АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц –6496/2009 Головуючий у 1й інстанції – Гібалюк Т.Я.
Категорія – 21 Доповідач – Григорченко Е.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2009 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Костюченко Н.Є.
суддів –Григорченка Е.І., Кочкової Н.О.
при секретарі – Панченко Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за законом,
встановив:
ОСОБА_2 і ОСОБА_3. звернулися до суду з вказаним позовом, де просили визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02.04.2002 року, укладений між відповідачем ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та визнати укладеним договір купівлі-продажу зазначеної квартири між ОСОБА_4 і ОСОБА_6. Також позивачі просили визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 16 грудня 2005 року, який укладений між ОСОБА_5 і відповідачем ОСОБА_1., та визнати спірну квартиру спадковим майном ОСОБА_6 Крім того позивачі просили визнати за ними право власності на зазначену квартиру за кожним по ? частині в порядку спадкування після померлого ОСОБА_6
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що їх батько 10.03.2000 року уклав шлюб з ОСОБА_5, а 03.11.2001 року шлюб розірвано, а потім 15.03.2002 року вдруге укладений шлюб між ОСОБА_6. та ОСОБА_5
02 квітня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4. не є родичем ОСОБА_5 і фактично сторони уклали договір купівлі-продажу квартири. Особисто ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 гроші за куплену квартиру. Гроші на купівлю квартири ОСОБА_6 отримав від Українського національного фонду «Розуміння та примирення», як такий що знаходився у концентраційних таборах в Германії під час Великої Вітчизняної війни.
16 грудня 2005 року ОСОБА_5 подарувала квартиру своєму синові - ОСОБА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер. Після його смерті залишилися два спадкоємці, тобто позивачі по справі, які вважають що договір дарування квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є недійним, оскільки цей договір є удаваною угодою. Оскільки квартира була куплена за особисті кошти ОСОБА_6, то вона є його спадковим майном.
Відповідач ОСОБА_4. позовні вимоги визнав.
Відповідач ОСОБА_1. позов не визнав.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02.09.2009 року позовні вимоги ОСОБА_2. і ОСОБА_3. задоволені.
Судом першої інстанції визнаний недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02.04.2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори.
Визнаний укладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02.04.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.
Визнаний недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 16.12.2005 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1., посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу.
Квартира АДРЕСА_1 визнана спадковим майном ОСОБА_6
Також визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_6 по 1\2 частині спірної квартири.
ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, де ставить питання про його скасування, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню, з постановлянням нового рішення, згідно п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішує справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2. і ОСОБА_3., районний суд виходив з того, що договір дарування від 02.04.2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є удаваним, оскільки фактично був укладений договір купівлі - продажу спірної квартири, яка була придбана у ОСОБА_4, за особисті гроші ОСОБА_6, отримані ним не в період браку з ОСОБА_5
Між тим, з такими висновками суду погодитися не можна, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Із позовних вимог ОСОБА_2. і ОСОБА_3. вбачається, що основним предметом спору є договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02.04.2004 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Всі інші позовні вимоги є похідними.
Звернувшись з позовом про визнання недійсним зазначеного договору дарування квартири позивачі не зазначили, яким чином та які саме їх права були порушені при укладенні цього договору дарування, учасниками якого вони не були.
У відповідності до ст. 10 ЦПК України позивачі повинні були довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, що оспорюваний договір дарування порушує їх права.
Проте, будь - які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку порушення укладеним договором прав позивачів, не надано.
Цієї обставини не встановлено і судом першої інстанції.
Посилання позивачів на те, що фактично їх батько ОСОБА_6 купив за свої кошти спірну квартиру у ОСОБА_4 не можуть бути підставою для задоволення їхніх позовних вимог про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, самі ж учасники цього договору дарування ОСОБА_4. і ОСОБА_5 не оспорювали договір дарування в суді. Цей договір дарування квартири від 02.04.2002 року чи права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру не оспорював в суді і батько позивачів ОСОБА_6
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 не претендував на спірну квартиру та не мав наміру набути право власності на квартиру за договором купівлі – продажу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, однак він за життя не звертався до нотаріальної контори про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру після смерті своєї дружини ОСОБА_5, яка померла 24.12.2005 року /а.с. 15, 44/.
За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Згідно ст. ст. 79, 80, 81, 88 ЦПК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993 року /з послідуючими змінами та доповненнями/, з позивачів підлягає стягнення в дохід держави судовий збір в розмірі 187 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 липня 2009 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 вересня 2009 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 187 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
СУДДІ: