Категорія 2.3
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2009 року Справа № 2а-24014/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
суддів Борзаниці С.В., Пляшкової К.О.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1
(довіреність від 24.02.2009 реєстр. № 2-65)
від відповідача – провідний спеціаліст Легка Ю.Ю.
(довіреності від 11.12.2008 № 29-32/155,
від 26.08.2009 № 15-9-2937)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_3
до Кабінету Міністрів України
про визнання неправомірною (протиправною) бездіяльності та зобов’язання розглянути звернення,
ВСТАНОВИВ:
01 липня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною (протиправною) бездіяльності Кабінету Міністрів України в ненаданні об’єктивної, повної і точної відповіді за зверненням (заявою) громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року та зобов’язання Кабінету Міністрів України об’єктивно та вчасно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року і прийняти рішення відповідно до чинного законодавства та безпосередньо повідомити громадянку про наслідки розгляду її заяви (клопотання), надавши об’єктивну, повну, точну та обґрунтовану відповідь на її звернення в строки, передбачені законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
ОСОБА_3, інвалід другої групи (трудового каліцтва) 30 березня 2009 року письмово звернулась до Кабінету Міністрів України з проханням сприяти вирішенню проблемного питання, що склалось – інвалід другої групи опинився в ситуації, коли відшкодувати підтверджену судовим рішенням завдану шкоду її здоров’ю в державі Україна немає кому. У зверненні громадянка ОСОБА_3 нормативно обґрунтувала своє звернення саме до Кабінету Міністрів України, щоб унеможливити ігнорування вищого органу в системі органів виконавчої влади щодо її звернення і надання відповіді відповідно до вимог чинного законодавства. Але, в порушення конституційного права громадянки України на отримання інформації, ігноруючи свій обов’язок, передбачений чинним законодавством, Кабінет Міністрів України проігнорував звернення (заяву) громадянки, ухилився від надання об’єктивної, повної і точної відповіді шляхом переадресації листа іншому державному органу, до повноважень якого не входить вчинення дій, передбачених у зверненні.
Підтвердженням того, що саме до компетенції Кабінету Міністрів України, а не до якогось іншого державного органу відноситься вирішення питання, порушеного у зверненні громадянки ОСОБА_3, позивач вважає те, що питання щодо здійснення виплат, пов’язаних з трудовим каліцтвом в рамках чинного законодавства може бути безпосередньо вирішено Правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» до складу Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники держави, які призначаються Кабінетом Міністрів України. Тобто, зазначає в позові позивач, тільки Кабінет Міністрів України безпосередньо або через представників держави у Правлінні Фонду соціального страхування від нещасних випадків могло звернутися з проханням щодо розгляду і прийняття відповідним органом Фонду рішення про виплати ОСОБА_3 заборгованості по рішенню суду у зв’язку із нещасним випадком та розпочати їй виплату відповідних страхових виплат, передбачених чинним законодавством України. Але замість того, щоб звернутися до Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків і повідомити про це ОСОБА_3 або надати обґрунтовану відповідь з питання неможливості такого звернення, Кабінет Міністрів України надіслав це звернення до Міністерства юстиції України, яке своїм листом департаменту державної виконавчої служби від 28 квітня 2009 року № А-10852-25 повідомило суб’єкта звернення про стан виконавчого провадження.
