Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 761/16778/15-ц

провадження № 61-2876св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є., від 17 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи у шлюбі сторони у справі, на підставі договору купівлі продажу від 21 травня 2013 року, придбали у власність у рівних долях квартиру АДРЕСА_1. Разом з тим позивач посилався на те, що при купівлі вказаної квартири вніс 85 % її вартості. Внесені ним кошти були його особистою власністю, а тому його частка у праві власності на спірну квартиру повинна відповідати сумі внесених ним коштів, а саме: повинна складати не 1/2 частини квартири, а 17/20 частини спірної квартири.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право приватної власності на 17/20 частини квартири АДРЕСА_1 та на 3/20 частини вказаної квартири за ОСОБА_5

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 17/20 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 3/20 частини квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_1 було витрачено кошти, у розмірі 394 000 грн, які не були спільним майном сторін, а тому його частка у праві власності на вказану квартиру повинна відповідати сумі внесених ним коштів, а саме: 17/20 частини спірної квартири.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на підставі договору купівлі продажу квартири від 21 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р., який є чинним на час розгляду справи, сторони за їх спільною згодою придбали квартиру АДРЕСА_1 у спільну часткову власність, разом з тим визначили свої рівні частки у спільній сумісній власності подружжя - у рівних долях.

13 грудня 2016 рокуОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що частка у праві власності позивача на спірну квартиру повинна складати 17/20 частини спірної квартири, оскільки він вніс кошти у розмірі 394 000 грн, які були його особистою приватною власністю, а саме: кошти у розмірі 344 000 грн отримані ним від продажу квартири АДРЕСА_2, що належала йому на праві приватної власності, яку було продано у день купівлі спірної квартири.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що з 07 вересня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року.

У період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р., сторонами було придбано у власність за 463 594 грн у рівних долях квартиру АДРЕСА_1.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Встановлено, що із договору купівлі-продажу від 21 травня 2013 року вбачається, що на час набуття спірної квартири сторони діяли добровільно, і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій за спільною згодою визначили їх рівні частки у спільній сумісній власності подружжя.

При цьому в пункті 13 вказаного договору сторони заявили, що вони однаково розуміють значення і умови цієї угоди та правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при її укладенні, а також те, що вона не носить характер фіктивного та удаваного правочину. Окрім того, згода дружини покупця ОСОБА_2 на покупку ним 1/2 частини квартири та згода чоловіка покупця ОСОБА_5 на придбання нею 1/2 частини квартири викладена в окремих заявах сторін у справі, підпис на яких засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р. 21 травня 2013 року та приєднано до примірника договору, призначеному для зберігання у справах приватного нотаріуса.

Вказаний договір купівлі-продажу квартири є чинним.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи), враховуючи те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що всі одержані від продажу належної йому на праві власності квартири та отримані в борг від батька грошові кошти були витрачені ним на придбання спірної квартири, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на 17/20 частини спірної квартири, оскільки договором купівлі-продажу квартири від 21 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І. Р., уже було визначено право власності по 1/2 частини указаної квартири за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за спільною згодою сторін, який у передбаченому законом порядку недійсним не визнавався.

Суд першої інстанції на указані умови договору купівлі-продажу квартири від 21 травня 2013 року уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересех якого діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило