АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи:755/6397/17-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1790/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Чобіток А.О., Соколова В.В.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на частку нерухомого майна та поділ спільного сумісного майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 р.

встановив:

у квітні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на 8/10 частки квартири АДРЕСА_1, а інші 2/10 розділити по 1/10 між нею та відповідачем.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакціїЗакону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7, представника третьої особи ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що вона з червня 2010 р. до квітня 2013 р. проживали однією сім'ю із ОСОБА_4 З 30.04.2013 р. по 01.04.2014 р. вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час проживання однією сім'єю ними було 30.12.2011 р. придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 р. було встановлено факт їх проживання однією сім'єю з червня 2010 р. по 30 квітня 2013 р., розподілено частину спільного майна подружжя, однак не було вирішено питання про поділ квартири. Оскільки більшу частину коштів за квартиру сплатила вона - 370 000 грн., а інша частина - 93 800 грн. була сплачена за рахунок спільних коштів, позивач просила визнати за нею право особистої власності на 8010 частин квартири, а в порядку поділу спільного майна виділити їй 1/10 частину та відповідачу - 1/10 частину квартири.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела як факт придбання частини квартири - 8/10 за її особисті кошти, так і факт придбання інших 2/10 частини квартири за рахунок спільних сумісних коштів.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 57, 60, 61, 63, 65 СК України, ст. 328 ЦК України.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'ю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Згідно положень ст. 74 СК України для осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до НОМЕР_1, виданого приватним нотаріусом КМНО Біловол С.М. , зареєстровано в реєстрі за №2658, витягу про державну реєстрацію прав №33819551 від 12 квітня 2012 р. ОСОБА_4 30.11.2011 придбав з прилюдних торгів АДРЕСА_2 463 800 грн.

Позивач, заявляючи вимоги про визнання 8/10 частини квартири її особистою власністю, посилалась на той факт, що кошти в сумі 370 000 грн. вона отримала у позику від ОСОБА_11 При цьому позивач визнає, що будь-яких заощаджень і доходів в цей час не мала, а тому позика була повернута 15 квітня 2012 р. її матір'ю - ОСОБА_12

Факт часткового визнання ОСОБА_4 позову щодо 8/10 частин квартири не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій частині. В своїх запереченнях на позовну заяву, ОСОБА_4 пояснює, що кошти в сумі 370 000 грн. надала матір ОСОБА_3, що розходиться з її поясненнями. При цьому ОСОБА_4 вказує, що ОСОБА_3 на той час не працювала, займалась виключно веденням домашнього господарства, повністю перебувала на його утриманні, а тому вважає своєю особистою власністю іншу частину грошей - 93 800 грн. (а/с 106 т. 1).

Пояснення ОСОБА_4 щодо відсутності у нього морального права претендувати на 8/10 частин спірної квартири не обмежують його права будь-яким іншим чином розпорядись цією частиною квартири на користь ОСОБА_3

Представник ОСОБА_3 визнала в судовому засіданні, що на спірну квартиру накладено арешт в порядку забезпечення позову ОСОБА_13, а тому вчинення будь-яких правочинів відносно частини квартири не є можливим. Як видно з матеріалів справи, на спірну квартиру було накладено арешт ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2014 р. Згідно заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2015 р. на користь ОСОБА_13 було стягнуто з ОСОБА_4 борг в сумі 1 988 461 грн. 82 коп. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 р. заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.

Посилання позивача на отримання коштів у позику від ОСОБА_11, яка в наступному була виплачена матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_12, не може розглядатись як доказ отримання у дар від матері вказаної суми станом на грудень 2011 р. Таким чином вказана сума коштів не може бути визнана як особисте майно ОСОБА_3

Також не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_3 на той факт, що вона не могла брати участь у оформленні придбання спірної квартири в зв'язку з перебуванням у стані вагітності, оскільки чинним ЦК України передбачено можливість вчинення правочинів через представника - ст. 237 ЦК України.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, всі були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Посилання позивача на встановлений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 р. факт спільного проживання позивача з відповідачем не спростовують висновків суду першої інстанцій та не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки позивачем не було доведено саме факту створення спірного майна за рахунок спільної праці або спільних коштів з останнім. Заявляючи про перебування у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, позивач не вважає, що спірна квартира є їх спільним сумісним майном, придбаним за рахунок коштів сімейного бюджету.

Сам по собі факт спільного проживання двох осіб, які не перебувають у шлюбі, не породжує автоматичного виникнення права спільної сумісної власності на майно, придбане в цей проміжок часу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись стст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 06 березня 2018 року.

Головуючий

Судді