Враховуючи наведене, позивач приходить до висновку, що ненадання Кабінетом Міністрів України їй об’єктивної, повної і точної відповіді на її звернення від 30 березня 2009 року є порушенням її конституційного права на звернення і отримання відповідної інформації, що є проявом неправомірної (протиправної) бездіяльності і підлягає поновленню її порушеного права в адміністративному суді.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Кабінет Міністрів України в особі Головного управління юстиції у Луганській області, що діє за дорученням Міністерства юстиції України від 11 грудня 2008 року № 29-32/155, позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 16 вересня 2009 року № 15-9-3133 (арк. справи 36-38). В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв’язку з тим, що позовні вимоги про визнання неправомірною (протиправною) бездіяльності Кабінету Міністрів України в ненаданні об’єктивної, повної і точної відповіді на звернення гродадянки ОСОБА_3 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог статті 180 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем’єр-міністрові, Першому віце-прем’єр-міністрові, віце-прем’єр-міністрам, розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та в порядку, встановленому цим Регламентом. Секретаріат Кабінету Міністрів опрацьовує звернення громадян та готує пропозиції для розгляду Прем’єр-міністром, Першим віце-прем’єр-міністром, Віце-прем’єр-міністром відповідно до їх компетенції для прийняття рішення щодо порушеного питання. Якщо вирішення питання, порушеного у зверненні, не належить до повноважень Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає звернення протягом п’яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється авторові.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.
Керуючись вищевказаними положеннями законодавства Секретаріат Кабінету Міністрів України 03 квітня 2009 року за № 41-А-014041/12 лист позивача надіслав для розгляду по суті до Міністерства юстиції України. Дотримуючись строків розгляду звернень громадян, передбачених Законом України «Про звернення громадян», позивачу було надано відповідь на її звернення, що підтверджується листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28 квітня 2009 року за № А-10852-25.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулась до Кабінету Міністрів України із заявою від 30 березня 2009 року (арк. справи 8). В заяві ОСОБА_3 зазначила, що є рішення суду про відшкодування завданої її здоров’ю шкоди, але підприємство, яке визнано винним в ушкодженні її здоров’я, ліквідоване, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків відмовляється прийняти на себе зобов’язання по здійсненню виплат. Рішення суду виконувати нема кому, а інвалід другої групи без засобів існування залишається сам на сам із своїми проблемами (головною проблемою є підтримання своєї життєдіяльності).
У заяві зазначено, що заявник вважає, що Кабінет Міністрів України до прийняття відповідного нормативного акта, що встановлює порядок відшкодування шкоди у разі ліквідації винної сторони) для підтвердження статусу України як правової та соціальної держави, через своїх уповноважених представників у Правлінні Фонду соціального страхування від нещасних випадків, може посприяти прийняттю рішення на її користь, оскільки відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» до складу Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники держави, які призначаються Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, ОСОБА_3 у зверненні просить Прем’єр Міністра України як керівника Кабінету Міністрів України, звернутися до Фонду соціального страхування від нещасних випадків безпосередньо або через представників держави у Правлінні Фонду соціального страхування від нещасних випадків з проханням прийняти відповідним органом Фонду рішення щодо виплати ОСОБА_3 заборгованості по рішенню суду у зв’язку із нещасним випадком та розпочати їй виплату відповідних страхових виплат, передбачених чинним законодавством України.
03 квітня 2009 року листом за № 41-А-014041/12 Секретаріат Кабінету Міністрів України звернення громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» надіслав Міністерству юстиції України (арк. справи 9).
Згідно із статтею 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Звернення відповідно до вимог статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ст. 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян»).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Суд вважає такими, що відповідають частині 3 статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», дії відповідача щодо надіслання 03 квітня 2009 року листом за № 41-А-014041/12 до Міністерства юстиції України звернення громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року, оскільки питання, порушені у зверненні громадянки ОСОБА_3, не входять до повноважень Кабінету Міністрів України.
Оскільки відповідно до частини 3 статті 14 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком, а Кабінет Міністрів України відповідно до статті 17 зазначеного Закону призначає до складу Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків представників держави, позивач вважає, що питання порушені у зверненні від 30 березня 2009 року входять до повноважень Кабінету Міністрів України.
Проте даний висновок позивача суд вважає безпідставним та нормативно необґрунтованим, оскільки наявність у Кабінету Міністрів України повноважень на призначення до складу Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків представників держави не надає Кабінету Міністрів України повноважень безпосередньо або через представників держави у Правлінні Фонду соціального страхування від нещасних випадків приймати рішення щодо виплати ОСОБА_3 заборгованості по рішенню суду у зв’язку із нещасним випадком та розпочати їй виплату відповідних страхових виплат, передбачених чинним законодавством України.
