ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.2007 Справа № 17/22
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача)
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнєєва О.С.
при секретарі: Корх К.В.
Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Приватного підприємства “Грант-Житло” м. Олександрія на постанову господарського суду Кіровоградської області від 20.02.07 року у справі № 17/22
за позовом: Приватного підприємства “Грант-Житло” м. Олександрія
до Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії
про скасування вимоги
В С Т А Н О В И В :
Постановою господарського суду Кіровоградської обл. від 20.02.2007 р. у справі № 17/22 (суддя Таран С.В.) позовну заяву Приватного підприємства “Грант-Житло” в частині визнання протиправними дій працівників управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії Кіровоградської обл. щодо донарахування Приватному підприємству “Грант-Житло” збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування за період з 1 квітня 2005 р. по 1 січня 2006 р. в сумі 63 149 грн. 51 коп. та за період з 1 січня 2006 р. по 1 листопада 2006 р. в сумі 89 282 грн. 73 коп. –залишено без розгляду.
В задоволенні позовних вимог про скасування вимоги начальника управління Пенсійного фонду України в м.Олександрія Кіровоградської обл.. № Ю16 від 05.01.2007 р. –відмовлено.
Приватне підприємство “Грант-Житло” не погодилося з вказаною постановою, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування вимог управління Пенсійного фонду України в м.Олександрія № Ю16 від 05.01.2007 р. і винести нову постанову, якою вимогу начальника Управління ПФУ в м.Олександрії № Ю16 від 05.01.2007 р. скасувати.
Скаржник вважає, що оскаржувана постанова винесена в результаті неправильного застосування норм матеріального права, а саме Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, яким впроваджена спрощена система оподаткування.
Відповідач зазначає в апеляційній скарзі, що згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору платять в Пенсійний фонд України в порядку, визначеному законодавством України, а тому вважає, що зазначеною нормою визначено, що сплата збору може відбуватись не тільки в порядку, визначеному Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, а і в порядку, визначеному іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно з абз.7 п.2 вищезазначеного Указу Президента відділення державного казначейства України на наступний день після надходження коштів перераховують суми єдиного податку, зокрема, в Пенсійний фонд України в розмірі 42 %.
Відповідно до викладеного Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” є одним із актів, яким визначено механізм сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, шляхом проведення відрахувань із сум єдиного податку в Пенсійний фонд України.
Господарський суд Кіровоградської області при винесенні оскаржуваної постанови не врахував зазначені обставини, надав необґрунтовані переваги одним нормам права над іншими, в результаті чого порушено права та охоронювані інтереси позивача.
В запереченні на апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Олександрія просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, так як не визнає доводи позивача, викладені в адміністративному позові і вважає їх безпідставними, що судом першої інстанції при вирішенні питання по суті була дана належна оцінка заявленим вимогам із правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач вказує в запереченні на апеляційну скаргу, що ним в письмових запереченнях був доведений факт правомірності винесеного спірного рішення з обґрунтуванням законності і компетентності.
Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії подало письмове клопотання від 24.04.07 р. за № 771/07-21, в якому просило розглянути справу без участі його представника.
Скаржник в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.04.2007 р., яке знаходиться в матеріалах справи, не скористувався наданим законом правом на участь свого представника у судовому засіданні, а тому справу розглянуто без його участі, за наявними в справі матеріалами.
В судовому засіданні оголошено ухвалу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, вказані в апеляційній скарзі, у запереченні на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач зареєстрований в управлінні ПФУ як платник страхових внесків з 10.01.2002 р. (реєстраційний номер платника 1102020746), а тому обов’язок щодо сплати страхових внесків до цільових державних фондів, відповідно до статутних документів, покладається безпосередньо на позивача, свідоцтво про державну реєстрацію № 31802809 від 13.12.2001 р.
В заяві про реєстрацію платника страхових внесків, яка підписана керівником та головним бухгалтером установи зазначено, що платник страхових внесків з порядком нарахування та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду ознайомлений, тобто страхувальником в повному обсязі усвідомлено обов’язок щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, та відповідальність у разі невиконання покладеного обов’язку.
07 грудня 2006 р. управлінням ПФУ в м.Олександрії з відома керівника підприємства була проведена позапланова перевірка позивача щодо повноти нарахування та сплати зобов’язання зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.04.2005 р. по 01.11.2006 р.
За результатами вказаної перевірки складено акт № 112 від 07.12.06 р. своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов’язання зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, в якому зазначено, що ПП “Грант-Житло” за найманих працівників за період з 01.04.2005 р. по 01.01.2006 р. не нараховувались та не сплачувались внески в розмірі 32,3 %, 31,8% та 4 %, а також з 01.01.2006 р. по 01.11.2006 р. не нараховувались і не сплачувались страхові внески за ставкою 31,8 % та 1-5% і один примірник цього акту був наданий позивачу, який підписувати відмовився (вх. № 205 від 08.12.2006 р.), але про отримання такого акту свідчать зауваження, які надійшли на адресу управління 13.12.2006 р.
