125/1680/16-ц

2/125/20/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2018 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого,  судді  Хитрука В.М.

при секретарі Мазур К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, до ОСОБА_3 та Барської міської ради Вінницької області про визнання недійсними рішення сесії міської ради та Державного акту на право приватної власності на землю

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року що був виданий ОСОБА_3.

В подальшому до суду звернувся ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року, та виданого на підставі вказаного рішення Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року, що був виданий ОСОБА_3.

В адресованих до суду позовних заявах позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують що їм у квітні 2016 року під час чергової роботи комісії Барської міської ради стало відомо, що ОСОБА_3, отримала Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року на земельну ділянку кадастровий номер 0520210100:01:155:0015, площею 0,0039 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов, в АДРЕСА_1. Оскільки на вказаній земельній ділянці знаходяться вигрібні ями, що обслуговують їхні домоволодіння, а також ними не надавалась згода як користувачів спірною земельною ділянкою на її вилучення, вважають незаконним оформлення права власності на землю за ОСОБА_3

Ухвалою Барського районного суду від 14 вересня 2016 року було запропоновано відповідачам надати письмові заперечення проти позову з посиланням на відповідні докази.

У зв’язку з набранням чинності з 15 грудня 2017 року ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким внесено зміни до ЦПК України, який викладено в новій редакції ухвалою Барського районного суду від 29.01.2018 року постановлено розглядати справу зі стадії розгляду справи по суті.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представники адвокат ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов не визнали, заперечували проти його задоволення. Своїм правом на надання відзиву ОСОБА_3, не скористалась.

Представник Барської міської ради у своїх письмових заявах поклалась у вирішенні справи на розсуд суду.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник адвокат ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали повністю та наполягали на їх задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.  

Згідно рішення Барської міської ради прийнятого на 30 сесії 5 скликання від 24.11.2008 року було надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів що посвідчують право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0150га м. Бар по вул. Територія цукрового заводу, 21 кв.2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови.

В подальшому, згідно рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року ОСОБА_3 було затверджено технічну документацію щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0157 га та видано їй державні акти, в тому числі і державний акт серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року на земельну ділянку кадастровий номер: 0520210100:01:155:0015, площею 0,0039 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов, в АДРЕСА_2.

Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 21 кв.1 (колишня вул. Територій Цукрового заводу), а ОСОБА_2, власником домоволодіння що знаходиться АДРЕСА_3.

Дані домоволодіння обслуговуються вигрібними ямами що побудовані близько 40 років тому та перебували на балансі цукрового заводу, доказом чого є лист Барської міської ради від 15.04.2016 року за вих.. № 2-Ко-68/502, акт комісії представників Барської міської ради від цього ж числа, лист Барського відділення Жмеринського відділу поліції від 20.09.2017 року, адресований ОСОБА_7

Вирішуючи даний спір суд не бере до уваги посилання ОСОБА_3 на відсутність у позивачів правовстановлюючих документів на вигрібні ями як на підставу відмови в позові з огляду на наступне.

Положення ст. 179 ЦК України вказують на те, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно зі ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст.187 ЦК України вбачається, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Відповідно до ст.188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи норми ст. ст. 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі як на окремі об'єкти визнаватися не може. Дане твердження міститься у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 "ОСОБА_6 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ".

Отже, господарська будівля (сарай), що розташована в межах садиби та призначена безпосередньо для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою (обслуговування житлового будинку), є приналежністю головної речі - житлового будинку, а тому не являється самостійною нерухомою річчю (об'єктом) для надання послуг технічної інвентаризації та державної реєстрації права власності.

Пунктом 1.1. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 березня 2011 року № 145, передбачено, що вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів

Відповідно до пункту 3.2. розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, та змінами до неї, , не належать до самочинного будівництва: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетiв, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, пiдпiрних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганкiв.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

З огляду на викладене суд вважає що вигрібні ями які розташовані на земельній ділянці ОСОБА_3, являється відповідно до ч. 1 ст. 186 ЦК України приналежністю до головної речі – домоволодінь позивачів.

Натомість як вбачається із змісту абрису зовнішніх меж земельної ділянки (землекористувача) погодження її меж здійснили сусід ОСОБА_8 та представник міської ради Зубкова Н, жодного підпису з боку реальних користувачів а це сім’ї ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вказаний акт не містить.

З приводу законності виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 183, 185 Земельного Кодексу України визначено, що основними завданнями землеустрою є зокрема, встановлення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Роботи, пов'язані з землеустроєм здійснюються державними та іншими землевпорядними організаціями.

В силу приписів п.б ч.2 ст.198 Земельного кодексу України кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Разом з тим, у даному випадку погодження меж з позивачами не проводилося..

