22-ц/775/131/2018(м)

266/4613/17

Головуючий у 1 інстанції Шишилін О.Г.

Доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 48

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Мироненко І.П., Баркова В.М.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без дозволу батька за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області, ухвалене 11 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 із позовом про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без дозволу батька.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що до 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 року у них народилася дитина - ОСОБА_3. З моменту розірвання шлюбу дитина проживає з нею окремо від відповідача, та знаходиться на її утриманні і вихованні. Дитина з 2011 року є вихованцем та солістом «Народного художнього колективу» хореографічного ансамблю «Натхнення» комунальної комплексної установи «Маріупольського Палацу естетичного виховання», який згідно з учбовими планами планує прийняти участь у Міжнародних фестивалях та конкурсах в Угорщині, Австрії, Польщі, Литві, Болгарії, Чорногорії, Чехії, Білорусі та Турції. Крім того у позивача в Білорусі та РФ є близькі родичі, з якими вона підтримує родинні стосунки і бажає, щоб і син знав своїх родичів та постійно спілкувався з ними. Також у зв'язку зі складною обстановкою в регіоні, яка склалася внаслідок проведення антитерористичної операції та погрозою можливого початку військових дій у м. Маріуполі позивач, з метою збереження життя та здоров'я дитини, допускає виїзд за межі України. Однак отримати згоду батька на виготовлення проїзних документів для виїзду за межі України та нотаріальну згоду на виїзд дитини за кордон вона не має можливості, оскільки той перебуває на території, непідконтрольній українській владі, тому вона змушена була звернутися до суду. Просила суд надати дозвіл на виготовлення проїзних документів для виїзду за кордон та надати дозвіл на виїзд дитини ОСОБА_3 за межі України в Венгерську Республіку, Австрійську Республіку, Республіку Польща, Литовську Республіку, Республіку Болгарія, Чеську Республіку, Республіку Беларусь, Турецьку Республіку та Російську Федерацію без згоди та супроводу батька строком на 3 роки.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на обставини, зазначені у позовній заяві, не дослідив їх та не дав їм належної оцінки, таким чином неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Висновки, що викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. Невідповідність викладених в рішенні суду висновків обставинам справи полягає у невірній оцінці з'ясованих судом обставин та помилковому визначенні у зв'язку з цим їх юридичного значення. ОСОБА_1 вважає, що її бажання отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон повністю узгоджується з її правами та обов'язками, що покладені на неї Сімейним кодексом України. Також вважає, що немає будь-яких обставин, що обмежують у відповідності з законодавством право виїзду дитини за кордон, тим більш, якщо такий виїзд в інтересах дитини.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не явився, про причини неявки суд не повідомив. У відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності_відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи шляхом розміщення інформації на сайті судової влади України.

Заслухавши доповідь судді, позивача ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що 26.05.2008 р. Жовтневим відділом РАЦС ММУЮ Донецької області зроблено відповідний актовий запис №286 (а.с. 11). ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із матір'ю (а.с.14).

Довідкою директора Комунального комплексного позашкільного навчального закладу «Маріупольський міський палац естетичного виховання» від 13.11.2017 р. №122 підтверджується, що ОСОБА_3 є вихованцем та солістом «Народного художнього колективу» хореографічного ансамблю «Натхнення» з 2011 р., є учасником основного складу ансамблю, який приймає участь в Міжнародних фестивалях та конкурсах, що проводиться в таких країнах: Угорщина, Австрія, Польща, Литва, Болгарія, Чорногорія, Чехія, Білорусія, Туреччина (а.с. 13).

Як вбачається зі справи, позивач має родичів на території РФ та Білорусі (а.с. 15-22).

Згідно з даними, розміщеними на сайті «Миротворець», батько дитини - відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса проживання АДРЕСА_1, значиться як бойовик НВФ (а.с. 7-9). Відповідач в суді першої інстанції участі не приймав, до суду не явився, такі обставини не спростував.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що мотиви звернення з даними позовом носять характер припущень, а докази подані ним (довідка про планування приймання участі в Міжнародних фестивалях та конкурсах, документів на підтвердження родинних стосунків), не відображають реальну можливість забезпечити неповнолітню дитину всіма необхідними умовами для її нормального розвитку, оздоровлення та виховання за межами України. Довідка про планування участі в Міжнародних фестивалях та конкурсах не містить достатніх даних про те, до якої країни, коли та протягом якого часу дитина потребує виїзду та часу її повернення. У зв'язку із чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак повністю погодитися з таким висновком неможливо.

Згідно з ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч.ч.7, 8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Між тим, зі справи вбачається, що позивач самостійно виховує дитину, батько дитини не приймає участь в житті дитини, її розвитку. Позивач пояснила суду апеляційної інстанції, що після розірвання шлюбу відповідач уклав договір про забезпечення сина житлом в рахунок аліментного обов'язку, і більш життям сина не цікавився.