Питання щодо затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат відповідно до пункту 7 частини 7 статті 17 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» належить до компетенції Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Оскільки у зверненні йшла мова про невиплату заявнику заборгованості по рішенню суду у зв’язку із нещасним випадком, суд вважає обґрунтованим надіслання звернення громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року до Міністерства юстиції України, оскільки відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, основними завданнями Міністерства юстиції України, серед іншого, є організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя та організація розгляду звернень громадян з питань, що належать до його компетенції і пов’язані з роботою управлінь юстиції, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, вжиття відповідних заходів.
Враховуючи, що частиною 2 статті 1 Закону України від 16 травня 2008 року № 279-VI «Про Кабінет Міністрів України» регламентовано, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів, і вирішення питання, порушеного у зверненні позивача від 30 березня 2009 року, може бути вирішено через міністерства, у суду відсутні підстави зобов’язувати відповідача об’єктивно та вчасно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року і прийняти рішення відповідно до чинного законодавства та безпосередньо повідомити громадянку про наслідки розгляду її заяви (клопотання), надавши об’єктивну, повну, точну та обґрунтовану відповідь на її звернення в строки, передбачені законом, як то просить позивач у позові.
Стосовно доводів представника позивача, що лист від 03 квітня 2009 року за № 41-А-014041/12 про направлення до Міністерства юстиції України звернення громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року, складений та підписаний неповноважною особою – завідуючим відділом розгляду звернення громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 50 Закону України від 16 травня 2008 року № 279-VI «Про Кабінет Міністрів України» Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
Відповідно до параграфу 180 глави 3 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем’єр-міністрові, Першому віце-прем’єр-міністрові, віце-прем’єр-міністрам, розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та в порядку, встановленому цим Регламентом. Секретаріат Кабінету Міністрів опрацьовує звернення громадян та готує пропозиції для розгляду Прем’єр-міністром, Першим віце-прем’єр-міністром, Віце-прем’єр-міністром відповідно до їх компетенції для прийняття рішення щодо порушеного питання. Якщо вирішення питання, порушеного у зверненні, не належить до повноважень Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає звернення протягом п’яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється авторові.
Таким чином, Регламентом Кабінету Міністрів України чітко врегульовано питання, що саме Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає звернення протягом п’яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, якщо вирішення питання, порушеного у зверненні, не належить до повноважень Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, про що повідомляється авторові.
Згідно із Тимчасовим положенням про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 761, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, Секретаріат Кабінету Міністрів України є постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Організаційна структура Секретаріату включає керівництво в особі Урядового Секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, департаменти, самостійні управління, відділи. Департаменти, самостійні управління та відділи Секретаріату: здійснюють функції відповідно до цього Положення і положень про них, які затверджуються Урядовим Секретарем Кабінету Міністрів України; забезпечують діяльність Кабінету Міністрів України з питань, що належать до їх компетенції; Департаменти, самостійні управління та відділи очолюють відповідно директори департаментів, начальники управлінь та завідуючі відділами.
Як вбачається з листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2009 року № 13666/0/2-09, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України підрозділом, на якого у відповідності із частиною 2 статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» покладені обов’язки щодо розгляду звернень громадян, - є відділ розгляду звернень громадян Управління у зв’язках з громадськістю (арк. справи 45).
Зазначене спростовує доводи представника позивача, що лист від 03 квітня 2009 року за № 41-А-014041/12 про направлення до Міністерства юстиції України звернення громадянки ОСОБА_3 від 30 березня 2009 року, складений та підписаний неповноважною особою.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений та у цій справі немає судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, які підлягають відшкодуванню відповідачу.
На підставі частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 листопада 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 23 листопада 2009 року.
Головуючий суддя Т.І. Чернявська
Суддя С.В. Борзаниця
Суддя К.О. Пляшкова