АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/147/18 Справа № 201/4722/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Дніпро 13 березня 2018 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми банківського вкладу та відсотків, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача суму банківського вкладу та нараховані відсотки.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 17 жовтня 2013 року між сторонами укладено депозитний договір (вклад «Стандарт на 12 міс.») № SAMDN25000738669341, за умовами якого сума вкладу склала 187 000 доларів США на строк до 17 жовтня 2014 року зі сплатою 8,5 % річних. По закінченню строку дії договору банк грошові кошти не повернув, в зв'язку з чим позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою повернути грошові кошти /а.с.4-5/.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено через відсутність належних та допустимих доказів /а.с.127-130/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закони на які вона посилалася у своїй позовній заяві /а.с.138-140/.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2013 року між сторонами був укладений Договір № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.»), відповідно до якого сума вкладу склала 187 000 доларів США на строк 366 днів, тобто по 17 жовтня 2014 року включно, зі сплатою 8,5 % річних.

Розділом договору «Дані по вкладу» передбачено, що банк відкриває позивачу особовий рахунок НОМЕР_1, на який необхідно внести суму вкладу. На вказаний рахунок будуть нараховуватись відсотки по вкладу.

Відповідно до квитанції №421988016 Tr. N GAGRAGR000000049775465 від 17 жовтня 2013 року ОСОБА_2 перераховано на рахунок банку НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 187 000 доларів США /а.с.105/.

Відповідно до п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня наступного за днем надходження коштів до банку та провадиться за кожен календарний день.

Згідно п. 4 договору його дія закінчується з виплатою всієї суми вкладу разом з відсотками, які належить виплатити відповідно до умов договору.

Позивач неодноразово звертався до банку з вимогою про повернення йому депозитного вкладу та нарахованих відсотків, однак банк зазначені вимоги не виконав та грошові кошти не повернув.

Відмовляючи в задоволені заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували у встановленому законом порядку розмір депозитного вкладу на теперішній час, або його залишок в разі зняття коштів з вкладу та розмір нарахованих відсотків.

Проте з таким висновком погодитись не можна, з наступних підстав.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до ч 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Виходячи зі змісту ст. 1059 Цивільного кодексу України, п. 8 гл. 2 розділ III Інструкції про касові операції у банках України, письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

При цьому відкриття банківських рахунків та облік на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку (ч. 3ст. 1058, ч. 2 ст.1068 ЦК України, п. 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516).

Факт укладення договору банківського вкладу між сторонами підтверджується самим договором № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 17 жовтня 2013 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, та квитанцією №421988016 Tr. N GAGRAGR000000049775465 від 17 жовтня 2013 року.

Згідно з умовами договору банківського вкладу вклад зараховується на особовий рахунок, відкритий на ім'я вкладника, НОМЕР_1. Саме на цей рахунок на підставі зазначеної квитанції зараховані кошти в сумі 187 000 доларів США за призначенням платежу: до вкладу договір №SAMDN25000738669341.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем докази укладення договору та внесення коштів в установу банку на його виконання відповідає вимогам належності та допустимості доказів, викладеним у ст.ст. 57-59 ЦПК України ( в редакції, що діяли до 15 грудня 2017 року), і не спростовані представником відповідача.

Заперечуючи заявлені позовні вимоги банк надав копію рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 07 листопада 2016 року, ухвалене іменем Російської Федерації у місті Севастополі, яким позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено та стягнуто з банку суму банківського вкладу за договором від 17 жовтня 2013 року. Посилаючись, що сума вкладу на час розгляду даної справи вже було стягнута з відповідача та судовим приставом-виконавцем при директорі Федеральної служби судових приставів-головному приставі Російської Федерації відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого по зазначеній справі, банк стверджує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проте дані доводи колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в силу норм Закону України Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» починаючи з 20 лютого 2014 року місто Севастополь визначається як тимчасово окупованою територіє внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

За вимогами ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя місцевими загальними судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних місцевим загальним судам, що розташовані на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Так, цивільні справи розглядаються місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.