Поряд з цим суд приходить до висновку про наявність порушень також з боку Барської міської ради, що виразилося в наступному.

   Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів ст.118 Земельного Кодексу України ( в редакції що діяла на момент як прийняття рішення про надання дозволу та к і затвердження технічної документації) встановлено, що Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

 Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

В свою чергу згідно ст. 50 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року N 858-IV  ( редакції що діяла на момент як прийняття рішення про надання дозволу так і затвердження технічної документації) законодавцем було передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В частині 2 ст. 56 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року N 858-IV чітко зазначено що при передачі земельних ділянок у власність чи користування та зміні цільового призначення земельних ділянок за проектами землеустрою щодо їх відведення технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не розробляється.

     Відповідно до змісту ч.1 ст.123 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної власності у користування здійснювалося на підставі рішень органів виконавчої влади, які повинні були прийматися на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) землеустрій повинен був проводитися в обов’язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: встановлення та зміни меж об’єктів землеустрою; надання земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, був затверджений постановою КМУ від 26 травня 2004 року №677. На час виникнення спірних правовідносин цим Порядком передбачалося, що проект відведення земельної ділянки не розробляється лише у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається в користування або безоплатно передається у власність чи набувається у власність на підставі цивільно-правових угод без зміни її цільового призначення (абзац другий п.2 ).

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин у разі передачі в користування земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінювалося, повинен був розроблятися проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічна документація як це було зроблено по даній справі.

У порушення встановленого вищевказаним законом порядку, спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_3, на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, а не на підставі проекту землеустрою щодо її відведення.

Звертає увагу суд і на суттєві невідповідності в самій технічній документації , зокрема як вбачається з технічного завдання на виконання робіт по інвентаризації земельної ділянки яке підписано ОСОБА_3, з одного боку та виконавцем робі – ФОП ОСОБА_9, та погоджене начальником відділу Держкомзему в Барському районі останнє датоване 23 липня 2009 року за № 456 , даним завданням встановлено перелік документів які повинні бути представленні за результатами робіт, зокрема: протоколи погодження та встановлення меж земельної ділянки.

Натомість акт встановлення та закріплення меж земельної ділянки датований 09 червням 2009 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Тобто, однією з підстав розроблення документації із землеустрою є затверджене замовником завдання на розробку цієї документації, і розроблення відповідної документації із землеустрою має розпочинатися після затвердження завдання на розроблення тої чи іншої землевпорядної документації.

Отже розроблення технічної документації мало відбуватися після 23 липня 2009 року – дати підписання технічного завдання але аж ніяк не раніше. Виходячи із зазначеного, виконання робіт із технічної інвентаризації розпочато ще до затвердження завдання на розроблення Технічної документації не відповідає приписам ч. 2 ст. 29 Закону України "Про землеустрій".

За змістом ч. 8 ст. 122 ЗК України у погодженні документації із землеустрою може бути відмовлено внаслідок невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

З огляду на викладене суд вважає що Барська міська рада приймаючи рішення про надання а згодом і затвердження технічної документації з видачею державного акту діяла не у спосіб та в порядку передбаченому чинним законодавством, адже у випадку розроблення проекту він мав би пройти численні експертизи та погодження наглядових служб які б виявили факт знаходження на землі вигрібних ям що обслуговують сусідні квартири власниками яких є позивачі, крім того сама технічна документація також складена з істотним порушенням а від-так не могла бути затверджена.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України  захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.      

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції ст.ст.  26,  30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143,146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-33цс13

Суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_3 з приводу розташування вигрібних ям поза межами належної їй земельної ділянки з огляду на наявні в матеріалах докази: акт комісії представників Барської міської ради від 15.04.2016 року, матеріали перевірки Барського відділення Жмеринського відділу поліції заяви чоловіка відповідачки ОСОБА_5

Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

А тому суд, керуючись ч.2 ст.19 Конституції України, ст..ст. 186, 380, 381 ЦК України, ст..118, ч.1 ст.123, ч. 8 ст. 122, ст.152, ст.ст.186,185 п.б ч.2 ст.198 ЗК Українии, ч.1 ст.20, ч. 2 ст. 29, ст.50, ч.2 ст. 56 Закону України "Про землеустрій" ст.ст. 12, 13, 81, 229, 264, 265, 273, 268   ЦПК України , -

В И Р I Ш И В :

Позови задовольнити повністю.

Визнання недійсним рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3В.»

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року на земельну ділянку кадастровий номер 0520210100:01:155:0015, площею 0,0039 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов, в АДРЕСА_2 виданий ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Суддя: