ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3396/14

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючого судді Янюк О.С., суддів Конюх О.В., Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянув у судовому засіданні

позовну заяву Прокурора Обухівського району Київської області, м. Обухів

до: 1) Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці, Обухівський район;

2) Фонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV"), м.Амстелвен, Королівство Нідерланди

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції, м. Обухів;

2) Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ", м. Київ;

3) ОСОБА_1, м. Київ;

4) ОСОБА_2, м. Київ;

5) ОСОБА_3, м. Київ;

6) ОСОБА_4, м. Київ;

7) ОСОБА_5, м. Київ;

8) ОСОБА_6, м. Обухів;

9) ОСОБА_7, м. Обухів;

10) ОСОБА_8, м. Обухів;

11) ОСОБА_9, м. Українка, Обухівський район

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування з незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку

У підготовчому засіданні суду приймали участь:

від прокуратури: Івашин О.Є. (посвідчення №031867 від 02.02.2015);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Борщевський Ю.В. (договір про надання правової допомоги від 15.02.2017);

від третьої особи -3: ОСОБА_12 (довіреність б/н від 14.01.2017);

від третьої особи-8: ОСОБА_13 (договір про надання правової допомоги б/н від 19.01.2017);

від інших третіх осіб: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

08.08.2014 Прокурор Обухівського району Київської області (далі-прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області (далі - суд) із позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі-відповідач-1, Підгірцівська сільська рада), Фонду Адміністративне Бюро LVV («Stichting Flminisratiekantoor LVV»), далі - відповідач-2, Фонд Адміністративне Бюро LVV) у якому просить:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету (виконком) Підгірцівської сільської ради від 27.06.2003 № 29 та 30, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003;

визнати незаконним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, зареєстрований за №322318681000394 від 07.04.2011, виданого на ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV («Stichting Flminisratiekantoor LVV») від 21.09.2011;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

витребувати на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV земельну ділянку загальною площею 0,8610га вартістю 387 450,00грн за кадастровим номером НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1;

визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на земельну ділянку загальною площею 0,8610га вартістю 387 450,00грн з кадастровим номером НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1. Судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірні рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради останнім були прийняті без наявності відповідних повноважень та із порушенням процедури надання фізичним особам спірних земельних ділянок. Зазначає, що на підставі зазначених рішень, громадяни незаконно отримали держані акти на право власності та здійснили державну реєстрацію. Вважаючи, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави поза волею останньої, просить на підставі ст.388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), витребувати їх від відповідача-2.

Ухвалою суду від 26.08.2014 залучено до участі у справі в якості третіх осіб: Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі Київської області, Реєстраційну службу Обухівського міськрайонного управління юстиції,

Дочірнє підприємства «Стак ЛВВ» (далі - третя особа-3, ДП «Стак ЛВВ»); ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі-третя особа-8), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Зазначена справа розглядалась та переглядалась судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2017 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 та справу направлено на новий розгляд до суду. Підставою для скасування стало не повне дослідження обставин, а саме:

суди попередніх інстанцій не встановили початок перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску;

не навели у рішеннях власних висновків щодо додержання критеріїв правомірного втручання держави у право власності Фонду Адміністративне Бюро LVV, зокрема, не перевірили, чи нестиме останній індивідуальний надмірний тягар унаслідок витребування з його власності земельної ділянки з огляду на те, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішень органу місцевого самоврядування, на підставі яких земельні ділянки вибули із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції від 03.08.2017), справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Ураховуючи те, що розгляд даної справи у суді першої інстанції здійснювався колегіально, протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 17.11.2017 на виконання розпорядження №192-АР від 17.11.2017, визначено склад колегії суддів: Янюк О.С. - головуючий суддя, судді Лилак Т.Д., Чонгова С.І.

Ухвалою суду від 17.11.2017 вказану справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Проте, у зв'язку із перебуванням судді Чонгової С.І. у відпустці, на підставі заяви головуючого судді Янюк О.С. та відповідно до протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 08.12.2017, замінено члена колегії суддів Чонгову С.І. на іншу суддю - Конюх О.В.

Ухвалою суду від 08.12.2017 вказану справу прийнято до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Янюк О.С., суддів - Конюх О.В., Лилака Т.Д.