Відповідно до п.8.1 Інструкції “Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України” та по результатам перевірки була сформована вимога від 05.01.2007 р. за № 16, яка листом –супроводу від 15.01.2007 р. направлена на юридичну адресу позивача та отримана останнім 17.01.2007 р.
З 01.01.2004 р. набув чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (надалі –Закон 1058), який передбачає перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи, і регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, принципи та структуру такої системи, коло осіб, які підлягають зазначеному страхуванню їх права та обов’язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, а також стягнення заборгованості за цими внесками, а також встановлює залежність пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені страхові внески до бюджету Фонду. Дія інших законів та нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить Закону.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону 1058 страхувальниками є підприємства, установи, організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи, включаючи юридичних та фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору.(контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством або за договором цивільно-правового характеру –для осіб, зазначених у п.п.1,10,15 ст. 11 цього Закону.
Згідно ч.1 ст. 15 Закону 1058 зазначені страхувальники є платниками страхових внесків за найманих працівників та відповідно до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (із змінами і доповненнями) зобов’язані нараховувати, обчислювати такі страхові внески в розмірі 31,8 % від суми фактичних витрат на оплату праці у строки та в повному обсязі, визначені п.6 ч.1 ст. 17 Закону 1058, і будь-яких виключень щодо нарахування, обчислення та сплати в установлені строки страхових внесків суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування зазначеним Законом не надано.
Збір до Пенсійного фонду є встановленим державою на законодавчому рівні обов’язковим платежем і його невиконання призводить до неповного формування бюджету Фонду і, як наслідок, до несвоєчасних виплат в повному об’ємі пенсій пенсіонерам міста, що є порушенням ст. 46 Конституції України, яка гарантує право громадян на соціальне забезпечення у разі старості тощо.
До того ж, в ст. 16 Закону 1058 зазначено, що застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, а у разі несплати –вимагати сплати страхових внесків, в тому числі і в судовому порядку.
Згідно із зобов’язаннями позивача за період з 01.04.2005 р. по 01.11.2006 р. кількість найманих працівників коливалася від 35 до 47 осіб.
Таким чином, суб’єкти підприємницької діяльності як фізичні так і юридичні особи, що використовують працю найманих працівників, з 1 січня 2004 р. зобов’язані нараховувати і сплачувати страхові внески за кожного працівника в повному об’ємі.
Обчислення страхових внесків органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом 1058 здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником (в даному випадку –розрахунки сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за квітень 2005 р. –жовтень 2006 р. –додаток 23) бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати на яку, відповідно до цього Закону, нараховуються страхові внески (ч.3 ст. 20 Закону 1058).
Позивач в своїх доводах посилається на те, що на сьогоднішній день за відсутності змін до законодавства про спрощену систему оподаткування діє дві самостійні системи оподаткування –загальна і спрощена. Зокрема, спрощена система оподаткування запроваджена Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Законом України “Про підтримку малого підприємництва”.
Указ Президента України розповсюджує свою дію на податкові правовідносини і є спеціальним нормативно-правовим актом, яким визначено порядок відносин з бюджетами і державними цільовими фондами суб’єктів малого підприємництва, обравши спрощену систему оподаткування у вигляді сплати єдиного податку, і встановлює пільги, однією із яких є звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування суб’єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності (ст. 6 Указу).
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Несплата страхових внесків до Пенсійного фонду позбавляє застрахованих осіб права на пенсію за віком та пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки не проводиться нарахування страхового стажу, що є прямим порушенням Конституції України в частині права громадян на соціальний захист по старості в той час, як ст. 16 Закону 1058 визначено, що застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, в тому числі і в судовому порядку.
Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України (ст.ст. 67, 68 Конституції України).
В силу ч.6 ст. 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для вказаних страхувальників є календарний місяць.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч.3 вказаної статті).
Норми ч. 2 ст. 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначають, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Позивач є платником єдиного податку. (а.с.9, 82, 83).
В статті 6 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” встановлено пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Отже, за правилами цієї статті, позивач не є платником ставок збору, встановлених для нього з доходів, одержуваних ним від здійснення підприємницької діяльності, які обкладаються єдиним податком.
Втім, статтею 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Зокрема, відповідно до пунктів 1,3 статті 1 вказаного Закону, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Обов’язок сплати зазначеного збору не пов’язується зі статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування.
01.01.2004 р. набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до ст. 5 якого сферою його дії є регулювання відносин, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
При цьому, зазначеною статтею встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно імперативних положень ч.2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків.
Статтею 15 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, зокрема роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).
Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” є безпідставною та необґрунтованою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 254 КАСУ, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу приватного підприємства “Грант-Житло” м.Олександрія залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Кіровоградської обл. від 20.02.07 р. у справі № 17/22 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного суду України в місячний строк.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді: Л.О. Лотоцька
О.С. Євстигнеєв
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
30.05.07 р.