. № 1000 від 10.05.2006р.). Проте, районним центром зайнятості інваліди до відповідача на працевлаштування не направлялися.
Таким чином, відповідач сприймав всі необхідні і можливі заходи щодо створення робочих місць і забезпечення умов для працевлаштування інвалідів. Доказів відмови підприємства в працевлаштуванні інваліда позивачем не надано.
Враховуючи наведене, а також те, що інваліди уповноваженими органами на підприємство не направлялись, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 4, 8, 51, 69, 86, 94, 160- 163 , Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова у повному обсязі складена 13.06.2006р.
Суддя Мінаєва О.М.