Згідно з Конвенцією про права дітей від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України за № 789 від 27 лютого 1991 року, в усіх діях, щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини. Держави - учасниці зобов'язуються поважати права дитини на сімейні зв'язки, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон) оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

У відповідності до ст.ст. 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон, спір вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.

Як зазначалося вище, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В межах положень частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігає об'єктивність і неупередженість,, однак роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, зі справи вбачається, що судом не дотримано в повній мірі вищевказаних положень процесуального закону.

Зі справи вбачається, що відповідач до суду не явився, не скористався правом захистити свої батьківські права шляхом заперечень проти позову. Спір розглянутий судом першої інстанції без участі сторін, незважаючи на те, що позивач в день розгляду справи була в суді, про що свідчить відмітка на її заяві про розгляд справи без її участі. Таким чином, суд не сприяв їй в реалізації процесуальних прав щодо уточнення певних обставин виїзду дитини за межі України.

У зв'язку із неможливістю надати суду першої інстанції необхідні докази не з власної волі, колегією суддів прийнято до уваги довідку, надану позивачем апеляційному суду, щодо часу та періоду виїзду ОСОБА_3 за межі України. Так, з довідки Комунального комплексного позашкільного навчального закладу «Маріупольський міський палац естетичного виховання» від 01.03.2018 року вбачається, що дитячий колектив, учасником якого є ОСОБА_3, планує прийняти участь в Міжнародному фестивалі «Аеда-Європа», що прожить з 22 по 31 березня 2018 року у місті Балатонфюред (Угорщина) та «Злата Камбана» з 25 червня по 08 липня 2018 року у м.Варна (Болгарія).

Відмовляючи в позові повністю, суд всупереч вимогам закону не з'ясував, чи є відповідає виїзд дитини за межі України без дозволу батька інтересам дитини, умова її розвитку та виховання, не з'ясував, який для цього потрібний конкретний час та місце перебування, та ухвалив рішення у порушення прав як дитини, яка має право на розвиток, при цьому суд вказав про захист прав відповідача, який не тільки не заперечував, а й не приймав участі у справі.

З огляду на фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає, що тимчасові поїздки за кордон дитини сторін є однією з форм піклування дитиною, її фізичного, духовного та морального розвитку. Відповідач не цікавиться сином, ухиляється від участі в його розвитку та вихованні, тому позивач позбавлена можливості отримати дозвіл батька на виїзд сина за межі України. Тому суд вважає, що безвідповідальне відношення батька до сина не може бути перешкодою для тимчасового виїзду дитини за кордон.

Враховуючи, що неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судове рішення відповідно до вимог ч.1 ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню в частині відмови в наданні дозволу на виїзд без дозволу батька. А у зв'язку із наданням позивачем відповідних доказів, враховуючи необхідність часу на дорогу до місця перебування дитини за кордоном та повернення до України, апеляційний суд вважає можливим задовольнити вимоги ОСОБА_1 частково, надавши ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дозвіл на виїзд за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Угорщини в період з 15 березня 2018 року по 07 квітня 2018 року та до Болгарії в період з 18 червня 2018 року по 15 липня 2018 року.

В позовній заяві позивач зазначала, що просить дати дозвіл на виїзд дитини на три роки та на невизначений термін перебування, оскільки планує виїзд дитини з України декілька разів та повертатися назад у незаплановані моменти, оскільки фактично у такий спосіб буде не потрібно кожного разу звертатися до суду про надання відповідного дозволу, притому доказів на виїзд до країни спрямування та житлових умов в інших країнах перебування, які вказувала в заяві, не надала ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду; не надала також і відомостей про час повернення дитини до постійного місця проживання.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька не позбавленого батьківських прав надається кожного разу окремо (тобто на кожен виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитини буде знаходитись за кордоном. Тому висновок суду про відмову в інших позовних вимогах є правильним, оскільки відповідає обставинам справи і узгоджується із нормами закону.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору в частині відмови в наданні дозволу на виїзд без дозволу батька, судове рішення відповідно до вимог ст.376 ЦПК підлягає скасуванню в цій частині і ухваленні рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1, надавши ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дозвіл на виїзд за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Угорщини в період з 15 березня 2018 року по 07 квітня 2018 року та до Болгарії в період з 18 червня 2018 року по 15 липня 2018 року.

В іншій частині судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, тому залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 січня 2018 року скасувати в частині відмови в наданні дозволу на виїзд без дозволу батька, позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Надати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дозвіл на виїзд за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Угорщини в період з 15 березня 2018 року по 07 квітня 2018 року та до Болгарії в період з 18 червня 2018 року по 15 липня 2018 року.

В іншій частині залишити рішення без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 05 березня 2018 року.

Судді :

Є.Є.Мальцева

І.П. Мироненко

В.М. Барков