У зв'язку із набранням чинності змін до ГПК України 15.12.2017, на підставі пп.9 п.1 Перехідних положень якого, судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, на стадії - підготовче провадження, про що винесено відповідну ухвалу від 15.01.2018.

Ухвалою суду від 12.02.2018 виключено зі складу учасників справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі Київської області. Крім того, цією ж ухвалою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.03.2018.

На підставі ст.216 ГПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.03.2018.

Представник відповідача-1 до суду не з'явився, проте надіслав суду клопотання, у якому просить розглянути справу без його участі, яке суд, з урахуванням положень ст.42 ГПК України, визнав за можливе задовольнити.

Треті особи (їх представники), крім ДП «Стак ЛВВ» та ОСОБА_5, до суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, процесуальним правом, передбаченим ст.ст.161, 168 ГПК України треті особи не скористалися та письмових пояснень щодо позову або відзиву не надали. До того ж, явка зазначених третіх осіб обов'язковою судом не визнавалась, а тому, ураховуючи, що явка в судове засідання учасників справи - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. З урахуванням зазначеного та положень ст.202 ГПК України, суд вважає за можливе розглядати справу без участі третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Під час судового засідання прокурор підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та додаткових поясненнях (т.9 а.с.133-142). Зокрема, зазначає, що органи прокуратури про допущені порушення виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради під час прийняття оскаржуваних рішень дізнались лише в 2014 році за результатами проведеної перевірки, і саме з цього часу необхідно рахувати початок перебігу позовної давності. Вважає, що без проведення відповідної перевірки та встановлення достовірних даних про спірну землю прокурор не міг довідатись про порушення органом місцевого самоврядування права територіальної громади на землю та загалом Українського народу як власника цього основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Таким чином, враховуючи, що з огляду на викладені у позові обставини прокурор виступає не як сторона у спірних земельних правовідносинах (в тому числі представляючи інтереси територіальної громади) і не на рівних засадах з іншими учасниками, натомість позов поданий у зв'язку з необхідністю відновлення законності в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідного органу місцевого самоврядування, з урахуванням приписів ч.2 ст.1 ЦК України правила позовної давності, передбачених цим Кодексом, не застосовуються. Вважає, що безпідставним є посилання відповідачів та третіх осіб на положення наказів Генерального прокурора України, які не є нормативно-правовими актами, а призначені виключно для службового користування і носять рекомендаційний характер. Єдиною правовою основою діяльності органів прокуратури України Конституція України та Закон України «Про прокуратуру», які містять вичерпний перелік випадків і підстав, які вимагають від прокурора вжиття відповідних заходів прокурорського реагування. Додатково зазначає, що в силу положень ст.330, 387, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним майна. Це право, зокрема, підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника майна. Вважає, що звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданих у власність земельних ділянок, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини, а прокурором обраний вірний спосіб захисту інтересів держави, зазначений в позові. При цьому зазначає, що ОСОБА_5 і подальші набувачі відповідної нерухомості, яка знаходиться на спірні й земельній ділянці, не позбавлені права звернутись до уповноваженого органу чи до суду за вирішенням по суті питання в порядку ст.120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 ЦК України, про надання їм в користування частини земельної ділянки, в межах, необхідних для обслуговування набутої нерухомості у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку. До того ж, обґрунтовує свій позов відповідною практикою Вищого господарського суду України, Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини. На підставі зазначеного просить позов задовольнити повністю.

Відповідач-1 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.9 а.с.129-131), зокрема, зазначив, що прокурором пропущений строк позовної давності, у зв'язку з чим просить застосувати до зазначених вимог наслідки пропуску позовної давності та у задоволені позову відмовити.

Представник відповідач-2 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.9 а.с.62-75, т.10 а.с.160-167), зокрема, зазначив, що належним розпорядником спірними земельними ділянками при передачі їх в приватну власність є саме Підгірцівська сільська рада як орган місцевого самоврядування, а тому держава Україна учасником спірних правовідносин не являється. Вказує, що вимагаючи визнання недійсним рішення виконкому сільради та державного акту, прокурор, вказуючи на незаконність дій ради та оспорюючи їх по суті, водночас заявив позов про повернення земельної ділянки в інтересах тієї ж сільської ради та визнання права власності, хоча й не зазначив її позивачем. Тобто, має місце фактичний збіг в одній особі позивача і відповідача. Зазначає, що витребування земельних ділянок від добросовісного власника неможливе, оскільки є очевидною воля власника - Підгірцівської сільської ради на відчуження вказаних земельних ділянок. Зазначає, що прокурором пропущений строк позовної давності, у зв'язку з чим, було подано заяву до суду про застосування наслідків пропуску позовної давності. На підставі зазначеного, просить у задоволені позову відмовити повністю.

Представник третьої особи-3 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях (т.9 а.с.76-80, т.10 а.с.140-142), які є аналогічними поясненням відповідача-2. Додатково зазначив, що одночасно з придбанням земельної ділянки Фонду Адміністративне Бюро LVV на підставі договору купівлі-продажу останній придбав право власності на житловий будинок загальною площею 1299,4кв.м., який розташований на спірній земельній ділянці. Таким чином, необхідно приймати до уваги те, що через задоволення вимог прокурора у власника землі можуть виникнути складності у реалізації своїх прав власності на будинок, який не є предметом судового розгляду.

Представник третьої особи-8 проти позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву (т.9 а.с.55-61, т.10 а.с.109-116), зокрема, зазначив, що підтримує правову позицію відповідавча-2 щодо обґрунтованості та доведеності вимог про застосування наслідків спливу позовної давності щодо відмови у позові, передбачених ч.4 ст.267 ЦК України. Крім того, прокурор не довів поважності причини пропущення строку позовної давності, питання про його поновлення не порушував. Так само, прокурор не довів, що втручання у мирне володінні спірною земельною ділянкою відповідачем-2 здійснюється з додержанням критеріїв, визначених відповідно до Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Перший протокол), а також практики Європейського суду з прав людини.

На підставі ст. 233 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши прокурора та представника відповідачів та третіх осіб -3, -8, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням виконкому Підгірцівської сільської ради від 27.06.2003 № 29 вирішено надати ОСОБА_7 земельну ділянку із земель забудови в АДРЕСА_2, площею 0,289га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель, тощо. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_7 отримав державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на вказану земельну ділянку, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1127 від 25.07.2003 (т.1 а.с.19, 29).

Рішенням виконкому Підгірцівської сільської ради від 27.06.2003 № 30 вирішено надати ОСОБА_8 земельну ділянку із земель забудови в АДРЕСА_2, площею 0,172га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель, тощо. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_8 отримала державний акт серії НОМЕР_4 на право приватної власності на вказану земельну ділянку, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1126 від 25.07.2003 (т.1 а.с.20, 26).

На підставі рішення виконкому Підгірцівської сільської ради від 28.03.2003 (протокол № 4):

ОСОБА_6 отримав державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,200га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1083 від 07.05.2003;

ОСОБА_9 отримала державний акт серії НОМЕР_6 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,200га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1067 від 25.04.2003 (т.1 а.с.27, 28).

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 20.01.2004 №№ 73, 75, 77, 79 ОСОБА_5 придбала вищезазначені земельні ділянки у власність від ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відповідно загальною площею 0,861га (т.1 а.с.21-25).

Рішенням виконкому Підгірцівської сільської ради від 30.03.2004 (протокол № 3) ОСОБА_5 надано дозвіл на переоформлення єдиного Державного акту на право приватної власності на землю загальною площею 0,8610га, розташованих на одному масиві, та які знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_5 отримала державний акт серії НОМЕР_7 на право власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номерНОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 1126 від 25.06.2004 (т.1 а.с.31,44). У свою чергу, Обухівським бюро технічної інвентаризації 21.02.2007 №599 було зареєстровано за ОСОБА_5 право власності на незавершений жилий будинок, який розміщеній на зазначеній земельній ділянці (т.6 а.с.81).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2008 №109 ОСОБА_5 продала в рівних частинах ОСОБА_3 та громадянину США ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га (сформовану за рахунок придбаних земельних ділянок за вищезазначеними рішеннями виконкому Підгірцівської сільської ради) для будівництва та обслуговування житловою будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.30). На підставі зазначеного договору ОСОБА_3 та громадянин США ОСОБА_4 отримали державний акт серії НОМЕР_8 на право власності на вказану земельну ділянку, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 010833100722 від 18.08.2008 (т.1 а.с.32).

02.10.2008 ОСОБА_3 та громадянин США ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки № 5866 відчужив вищенаведену земельну ділянку ОСОБА_2, у зв'язку з чим останньому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 07.04.2011 (номер реєстрації 322318681000394 (т.1 а.с.33,38).

02.09.2011 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1120 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1, про що у державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку. Крім того, із змісту п.1.2 вказаного договору вбачається, що на відчужуваній земельній ділянці розташований житловий будинок, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, загальною площею 1299,4кв.м., житловою площею 148,5кв.м., та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_9, виданого 12.03.2011 Підгірцівською сільською радою на підставі рішення виконкому Підгірцівською сільською радою №3 від 11.03.2011, та зареєстрованого в КП КОР «Обухівське бюро технічної інвентаризації» 12.03.2011, № запису 875 (т.1 а.с.34, 38).

21.09.2012 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужила спірну земельну ділянку Фонду Адміністративне Бюро LVV, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку (т.1 а.с.36-38). Зазначена обставина підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

07.12.2013 між Фондом Адміністративне Бюро LVV (установник) та ДП «Стак ЛВВ» (управитель) було укладено договір управління нерухомим майном, згідно з умовами якого, в порядку та на умовах визначених договором, установник управління передає управителю зазначене у договорі майно, у тому числі спірну земельну ділянку, на строк, визначений договором, а управитель зобов'язується здійснювати від свого імені управління вказаним майном в інтересах установника управління (т.3 а.с.124-134).

25.04.2014 прокурором було прийнято постанову №26 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, зокрема, додержання вимог земельного законодавства в управління Дерземагенства в Обухівському районі Київської області та Підгірцівській сільській раді (т.1 а.с.105-106) із залученням спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Київській області.

Як зазначає прокурор, за результатами перевірки були встановлені відповідні порушення, у зв'язку з чим він звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст.20 ЦК України).

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України (у редакції, чинного на час звернення прокурора із позовом), господарський суд порушує справи, зокрема, за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч.3 ст.25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому ст.63 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.29 ГПК України встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, ч.1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинного на час звернення прокурора із позовом) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Так, згідно зі ст.12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що підставою для звернення прокурора до суду із позовом такої категорії є необхідність задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі природних ресурсів у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на природні ресурси Українського народу. Інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси.

Водночас, зазначений орган - Підгірцівської сільської ради - внаслідок порушення вимог чинного законодавства є співвідповідачем за цим позовом, а отже не може бути залучено до участі у справі як позивача.

Таким чином, прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи за процесуальним статусом позивачем у даній справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону. При цьому, посилання прокурора у позові на повноваження Держсільгоспіспекції щодо здійснення контролю в частині дотримання земельного законодавства - жодним чином не спростовує того, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави, виступаючи самостійно, а тому доводи ОСОБА_5 та Фонд Адміністративне Бюро LVV у наведеній частині стосовно відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду - судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

Водночас, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97 (у редакції на час прийняття спірних рішень, далі-Закон № 280/97).

Пунктом 34 ст.26 Закону №280/97 встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст.33 Закону №280/97, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать:

а) власні (самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; 2) підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; 3) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; 4) справляння плати за землю;

б) делеговані повноваження, зокрема: 1) здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; 2) реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; 3) організація і ведення земельно-кадастрової документації; 5) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; 8) підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 9) погодження проектів землеустрою; 10) здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у п.«б» ч.1 цієї статті, належить координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.

Згідно з п.п. а), б) ст.12 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Ураховуючи вищевказані положення ЗК України, Закону №280/97 та наявне рішення Підгірцівської сільської ради від 18.04.2002 №5 про делегування функцій Підгірцівської сільської ради по вирішенню земельних питань виконкому (т.1 а.с.169), та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад та щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належали до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і такі повноваження не належали до власних чи делегованих повноважень їх виконавчих органів, а також не передбачено було можливості делегування сільськими, селищними, міськими радами таких повноважень до їх виконавчих органів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 та Вищого господарського суду України від 01.11.2017 по даній справі, що є обов'язковим для застосування.

Отже, зазначені обставини є підставою для визнання спірних рішень незаконними, та такими, що підлягають скасуванню.

Проте, відповідно до ст.256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.2 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, на час звернення із даним позовом до суду) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.29 ГПК України (у редакції до 15.12.2017), прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як встановлено судом, спірні рішення були прийняті виконкомом Підгірцівській сільської ради у червні-липні 2003 року. Прокурор, у свою чергу, зазначає, що йому стало відомо про допущені порушення відповідачем-1 лише в 2014 році, саме, за результатами проведеної перевірки на підставі постанови від 25.04.2014 №26, і саме з цього часу необхідно рахувати початок перебігу позовної давності при зверненні до суду прокурора. Проте, жодного документу/ів (письмового доказу/ів), які були складені під час проведення перевірки та за результатами цієї перевірки прокурором суду надано не було.

Водночас, ст.1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (у редакції, на час прийняття спірних рішень) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України «Про прокуратуру»).

У свою чергу, відповідно ч.3 ст.9 Закону України «Про прокуратуру», прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

До того ж, наказом від 19.09.2005 № 3гн Генеральний прокурор України основним завданням наглядової діяльності прокуратури визначив захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою мало бути забезпечено нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 № 3гн, від 12.04.2011 № 3гн, від 07.11.2012 № 3гн.

Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями, який органи прокуратури були зобов'язані проводити як на момент виникнення спірних правовідносин так і після (протягом 11 років), позбавляє прокурора права посилатися на відсутність можливості дізнатися про проведення спірних рішень до спливу строку позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 918/40/17.

Твердження прокурора, що положення наказів Генерального прокурора України, не є нормативно-правовими актами, а призначені виключно для службового користування і носять рекомендаційний характер суд вважає помилковим, оскільки відповідно до п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

З огляду на зазначене суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов'язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірні рішення у межах встановленого законом строку позовної давності. Жодного доказу, які б спростовували зазначені обставини прокурором суду надано не було.

Щодо твердження прокурора про наявне право звернення до суду до 15.01.2015, на підставі пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», то суд зазначає наступне.

Так, положеннями ст.268 ЦК України (у редакції до набрання чинності Закону України від 20.12.2011 №4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п.4 ч.1 ст.268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з пп.2 п.2 розділу І Закону України від 20.12.2011№ 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» п.4 ч.1 ст.268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15.01.2012.

Відповідно до п.5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.12.2011 №4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч.1 та ч.3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте, положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, суд вважає, що положення п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами, зокрема, органом місцевого самоврядування.

На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічна правова позиція зазначена також у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, від 17.02.2016 року у справі №6-2407цс15, від 08.06.2016 року у справі № 6-3089цс15, від 05.10.2016 у справі № 922/1657/15.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15, суд вважає помилковим, оскільки обставини зазначені у даному рішенні, суттєво відрізняються від обставин, встановлених судом у даній справі, як складом учасників справи так і предметом (категорією земель, типом власності, характером порушень).

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що твердження прокурора про наявний строк позовної давності до 15.01.2015 є помилковим.

Посилання прокурора на рішення суду від 27.06.2017 у справі №911/695/17 та викладені у ньому правові позиції, не можуть судом прийматися до уваги, оскільки зазначене рішення на час розгляду даного спору переглядається в апеляційному порядку, а тому воно є таким, що не набрало законної сили.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор звернувся до суду із позовом, зокрема, із вимогами про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Підгірцівської сільської ради від 27.06.2003 № 29 та 30, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003, державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.09.2011 та скасування відповідної державної реєстрацію земельної ділянки - із пропущеним строком позовної давності.

Водночас, прокурор зазначив, що у разі наявності у суду підстав для розгляду клопотання відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, просить визнати поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити її, захистивши право. Проте, прокурором не вказано, які саме причини стали перешкодою для вчасного звернення із даним позовом до суду, та не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували ці обставини. Наявна в матеріалах справи постанова від 25.04.2014 №26 не є тим єдиним та беззаперечним доказом, який, у свою чергу, підтверджує викладені прокурором обставини. У зв'язку із зазначеним, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання причин пропуску поважними.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами неодноразово заявлялась суду заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а тому ураховуючи зазначене, позовні вимоги прокурора про скасування рішень виконкомів Підгірцівської сільської ради та похідні від нього вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вказівки Вищого господарського суду України, викладеного у постанові від 01.11.2017, щодо додержання критеріїв правомірного втручання держави у право власності Фонду Адміністративне Бюро LVV, суд зазначає наступне.

Так, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Як зазначає прокурор, звернення до суду спрямоване ним на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення у власність територіальної громади, яка незаконно, без відповідної правової підстави вибула з її власності. При цьому, прокурор посилається лише на відповідну практику Верховного Суду України, проте, належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.73,75-79 ГПК України, які б дали суду можливість встановити, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та, в свою чергу, є виправданим, прокурором суду надано не було. А тому вказані прокурором обставини є лише його припущеннями.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, спірна земельна ділянка знаходяться у приватній власності Фонда Адміністративне Бюро LVV на підставі договорів купівлі-продажу від 21.09.2012. Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на спірній земельній ділянці розміщене нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 1299,4кв.м.

Як зазначає відповідач-2 внаслідок держаного втручання останній має нести невиправданий тягар: щодо відновлення свого законного права на земельну ділянку; щодо права на розташований на вказаній ділянці будинок, користування та розпорядження яким унеможливлює у випадку припинення права відповідача на земельну ділянку, а відповідно обмежується право власності відповідача щодо такого будинку. Крім того, відповідач-1, звертає увагу на те, що у разі задоволення позову прокурора в частині визнання за територіальною громадою права власності на спірну земельну ділянку вартістю 387 450,00грн може мати негативні наслідки для членів територіальної громади села Романків, оскільки у відповідача-2 може виникнути право вимоги виплати компенсації витрат на здійснення будівництва житлової та нежитлової нерухомості, яке розташоване на земельній ділянці.

З цього приводу, прокурор зазначає, що відповідач-1 та подальші набувачі (треті особи) не позбавлені права вимагати у встановленому законом порядку відповідної компенсації, що узгоджується з існуючою практикою ЄСПЛ (рішення від 08.07.1986 у справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства»), яка визначає те, що одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Зокрема, із змісту рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вбачається, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Проте, вказуючи на дотримання принципу «пропорційність» прокурором не враховано ту обставину, що спірні земельні ділянки тривалий час (більше 11 років) перебували у володінні інших як фізичних та юридичних осіб, а тому питання щодо отримання справедливої та обґрунтованої компенсації усіма зазначеними особами є сумнівним.

Водночас, відповідно до ст. 377 ЦК України відповідач-2 у будь-якому випадку, має відповідне право не спірну земельну ділянку, оскільки на останній знаходиться житловий будинок, який є його власністю. Отже, встановлені судом обставини, вказують на наявні ознаки того, що у разі задоволення вимог прокурора, Фонд Адміністративного Бюро LVV нестиме індивідуальний надмірний тягар унаслідок витребування з його власності земельної ділянки. Доказів протилежного прокурором суду надано не було.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено та не обґрунтовано дотримання ним розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, що, в свою чергу, є порушенням ст.1 Першого протоколу.

У зв'язку із викладеним, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог прокурора в частині витребування спірної земельної ділянки на користь Підгірцівській сільської ради та визнання за нею права власності.

Надані ДП «Стак ЛВВ» суду листи прокуратури Київсько області та від 24.04.2017 (т.9 а.с.84-85) та Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 24.04.2017 (т.9 а.с.87-88) судом до уваги не приймаються, оскільки вони містять у собі загальну інформацію щодо стану роботи органів прокуратури у період з 2002 по 2014 рік. Крім того, прокурор також підтверджує той факт, що ним у 2014 році була проведена відповідна перевірка, за результатами якої він і звернувся із відповідним позовом до суду.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77, 80, 86, 129, 201-221, 234-235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений 21.03.2018.

Головуючий суддя О.С. Янюк

Суддя О.В. Конюх

Суддя Т.Д. Лилак