Враховуючи наведені норми закону, рішення ухвалене іменем Російської Федерації Ленінським районним судом м. Севастополя не несе ніяких правових наслідків на території України, оскільки воно ухвалено з порушенням норм діючого законодавства України.

Щодо посилань відповідача про виплати суми вкладу за рахунок майна банку органом Автономної некомерційної організації «Фонд захисту вкладників» слід зазначати, що відповідно довідки №3527 від 14 листопада 2016 року, виданої виконавчим директором АНО «ФЗК», станом на 14 листопада 2016 року ОСОБА_2 не зверталась до фонду с заявою про згоду на придбання прав (вимоги) по вкладам, відкритим в ПАТ КБ «Приватбанк» та компенсійні виплати їй не здійснювались /а.с.104/.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду даної справи суми банківського вкладу та відсотків ОСОБА_2 виплачені не були. На спростування даних обставин банком належних доказів надано не було.

Під час апеляційного розгляду даної справи представником позивача було надано договір відступлення права вимоги (цесії) від 01 грудня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_2 відступає ОСОБА_3 право вимоги за договором № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 17 жовтня 2013 року /а.с.171-172/.

12 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 грудня 2016 року, відповідно до якою позивач приймає відмову ОСОБА_3 від виконання у повному обсязі права вимоги, що належить ОСОБА_2 та виходить з грошового зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» /а.с.204/.

Згідно п.2.3 додаткової угоди після її підписання ОСОБА_3 не має права вимагати отримання грошових коштів від банку у розмірі визначеному у договорі № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 17 жовтня 2013 року, замість ОСОБА_2

Таким чином, на час винесення постанови право вимоги за договором № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 17 жовтня 2013 року належить ОСОБА_2

Згідно з ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Судом установлено і фактично не заперечувалося представником відповідача, що ОСОБА_2 зверталася до банку з заявою про видачу вкладу та процентів, а також установлено, що банк умови договору та закону не виконав.

Відповідно ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Відповідно до положень ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно довідки №1234687 від 19 лютого 2014 року, виданої співробітником ПАТ КБ «Приватбанк» сума депозитного вкладу, що знаходиться на особовому рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до умов договору, складає 192 413, 25 долара США /а.с.9/.

Позивачем було надано суду розрахунки заборгованості, відповідно до яких, на час укладення спірного договору з 17 листопада 2013 року по 17 жовтня 2014 року для даного виду договору «Стандарт на 12 мес.» в ПАТ КБ «Приватбанк» діяла ставка 8,5% річних. Враховуючи наведене, сума депозиту та процентів станом на 17 жовтня 2014 року становить у загальному розмірі 202 895 доларів США.

Починаючи з 17 жовтня 2014 року договір було автоматично пролонговано на той же строк, відповідно до його умов.

У період з 17 жовтня 2014 року по 17 жовтня 2015 року у банку діяла ставка 11% річних, таким чином загальна сума заборгованості за договором становить 225 213 доларів США.

З 17 жовтня 2015 року договір також автоматично пролонговано на той же строк.

У період з 17 жовтня 2015 року по 17 квітня 2016 року у банку діяла ставка у розмірі 10,5% річних, таким чином загальна сума заборгованості по депозитному договору складає 237 033 доларів США.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не було спростовано наведених позивачем розрахунків.

Таким чином, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума вкладу за договором № SAMDN25000738669341 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 17 жовтня 2013 року в розмірі 237 033 доларів США, яка складається з 192 413, 25 доларів США - сума вкладу та відсотків в сумі 44 919, 25 доларів США.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно ст..141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, враховуючи сплачений судовий збір при звернені до суду з даними позовними вимогами й апеляційною скаргою з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 7 340 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 237 033 долара США, яка складається з 192 413, 25 доларів США - сума вкладу та відсотків в сумі 44 919, 25 доларів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 7 340 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

Ж.І. Максюта