П о с т а н о в а

Іменем України

5 березня 2018 року

м. Київ

справа № 340/219/16-ц

провадження № 61-6213 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представники ОСОБА_4: ОСОБА_7, ОСОБА_8

відповідачі: ОСОБА_9, Верховинська селищна рада Івано-Франківської області,

представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10,

представник Верховинської селищної ради Івано-Франківської області - Тонюк Любов Миколаївна,

третя особа - головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_12 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року у складі судді Бучинського А. Б. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9, Верховинської селищної ради Івано-Франківської області про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акту на право приватної власності на землю, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Верховинської селищної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 17 грудня 1996 року ОСОБА_13 отримала державний акт на право приватної власності на землю від 25 березня 1997 року, згідно з яким їй на праві власності належала земельна ділянка площею 0,4570 га по АДРЕСА_1. 21 червня 2002 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_13 зазначену вище земельну ділянку продала ОСОБА_9

Позивачі вважали, що зазначеними вище рішенням селищної ради та державним актом на право приватної власності на землю порушено їх права, як суміжних землекористувачів, так як вони раніше цією земельною ділянкою користувалися.

Згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2009 року, виданих ОСОБА_12 на підставі рішення селищної ради від 22 квітня 2008 року, він є власником земельних ділянок площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,6822 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по АДРЕСА_1. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 28 серпня 2002 року, виданого ОСОБА_6 на підставі рішення селищної ради від 9 грудня 1993 року, він є власником земельної ділянки площею 0,6506 га для будівництва та обслуговування будівель та ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1. Рішенням селищної ради від 24 грудня 2009 року, з урахуванням змін та доповнень внесених рішенням селищної ради від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,2450 га для ведення особистого селянського господарства у смт Верховина Івано-Франківської області.

Позивачі вказували про те, що для заїзду до своїх земельних ділянок вони користувалися дорогою, яка проходила через присадибну ділянку ОСОБА_13 Проте, у 2002 році спірну земельну ділянку у ОСОБА_13 придбав ОСОБА_9, який почав чинити їм перешкоди у користуванні дорогою, яка проходить через придбану ним земельну ділянку. З вказаним питанням вони звертались до селищної ради, яка надала їм відповідь про те, що у спірному державному акті на право приватної власності на землю відповідача дорога не передбачена.

Іншого проїзду до земельних ділянок та будинків у них немає, унаслідок складності рельєфу місцевості облаштувати дорогу в іншому місці неможливо. Вважали, що орган місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність спірну земельну ділянку, на якій розташована дорога. Крім того, земельній ділянці відповідача не присвоєно кадастровий номер і акти погодження її меж з суміжними землекористувачами відсутні.

З урахуванням викладеного ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили суд визнати рішення Верховинської селищної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 17 грудня 1996 року та державний акт на право приватної власності на землю від 25 березня 1997 року, виданий на ім'я ОСОБА_13, яка відчужила спірну земельну ділянку на корить відповідача, недійсними, зобов'язати ОСОБА_9 усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення воріт і огорожі.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що селищна рада при винесенні рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки не могла вплинути на право позивачів вільно користуватися, розпоряджатися та володіти їхнім нерухомим майном, у тому числі з тих підстав, що на момент передачі її у власність ОСОБА_13, яка відчужила цю ділянку на користь відповідача, в її межах жодним документом місцева дорога не затверджувалася та не проектувалась.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 листопада 2017 рокуапеляційна скарга ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачами належних та допустимих доказів порушення їх прав спірним рішенням сільської ради та державним актом про право приватної власності на землю не надано. Крім того, позивачами належними доказами не підтверджено існування спірної під'їзної дороги на земельній ділянці відповідача на момент отримання на цю ділянку правовстановлюючих документів. У висновку будівельно-технічної експертизи від 7 листопада 2016 року містяться відомості лише щодо фактичного розташування такої дороги. Згідно викопіювання чергового та генерального плану смт Верховина Івано-Франківської області земельна ділянка відповідача та земельні ділянки позивачів перебувають поза межами генерального плану забудови, підведення до яких дороги місцевого значення, чи будь-якої іншої дороги не розроблялося та не затверджувалося.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_12 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що будівельним паспортом, виданим на ім'я ОСОБА_12, копією витягу із рішення селищної ради № 17 про визнання права власності на житловий будинок ОСОБА_12, копією акту про здачу до експлуатації його будинку, копією будівельного паспорта виданого на ім'я ОСОБА_5 підтверджується наявність проїзду до земельних ділянок та житлових будинків позивачів через земельну ділянку відповідача. Висновком будівельно-технічної експертизи від 7 листопада 2016 року підтверджено фактичне існування спірної дороги на ділянці відповідача. Іншого під'їзду до будинків позивачів немає, унаслідок умов місцевості зробити його неможливо.

Інші позивачі судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною першою та другою статті 321, статті 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.

Ураховуючи викладене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшли правильного висновку про те, що 17 грудня 1996 року Верховинською селищною радою народних депутатів Івано-Франківської області при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_13, яка відчужила її 21 червня 2002 року на користь відповідача, права позивачів порушено не було, оскільки на момент передачі ділянки в її межах будь-яким документом місцева дорога не затверджувалася та не проектувалася. Отже, відсутні докази щодо незаконності прийняття селищної радою спірного рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_13 земельної ділянки., яка відчужена на користь ОСОБА_9

Суди дійшли вірного висновку про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, що є їх процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), щодо існування спірної під'їзної дороги на земельній ділянці відповідача тому, що відповідно до викопіювань з чергового та генерального планів смт Верховина Івано-Франківської області земельна ділянка відповідача та земельні ділянки позивачів перебувають поза межами генерального плану забудови, підведення до яких дороги місцевого значення, чи будь-якої іншої дороги не розроблялося та не затверджувалося.

Висновок будівельно-технічної експертизи від 7 листопада 2016 року не свідчить про факт існування такої дороги, оскільки містить відомості лише про фактичне розташування дороги на території земельної ділянки відповідача та не підтверджує цей факт юридично у встановленому законодавством порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що будівельним паспортом, виданим на ім'я ОСОБА_12, копією витягу із рішення селищної ради № 17 про визнання права власності на житловий будинок ОСОБА_12, копією акту про здачу до експлуатації його будинку, копією будівельного паспорта виданого на ім'я ОСОБА_5 підтверджується наявність проїзду до земельних ділянок та житлових будинків позивачів через земельну ділянку відповідача, безпідставні. Оскільки вказані документи не є правовстановлюючою документацією, яка підтверджує існування спірної під'їзної дороги, у тому числі на момент винесення селищною радою оскаржуваного рішення. На спростування доводів позивачів щодо неможливості під'їзду до їх земельних ділянок за допомогою транспорту, селищною радою було роз'яснено їм право на укладення договору сервітуту на земельну ділянку відповідача для вільного проїзду.

Отже, позивачі не позбавлені можливості захистити своє право іншим способом і на загальних підставах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк